Скарбнички для армії: як тернополяни можуть відрізнити добросовісних волонтерів від замаскованих шахраїв?

На Сході – війна, і різні благодійні фонди буквально заполонили Тернопіль, як і інші міста України. Волонтерів на вулицях та у людних місцях уже так багато, що мимоволі закрадаються сумніви, чи ті фонди справді благодійні і чи зібрані продукти, речі найпершої необхідності, а передусім кошти – справді йдуть за призначенням?

Щоб з’ясувати це, репортер «Нової Тернопільської газети» провела власне розслідування. 400 гривень за кілька годин зібрала у якості благодійних пожертв журналістка, не маючи жодних документів. Хто ж сьогодні збирає повсюдно кошти – волонтери чи замасковані шахраї?

Назвавшись волонтером, я взяла в руки скриньку для збору коштів, стала у людному місці і почала збирати пожертви. За кілька хвилин ввічливих закликів справа пішла, як по маслу. Люди спокійно віддавали гроші, навіть не підозрюючи, що допомагають не українській армії чи хворим дітям, а потенційним аферистам. Причому жертвували переважно 5-, 10-, 20-гривневі купюри. І чомусь ні в кого не виникла навіть думка поцікавитися документами особи, дозволом на проведення благодійної акції… Не маючи з собою нічого, крім прапора України і скриньки, я за кілька годин назбирала 400 гривень. То що ж? Виходить, кожен може стати зі скринькою і наповнювати власні кишені, бо наші люди – добрі, наївні і довірливі.

Нині благодійні скарбнички можна побачити чи не в кожному магазині міста. Будь-яка скринька у приміщенні, за інформацією знайомих активістів, сама по собі збирає приблизно 500 грн. у місяць. А якщо влаштувати акцію і залучити активного волонтера, то елементарно можна зібрати названу суму за день чи навіть півдня. Деякі збори пожертв, як-от на лікування важкохворої дитини, можуть тривати місяцями, і не важливо, вилікували дитину чи ні. Одна із волонтерок обмовилася, що їхній фонд продовжував збирати гроші на лікування хлопчика навіть після того, як його мама розірвала з ними угоду про співпрацю.

– Вчора йшов містом, і одночасно до мене підбігли двоє дівчаток зі скриньками, – розповів тернополянин Роман Юрчук. – Волонтери не дають спокійно пройти вулицями Тернополя. Мені здається, що це – новий прибутковий бізнес. Найняли дітей, яким важко відмовити, а для більшої ефективності їм ще й платять відсотки від того, що «наколядують». Може, ті діти зі скриньками і вірять, що збирають пожертви, а от чесність огранізаторів – це вже інше питання. Незрозуміло, хто їх контролює, як ведеться облік грошей?

Я заглянула в соціальні мережі. На сайті пошуку роботи (http://www.work.ua/ua/jobs/by-company/548170/) прочитала оголошення про вакансії волонтерів у благодійному фонді «Шанс на життя», де вказана навіть заробітна плата – 2000 грн., до того ще можливі й бонуси. Відтак зателефонувала керівникові представництва фонду в Тернополі. Мені відповіли, що їм справді потрібні працівники, бо доброчинна організація в нашому місті тільки відкрилася. На запитання стосовно платні керівник запропонував обговорити це питання при зустрічі. Звідкіля ці доброчинці взялися у Тернополі і чому на їхньому сайті немає жодної інформації і звітності про зібрані кошти? Безсумнівно, це викликає підозри, адже у Законі України «Про волонтерську діяльність» (розділ 1, ст. 1), чітко сказано, що «волонтерська діяльність – добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність…». Насправді, як бачимо, все інакше. Та й поспілкувавшись з волонтерами, зрозуміла, чому їх так багато розвелося в місті. Відповідь проста: це вигідно.

Для об’єктивного висвітлення проблеми я таємно поспостерігала за роботою вуличних волонтерів, а також спробувала найнятися волонтером у ряд місцевих благодійних фондів, адже, коли чують, що мають справу з журналістом, то або замикаються, або діляться тільки загальновідомою інформацією. Таким чином вдалося з’ясувати, що кожен фонд має своє місце збору пожертв, на яке волонтерам-конкурентам зась. Дізналася і про найприбутковіші «точки», де можна зібрати кругленьку суму без особливих зусиль. Це є вулиці Руська (Центр) та І. Мазепи (мікрорайон «Дружба»). Водії щиро дають пожертви волонтерам, які підходять до автомобілів. Неофіційно вони зізнаються, що за свою діяльність щодня отримують платню – відсоток від зібраних коштів. Декому вигідніше бути волонтером, аніж працювати на офіційній роботі, адже винагорода за це відповідна.

– Я пропрацювала в банку 15 років. Сталося так, що банк закрили, а мене звільнили. Залишилася без роботи і засобів для існування, тому влаштувалася волонтером у благодійний фонд. Пропрацювавши там кілька місяців, зрозуміла, що тепер у банк повернутися не хотіла б. Мене влаштовують і гроші, які я отримую, і вільний графік роботи, – зізналася одна місцева волонтерка.

Нині заробляти на чужому горі дуже легко. У скриньку для збору коштів люди, не вагаючись, кидають від гривні до 50. Проте не треба думати, що кожен активіст з благодійною скарбничкою – шахрай, адже в Тернополі є й багато благодійних організацій, які справді працюють чесно. Головне – перш, ніж давати, треба перевіряти, кому і на що даєте пожертву.

Усі кошти, зібрані під час експерименту, журналістка “НОВОЇ...”, передала справжнім волонтерам із “Самооборони Майдану” Тернопілля, перед тим перевіривши їхні документи.

Справжніх благодійників від шахраїв відрізнити просто: у них завжди при собі мають бути документи про особу, медичні довідки тих, для кого збирають кошти, згода батьків на збір пожертв, контактні дані, всі скриньки повинні бути опечатані. Аби не стати ошуканим аферистами, досвідчені громадські активісти радять запропонувати підозрілим «волонтерам» не гроші, а продукти харчування. Як правило, від такої допомоги шахраї відмовляються – їх цікавлять лише гроші. Перевіряти варто й перекази через банківські рахунки. Офіційні організації відкрито публікують контакти і звітують, на що витрачені зібрані кошти.