У Хоросткові живе чи не єдина на Тернопільщині родина Бандерів, яка через своє славетне прізвище чимало натерпілася. «Ви не родичі Степана Бандери?» — запитуємо. «Перед смертю батько сказав, що Степан Бандера — мій вуйко.Можливо, ми справді далекі родичі… Не знаю, бо ніколи не зверталися до архіву», — каже хоростківчанин Михайло Бандера.

Науковий співробітник історично-меморіального музею Степана Бандери у Старому Угринові на Івано-Франківщині Леся Флис не виключає можливих родинних зв’язків Бандерів із Хоросткова з національним героєм, оскільки славетна родина була розкидана по різних куточках світу, а в часи переслідувань радянською владою не особливо підтримувала зв’язки.

Катували в тюрмі, бо… Бандера

Михайлові Бандері нині 53 роки, славне прізвище також у його дружини і двох синів. Батько пана Михайла, Іван Онуфрійович Бандера, 1919 р. н., помер, коли йому було лише 17. Родина Бандерів була примусово виселена до Хоросткова з Лемківщини, пише Нова Тернопільська газета.

— Батько страшенно натерпівся через прізвище. «Какая фамілія?» — якось «стрибки» (так у Хоросткові називали «яструбків») запитали тата, він чесно сказав: «Бандера», — розповідає пан Михайло. — Подумали, що насміхається, одягнули кайдани і привели у міськвиконком, там добряче побили… Батькові друзі поскаржилися у військкомат, що взяли невинного... Били його Агапов і Сафронов, які мали високі чини в міліції, ці прізвища в’їлися у мою пам’ять з татових розповідей... Приїхав воєнком і підтвердив, що таке прізвище. «Ізвінітє…» — сказали. Зняли з батька кайдани, а він, увесь закривавлений, дав обом по ляпасу, і повторив їхнє «ізвінітє»… «Ви не боялися? Могли ж закопати…» — дивувався я. «Хотів відстояти честь», — сказав тато. Була й інша історія. Якось «стрибки» підіслали до батька старшину з Вологди. «Кушать хачу, піть хачу…» — вимагав той. А у нашій хаті була чорна бідося — все забрали москалі… Батько попросив заможнішого сусіда щось перекинути «гостеві», той нагодував, розпрощалися, як раптом надійшли бандерівці і «диркнули» по москалеві… Поки з’ясовували, хто застрелив, забрали до Копичинецької в’язниці мого тата. Закували там у бочку з крижаною водою, пхали за нігті голки, притискали між дверми пальці… Довго тримали, вийшов зморений, напівживий… А врятувала його майбутня дружина, на той час вони не були знайомі. Мати працювала телефоністкою і бачила, що батько не вбивав, тому відкрито засвідчила, і його відпустили. Згодом вони побралися.

Брата змусили змінити прізвище…

У пана Михайла є ще брат Володимир та дві сестри. Якщо у сестер після заміжжя відпали випробування прізвищем, то брат змушений був у радянські часи взяти материне, оскільки працював у правоохоронних органах.

— Володимир був дільничним у Хоросткові, згодом — заступником начальника районної міліції. Якось приїхав до нашого міста генерал-майор з Тернополя. «Хто у вас дільничний?» — поцікавився на базарі. «Бандера», — кажуть. «Який Бандера?!» Після того брата викликали «на килим» і поставили умову: або змінює прізвище, або іде з органів… Куди було діватися? Треба ж годувати сім’ю, тому хоч-не-хоч переписався на мамине прізвище… — розповідає пан Михайло. — Батькові було трохи маркотно з того… Він не докоряв братові і взагалі про це не говорив, лише якось на Великдень, незадовго до смерті, вилив мені душу: «Усе життя я терпів через прізвище… Тепер залишився у мене тільки один син Бандера. Бережи прізвище!» Батько помер у 59-річному віці від інфаркту…

Зазнав переслідувань через прізвище й пан Михайло. Перше, що пригадує, — коли у сільському клубі показували негативний фільм про націоналістів-бандерівців, у 7-річного Михайлика виступили сльози, а однолітки тицяли на нього пальцями… Потім допікали за прізвище в армії, технікумі, на роботі…

«Мовчи, бо заріжуть…»

— Під час служби в Прибалтійському воєнному окрузі Калінінградської області мене називали націоналістом. Ганьбили через прізвище й у Макіївській пожежно-технічній школі, де я здобував фах пожежного інспектора, — згадує пан Михайло. — Було, з курсантами розвантажував картоплю на овочевій базі в Макіївці, щоб підзаробити копійчину до стипендії, місцеві поцікавилися, звідки привезли картоплю. «З Рівненської області, від бандерівців…» — пожартував я. «Мовчи, бо заріжуть…» — радили товариші.

Після технікуму пан Михайло якийсь час працював у Хоросткові на комбікормовому та цукровому заводах, аж поки не знайшов роботу пожежного інспектора в місцевих органах пожежної охорони, де служив 15 років, якийсь час був начальником пожежної частини.

— Моя пожежна частина 12 років поспіль займала перші місця в області з пожежно-прикладного спорту, — з гордістю каже Михайло Бандера. — Попри те, що я був на посадах, все ж уникав вступу до Комуністичної партії, для мене це було принципово. «Ви перспективний — пишіть заяву у партію», — сказали у райкомі. «Я ще молодий, не розумію політики партії, тому не достойний…» — всіляко ухилявся. Дали місяць на роздуми. Наступного разу я те ж повторив. Розлючений секретар вилаяв мене матом і вигнав з кабінету. Так я відхрестився від партії. Все ж тече у мені бандерівська кров! Якось начальника КДБ я привітав: «Слава Україні!» «Ти подумав, що сказав?» — розізлився той. Співробітники чули наш діалог і побоювались, аби мене не посадили, але через день відбулося доленосне голосування за незалежність України! Зустрів я знову того кагебіста. «Слава Україні!» — привітався. А він лише схилив голову… «Треба відповідати: «Героям слава!» — повчив.

«Бандерівський» заповіт батька

Ще за життя Степана Бандери пан Михайло хотів написати йому листа, але мати не дозволяла, аби не потрапити на «гачок» КДБ. У часи незалежної України хоростківська родина Бандерів уже не зазнає утисків через прізвище, а у вирі нинішньої боротьби за цілісність нашої держави навіть відчуває певну гордість.

Понад десять останніх років пан Михайло пропрацював охоронцем у агрохолдингу «Мрія». Колеги досі згадують кумедний випадок знайомства Михайла Бандери з керівником компанії Іваном Гутою. Якось Гута без попередження заїхав на склад, де чергував хоростківчанин, останній не знав в обличчя відомого аграрія. «О, і охорона не спить!» — каже Гута. «Не положено!» — відповів пан Михайло. «І тверезий», — усміхнувся Гута. «Я вже сім з половиною років не п’ю! — відрубав охоронець. — Досить балакати, виходьте за ворота, бо приїде шеф, отримаю за вас…» «Та я Гута», — каже. «А я Бандера!» — «Та ви що?» «Два славні прізвища є на заводі — Бандера і Гута!» — усміхнувся пан Михайло. «Гута і Бандера!» — підтримав жарт аграрій. «Ні! Бо перша буква «б», а потім «г»…» — «Ну, молодець! Бажаю успіху!» На зборах працівників «Мрії» довго переповідали цей випадок. «Усі працівники повинні бути на своєму місці, як пан Бандера! Кажу йому, що я Гута, а він мене не парадує!» — похвалив керівник агрохолдингу.

— Я відвертий, через це не раз перепадало «на горіхи», — зізнається пан Михайло. — «Ото Бандера!» — кидали в мій бік. Дехто каже, що я навіть схожий на нашого національного героя. Степан Бандера народився 1 січня, а я — 21-го. Моя дружина ніколи не дорікала за прізвище, нині вона на заробітках в Італії. Зі мною живуть сини Іван та Степан, тож я вдома маю свого Степана Бандеру (усміхається, — авт.). Перед смертю батько просив: «Якщо будеш мати два сини, то одного назви на честь мене, а другого — на честь Степана Бандери». І я виконав заповіт. Хлопці у мене добрі, працьовиті, трудяться бляхарами, Іван захоплюється брейк-дансом, з вересня набирає групу у Тернополі. До речі, Іван був на Майдані, у нього брали інтерв’ю закордонні журналісти і не могли повірити, що його прізвище Бандера, просили показати паспорт. Я не міг поїхати до Києва, то виходив на наш Майдан, допомагав, чим міг. Вболіваємо і боремося за Україну. Інакше й бути не може, ми — Бандери!

0352.ua

«Катували в тюрмі, бо… Бандера», – розповідь про долю родини Бандерів, яка живе на Тернопільщині

У Хоросткові живе чи не єдина на Тернопільщині родина Бандерів, яка через своє славетне прізвище чимало натерпілася. «Ви не родичі Степана Бандери?» — запитуємо. «Перед смертю батько сказав, що Степан Бандера — мій вуйко.Можливо, ми справді далекі родичі… Не знаю, бо ніколи не зверталися до архіву», — каже хоростківчанин Михайло Бандера.

Науковий співробітник історично-меморіального музею Степана Бандери у Старому Угринові на Івано-Франківщині Леся Флис не виключає можливих родинних зв’язків Бандерів із Хоросткова з національним героєм, оскільки славетна родина була розкидана по різних куточках світу, а в часи переслідувань радянською владою не особливо підтримувала зв’язки.

Катували в тюрмі, бо… Бандера

Михайлові Бандері нині 53 роки, славне прізвище також у його дружини і двох синів. Батько пана Михайла, Іван Онуфрійович Бандера, 1919 р. н., помер, коли йому було лише 17. Родина Бандерів була примусово виселена до Хоросткова з Лемківщини, пише Нова Тернопільська газета.

— Батько страшенно натерпівся через прізвище. «Какая фамілія?» — якось «стрибки» (так у Хоросткові називали «яструбків») запитали тата, він чесно сказав: «Бандера», — розповідає пан Михайло. — Подумали, що насміхається, одягнули кайдани і привели у міськвиконком, там добряче побили… Батькові друзі поскаржилися у військкомат, що взяли невинного... Били його Агапов і Сафронов, які мали високі чини в міліції, ці прізвища в’їлися у мою пам’ять з татових розповідей... Приїхав воєнком і підтвердив, що таке прізвище. «Ізвінітє…» — сказали. Зняли з батька кайдани, а він, увесь закривавлений, дав обом по ляпасу, і повторив їхнє «ізвінітє»… «Ви не боялися? Могли ж закопати…» — дивувався я. «Хотів відстояти честь», — сказав тато. Була й інша історія. Якось «стрибки» підіслали до батька старшину з Вологди. «Кушать хачу, піть хачу…» — вимагав той. А у нашій хаті була чорна бідося — все забрали москалі… Батько попросив заможнішого сусіда щось перекинути «гостеві», той нагодував, розпрощалися, як раптом надійшли бандерівці і «диркнули» по москалеві… Поки з’ясовували, хто застрелив, забрали до Копичинецької в’язниці мого тата. Закували там у бочку з крижаною водою, пхали за нігті голки, притискали між дверми пальці… Довго тримали, вийшов зморений, напівживий… А врятувала його майбутня дружина, на той час вони не були знайомі. Мати працювала телефоністкою і бачила, що батько не вбивав, тому відкрито засвідчила, і його відпустили. Згодом вони побралися.

Брата змусили змінити прізвище…

У пана Михайла є ще брат Володимир та дві сестри. Якщо у сестер після заміжжя відпали випробування прізвищем, то брат змушений був у радянські часи взяти материне, оскільки працював у правоохоронних органах.

— Володимир був дільничним у Хоросткові, згодом — заступником начальника районної міліції. Якось приїхав до нашого міста генерал-майор з Тернополя. «Хто у вас дільничний?» — поцікавився на базарі. «Бандера», — кажуть. «Який Бандера?!» Після того брата викликали «на килим» і поставили умову: або змінює прізвище, або іде з органів… Куди було діватися? Треба ж годувати сім’ю, тому хоч-не-хоч переписався на мамине прізвище… — розповідає пан Михайло. — Батькові було трохи маркотно з того… Він не докоряв братові і взагалі про це не говорив, лише якось на Великдень, незадовго до смерті, вилив мені душу: «Усе життя я терпів через прізвище… Тепер залишився у мене тільки один син Бандера. Бережи прізвище!» Батько помер у 59-річному віці від інфаркту…

Зазнав переслідувань через прізвище й пан Михайло. Перше, що пригадує, — коли у сільському клубі показували негативний фільм про націоналістів-бандерівців, у 7-річного Михайлика виступили сльози, а однолітки тицяли на нього пальцями… Потім допікали за прізвище в армії, технікумі, на роботі…

«Мовчи, бо заріжуть…»

— Під час служби в Прибалтійському воєнному окрузі Калінінградської області мене називали націоналістом. Ганьбили через прізвище й у Макіївській пожежно-технічній школі, де я здобував фах пожежного інспектора, — згадує пан Михайло. — Було, з курсантами розвантажував картоплю на овочевій базі в Макіївці, щоб підзаробити копійчину до стипендії, місцеві поцікавилися, звідки привезли картоплю. «З Рівненської області, від бандерівців…» — пожартував я. «Мовчи, бо заріжуть…» — радили товариші.

Після технікуму пан Михайло якийсь час працював у Хоросткові на комбікормовому та цукровому заводах, аж поки не знайшов роботу пожежного інспектора в місцевих органах пожежної охорони, де служив 15 років, якийсь час був начальником пожежної частини.

— Моя пожежна частина 12 років поспіль займала перші місця в області з пожежно-прикладного спорту, — з гордістю каже Михайло Бандера. — Попри те, що я був на посадах, все ж уникав вступу до Комуністичної партії, для мене це було принципово. «Ви перспективний — пишіть заяву у партію», — сказали у райкомі. «Я ще молодий, не розумію політики партії, тому не достойний…» — всіляко ухилявся. Дали місяць на роздуми. Наступного разу я те ж повторив. Розлючений секретар вилаяв мене матом і вигнав з кабінету. Так я відхрестився від партії. Все ж тече у мені бандерівська кров! Якось начальника КДБ я привітав: «Слава Україні!» «Ти подумав, що сказав?» — розізлився той. Співробітники чули наш діалог і побоювались, аби мене не посадили, але через день відбулося доленосне голосування за незалежність України! Зустрів я знову того кагебіста. «Слава Україні!» — привітався. А він лише схилив голову… «Треба відповідати: «Героям слава!» — повчив.

«Бандерівський» заповіт батька

Ще за життя Степана Бандери пан Михайло хотів написати йому листа, але мати не дозволяла, аби не потрапити на «гачок» КДБ. У часи незалежної України хоростківська родина Бандерів уже не зазнає утисків через прізвище, а у вирі нинішньої боротьби за цілісність нашої держави навіть відчуває певну гордість.

Понад десять останніх років пан Михайло пропрацював охоронцем у агрохолдингу «Мрія». Колеги досі згадують кумедний випадок знайомства Михайла Бандери з керівником компанії Іваном Гутою. Якось Гута без попередження заїхав на склад, де чергував хоростківчанин, останній не знав в обличчя відомого аграрія. «О, і охорона не спить!» — каже Гута. «Не положено!» — відповів пан Михайло. «І тверезий», — усміхнувся Гута. «Я вже сім з половиною років не п’ю! — відрубав охоронець. — Досить балакати, виходьте за ворота, бо приїде шеф, отримаю за вас…» «Та я Гута», — каже. «А я Бандера!» — «Та ви що?» «Два славні прізвища є на заводі — Бандера і Гута!» — усміхнувся пан Михайло. «Гута і Бандера!» — підтримав жарт аграрій. «Ні! Бо перша буква «б», а потім «г»…» — «Ну, молодець! Бажаю успіху!» На зборах працівників «Мрії» довго переповідали цей випадок. «Усі працівники повинні бути на своєму місці, як пан Бандера! Кажу йому, що я Гута, а він мене не парадує!» — похвалив керівник агрохолдингу.

— Я відвертий, через це не раз перепадало «на горіхи», — зізнається пан Михайло. — «Ото Бандера!» — кидали в мій бік. Дехто каже, що я навіть схожий на нашого національного героя. Степан Бандера народився 1 січня, а я — 21-го. Моя дружина ніколи не дорікала за прізвище, нині вона на заробітках в Італії. Зі мною живуть сини Іван та Степан, тож я вдома маю свого Степана Бандеру (усміхається, — авт.). Перед смертю батько просив: «Якщо будеш мати два сини, то одного назви на честь мене, а другого — на честь Степана Бандери». І я виконав заповіт. Хлопці у мене добрі, працьовиті, трудяться бляхарами, Іван захоплюється брейк-дансом, з вересня набирає групу у Тернополі. До речі, Іван був на Майдані, у нього брали інтерв’ю закордонні журналісти і не могли повірити, що його прізвище Бандера, просили показати паспорт. Я не міг поїхати до Києва, то виходив на наш Майдан, допомагав, чим міг. Вболіваємо і боремося за Україну. Інакше й бути не може, ми — Бандери!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!