0352.ua

«Відбивали у ворога блокпост за підтримки 1 танка і БМП, друга бойова машина піхоти не могла стріляти”, – тернопільський боєць

В’ячеслав Шевчук – 44-річний майор запасу, проходив службу в Тернополі.

Коли в країні почалася війна, не зміг стояти осторонь, залишив роботу в службі охорони і став добровольцем батальйону «Шахтар». Майор розповів, що допомагало українським військовим вижити на передовій за волосину від смерті і як прості українці на війні стають героями, пише Номер один

– Як Ви потрапили у батальйон «Шахтар»?

– Цей батальйон сформований у Дніпропетровську. У його лави мене привела низка обставин. Я - офіцер запасу, службу впродовж восьми років проходив в 11-ій артилерійській бригаді, що дислокувалася в Тернополі. Потім працював у службі охорони в Києві. Коли мої колишні товариші по військовій службі та знайомі на війні з агресором почали отримувати поранення, а дехто був убитий, я усвідомив, що більше сидіти вдома не можу. Тож пішов добровольцем у «Шахтар», таким чином вирішив зробити і свій внесок у перемогу над окупантом.

– А чи є у складі батальйону інші бійці з Тернопільщини?

– Так, є близько десяти чоловік. У батальйоні є хлопці зі всієї України, але переважна більшість – це жителі східних областей.

– Як відреагували Ваші близькі на те, що Ви пішли воювати?

– Спочатку майже місяць ніхто з них не знав, що я на війні. Та коли почав часто потрапляти у небезпечні для життя ситуації, вирішив розказати родичам і друзям правду. Більшість із них підтримали мене у такому рішенні. Хоча є й ті, хто не зовсім розуміє цього вчинку – вони воювали б тільки тоді, коли ворог стріляв би вже біля їхнього будинку. Взагалі війна змінює людей, їхні світогляди, і я помітив, що вже рідко йду на компроміси, - якщо треба, то треба.

- Які функції виконував «Шахтар» у зоні АТО?

– Наш батальйон – це підрозділ у структурі МВС. Ми несемо патрульно-постову службу, тобто за призначенням повинні після звільнення міст зачищати їх від терористів, нести службу на блокпостах, охороняти важливі об’єкти. Та війна є війна, і вона потребує виконання обов’язків не лише за призначенням, а й за покликом.

Тому ми брали участь і безпосередньо у бойових діях.

– Які моменти під час бойових дій були найнебезпечніші?

– Найнебезпечніші моменти ми пережили, коли наш підрозділ атакував укріплений район на околиці Іловайська, з боку населеного пункту Кутейникове. Ми знаходилися на соняшниковому полі, коли потрапили під щільний вогонь противника. Бійці залягли, але нас почали «накривати» ще й мінометами. Не залишалося нічого, як тільки молитися… Другий випадок – коли після однієї невдалої атаки відходили з Іловайська, а російські війська почали брати нас у кільце. Та за підтримки 51-ї окремої механізованої бригади вдалося вирватись з оточення. «Шахтар» відчув подих смерті і в районі Оленівки. Ми відбивали у ворога наш блокпост. Це вдалося зробити за підтримки одного танка і однієї БМП, друга бойова машина піхоти, яка була з нами, не могла стріляти.

Війна, взагалі, - небезпечна річ, це постійний ризик для життя. Та з часом до всього звикаєш…

– Що допомагало пережити найважчі часи?

– Страшні часи на полі бою допомагає пережити тільки молитва та плече товариша. Коли не можеш підняти голови через обстріл, а десь поряд стогнуть поранені товариші, кричиш: «Справа від мене є хто?» У відповідь чуєш: «Я, Кіра (позивний – авт.)», - то розумієш, що ти не один, що поруч вірні товариші і не все так погано, ми ще візьмемо реванш. А потім повертаєшся на базу і читаєш листи від школярів невідомому солдату, говориш із близькими по телефону. Тоді розумієш: те, що ти робиш, потрібне не так тобі самому, як тим, хто пише дитячими ручками листи і молиться за тебе.

– Вам доводилось втрачати бойових побратимів?

– Так, я втрачав товаришів. Хоч йде війна, та це завжди несподівано. Мозок не хоче вірити, що ти вже не побачиш людини, не поговориш з нею як зазвичай. І в серці залишається рубець. Тоді хочеться відплатити ворогу сторицею, адже ми захищаємо свою землю, свої домівки й сім’ї і гинемо за це.

– Як справлялися з побутовими проблемами?

– До польових умов особисто мені не звикати, оскільки під час служби в артбригаді часто виїжджали на полігони, а от деяким цивільним у батальйоні було складніше. Але наш підрозділ добровольчий, а отже, кожен знав, на що йде. Величезна подяка звичайним людям, які через волонтерів надають нам допомогу. Без них вести війну було б неможливо. Щодо нашого батальйону, система забезпечення МВС та ЗСУ, можна сказати, взагалі не працює. Ми отримали лише зброю, а все решта – їжа, пиття, одяг, бронежилети, каски - у нас є тільки завдяки волонтерам. У нас немає танків та БТР-ів, якби мали таку техніку, було б менше смертей. Та наші бійці героїчно та відчайдушно борються з ворогом.

– Наведіть кілька прикладів героїчних вчинків.

– У складі батальйону є жінки: дві волонтерки із Львівщини, які готують нам їсти, і дві – у медичному взводі. Одна з них на позивний «Аква» - тендітна дівчина років двадцяти. Вона під обстрілом витягувала на собі ранених бійців до безпечного місця. Я досі не розумію, як їй вдавалося переміщати більших за неї чоловіків, звідки бралася у «Акви» сила на це. А «Спартак» (позивний – авт.) на броні БМП викликав на себе вогонь, щоб дати змогу товаришам відступити з під-обстрілу. Таких прикладів багато. В Україні чудові люди, які при потребі проявляють мужність і героїзм, але хотілося б, щоб таких потреб було якомога менше.

– Як Ви ставитесь до теперішнього перемир’я? Що, на Вашу думку, потрібно Україні для перемоги?

– Я не підтримую рішення про перемир’я. Вважаю, що воно дає можливість противнику перегрупуватись та посилити свої позиції. Для перемоги нам потрібна добра воля політиків та військових командирів, щоб озброїти важкою технікою добровольчі батальйони, дати більше озброєння військовим. Також побільше б професійного керівництва, щоб на війні не допускали помилок, які дорого коштують. Ми маємо справу з регулярною армією Росії. Вони нападають тільки на слабших. Але Україна сильна, бо у нас Сильний Дух, за нами правда. Тому і перемога за нами!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!