Кузьма розповів тернополянам про свій перший секс

Настільки жвавого і бадьорого співрозмовника мені давно не доводилося зустрічати. Андрій Кузьменко щойно зійшов з автобуса зі Львова, попереду у нього – концерт і вдячна тернопільська публіка, переліт до Києва, а звідти – до Кьольна. Але на обличчі лідера гурту «Скрябін» Кузьми - ні тіні втоми, лише неймовірний енергетичний запал, широкий спектр радісних емоцій, а в запасі – жести і міміка, яким позаздрить професійний комедійний актор. Тому передати весь позитив спілкування з Кузьмою простими словами буде складно, це – людина-феєрверк, вибухівка, а не якийсь-там бенгальський вогник.

«В Тернополі я вже разів 700 був!- каже Кузьма. ­– Перший раз – коли вчився у медичному і приїжджав сюди полякам продавати бензину. А потім влюбився у ваше місто. Це, до речі, буде перший за 40 разів концерт, коли немає дощу!»

Ви не відчуваєте ностальгії за професією стоматолога?

- Нє, Україна тільки виграла від того, що я не став стоматологом. Я щасливий, що не маю тої біди. Я не хотів бути стоматологом. То для мами з татом було. У Новояворівську то була сама модна професія. В нас був такий Гук у місті стоматолог, в нього була «шестьорка», то так як тепер «беха». В нього в кріслі 5 раз оргазм получав і 6 раз аналізи здавав, але пломби п’ять років не вилітали. Правда, він робив то без наркоза… А я трьом людям зробив пломби, після чого в них рот не закривався, і їх можна було легко впізнати в місті, в них завжди був свіжий подих.
А як почалася моя музична доля? Мама сказала, що викидає піаніно з 4 поверху: «Ти йдеш в медичний, ти не будеш займатися музикою!» А то якраз йшла «Червона рута». Ми домовилися, що якщо гарно виступаємо там, то піаніно лишається. Якимось чином ми зайняти там 3 місце, і мамі ніде було діватися. Парі є парі.

Що зараз каже ваша мама?

- Моя мама мені любить згадувати то, шо раніше було: "От пам’ятаєш, ти пішов в медичний інститут, а я знала, що все так повернеться, і ти будеш займатися музикою!"

Як ви досягли успіху?

- А хіба в нас є успіх? Я не вважаю, що ми успішний проект, бо в нас є  постійні проблеми з теле- і радіоефіром.

Коли ви відчули справжню славу?

- Після «Шансу» мене реально почали впізнавати на вулицях. З телебаченням неможливо конкурувати, телевізор є в кожній хаті. Але на екрані то є не ти, то продукт режисерів, візажистів. Я принципово до сих пір не дивлюся програм з собою, бо мені страшно.

Як вам бути популярним?

- Кльово! Я класно себе почуваю, але до того треба бути готовим. В мене таке враження, що я знаю всіх людей, на автозаправці знаю заправщика, знаю того чувака на вулиці…

Чи не виникає у вас бажання залишитися на самоті? Де ви можете усамітнитися?

- У моїй хаті. Я туда нікого не пускаю, стою зі штахетою на порозі. У мене є маленький песик Лумі. Він страшніший, ніж білий ведмідь, шматує людей, як хто чужий заходить.

Яка різниця між вами на сцені і вдома?

- Мікрофона немає.

Ви співаєте в душі?

- Я, чесно кажучи, так задовбуюся це робити на сцені, що в душі я мовчу і відпочиваю.

А чому ви виступаєте без «Поющіх трусів»?

- Хто вам сказав? Якщо прислухатися до моїх трусів, то вони дуже поющі. Ті "Поющі труси" в Україні не поняли, бо то буцім якийсь попсовий проект. А в Росії субкультура видиміша, ніж у нас – «Сектор газа», «Красная плесень». І вони зразу проштампували, що «Поющіє труси» є жіночий «Сектор газа». Їх запрошують на антигламурні вечерухи і чувіхи розносять один за другим ті альтернативні клуби.

Що ви нового для себе відкрили в українській музиці?

- Є така львівська група «Діамант», вони співають аренбі, хоч я його не люблю, класною українською мовою, у них класні тексти, голос афігєнний, але не беруть їх на телебачення. Зараз з українським реальні проблеми. Що приймали конвенцію, що ні - в радіо українське не беруть на Сході. От на концертах  Дзідзьо люди ламають ноги, а в ефір його не пускають. «Димна суміш», може, не нове, але завжди дивує.

Що б ви порадили починаючим гуртам?

- Народитися в іншій країні.

Що спільного між Україною та Гондурасом?

– Всьо спільне. Ну назву не ту дали.

Які ваші нові проекти телевізійні чи музичні?

- Зовсім випадково, не знаю, з чим то зв’язано, після такого затишшя у телебаченні мене почали запрошувати на різні проекти. Запросили мене на проект «Жити – це модно» з Андре Таном. Ну я, один словом, знявся з ним в кількох програмах, але за цей час придумав інакше. Мені давно приходила така ідея, щось на кшталт «Бережися автомобіля». Ми приходимо на автобазар і купуємо саму дешеву, саму ужасну машину і шукаємо такого дядька, який хоче, щоб ми йому її подарували. Ми кажемо: «Мужичок, даруємо тобі ту машину, але з рядом умов». Він сідає за руль і бере собі один з трьох конвертів, який шльом він вибере: один шльом космонавта, другий лицаря чи, допустим, зварника. Він має проїхати 50 кілометрів, ми даємо йому жахливі завдання, а за кожну помилку відрізаємо кавалок тої машини. Але ми мужичку потім віддаємо ту його машину, з тим всім відрізаним, пакуємо у багажник. Но вона їде в кінці кінців! Третього вересня це вже буде на «Інтері», бо проект їм сподобався, а я там просто цвіту і пахну, бо то моє!

Ви вдягаєтеся від Андре Тана?

А що не видно? – показує на подерті штати і футболку з написом «The who».- Та мала сволоч як мене на програму вдягає, то я хочу його вдусити. Він приносить мені одяг на два розміри менший, такого типу «клуб голубая устріца», а сам довольний стоїть.

Розмова Андрію дуже сподобалася, на 19 хвилині спілкування він заявив: «Нафіг той концерт, давайте поговорим!».

Кому присвячена ваша пісня «Мумітроль»?

- Оксанці і Василю, моїм колєгам, які позаминулого року розвелися. 17 моїх знайомих пар, з мого кола спілкування, розійшлися в один рік, проживши більше 15 років разом. Як людина не може зрозуміти, що в тебе з такиииим животом і кошельками під очима чувіха в 18 років закохається через це, а не через твої статки, то це є отупіння.

Як називатиметься ваша наступна книга? Після «Я, «Пабєда» і Берлін» зявиться…

-         «Я, Паштет і армія». Про мого корєша, кандидата біологічних наук, якого відправили в армію, щоб не садити в тюрму. Він був ще й першим хіп-хопером московським. І він дуже кльово малював, правда, тільки мишей.

Які дуети ви плануєте найближчим часом?

- Я не планую, то має бути імпровізаційно. От з Білик ми колись записали пісню, але ні разу в житті її не виконали разом. Один раз мало бути, але тоді  на концерті пропало світло, і видно, якась карма висить над тою піснею.
От з Могилою інакше було, то була забойна дурна пісня, щоби люди поскакали і горілка швидше з крові вийшла. Я б хотів з Пономарьовим і Чубаєм заспівати для душі – такі голосища! Дуже хочеться їх до купи звести. Ми з Чубаєм подумали, що варто би було продовжити проекти «Наше Різдво», «Наші партизани». Він став тепер такий тато, купа дітей, корови, коні, бобри на байдарках попри хату плавають, але в нього ще лишилося того галицького запалу, щоби щось таке от зробити...

На прохання поділитися своїм улюбленим анекдотом, Скрябін розповів два, однак ми подаємо один (один з них – не для преси).

-         Приходить студентка національного педагогічного, третій курс, філологічний факультет, здавати екзамен. Дуже красива дівчина, одне питання завалила, друге…  А молодому викладачеві шкоді її, хоче якось підтягнути, допомогти. Каже: «Назвіть, будь ласка, найвідомішого польського поета ХІХ століття». Дівчина мовчить, думає-думає. Викладач: «Ну, я вам дам наводяще питання: як звали першого чоловіка?» Дівчина сором’язливо так: «Віталік…»

Які у вас були відчуття після першого сексу?

-         Ну, я смак її соплів відчував ще два тижні. Я подивився, як то є в фільмах, і тягнув, як насос! Думав, тою фігньою в житті більше займатися не буду. А бабу закрили на кухні, вона чуть інфаркт не дістала (цю відповідь скорочено із зрозумілих причин, - ред.)

Як ви святкуєте День молоді?

- Я не святкую, я не прив’язуюся до дат. Ненавиджу дні народження. Ні свої, ні чужі. От день народження в Колі. А чого я маю йти в той день, коли мене голова болить, нема настрою, я кашляю??? Я прийду, коли буду мати бажання, подарую йому пробитий футбольний м’яч, і най тішиться! Я подарки всі свою віддаю назад, передаровую. Мені колись орла здоровенного подарили, три роки мішав по хаті ходити. То був найбільший подарок, коли я його передарив. Він як переходяще знамя, вже два кола по Києву намотав.

Про що б ви попросили свого ангела-охоронця?

-Я його не прошу, він все знає. Він сидить на плечі... і він у курсі дєла.

Яку ви дасте пораду для гармонії у житті?

Не свинити собі і навколо себе. І ще одне, саме головне – не дивитися новини. То маніпуляція умами людей. Я сім років не дивлюся новини.

Яким одним словом ви охарактеризуєте своє життя?

- Бардак!

Розкажіть про свій найщасливіший день...

-Та в мене їх знаєш скільки? У мене кожен другий найщасливіший!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!