Тернополянам - про весільні забобони

Весільні прикмети й забобони: віриш чи не віриш, а врахуй... Закінчилась "петрівка", а відтак знову набирає обертів весiльний сезон. Час згадати весiльнi забобони.

Чимало молодят, готуючись до весiлля, враховують найрiзноманiтнiшi нюанси. Бо побоюються зробити якусь помилку, що, як кажуть, потiм зiпсує життя.

"Експрес" спробував дiзнатись, яких ритуалiв пiд час весiльної церемонiї найчастiше дотримуються нашi громадяни. Про це розповiдає Степан Павлюк, директор Iнституту народознавства НАН України.

-- Чимало дiвчат вважають головним атрибутом весiлля -- вбрання. Чи є якiсь забобони з його пiдготовкою?

-- Ранiше шлюбне вбрання наречена готувала сама й обов'язково робила це потай, аби нiхто не бачив. Вважалося, що це оберiгало пару вiд неприємностей. Дiвчина теж обов'язково вишивала сорочку нареченому. Одягати ж наречену мали лише хрещена мама та перша дружка.

Якщо говорити про наш час, то сьогоднi чимало людей вiрить у те, що наречена не має показувати вельон до весiлля, адже він вбирає в себе багато флюїдiв. Його аж нiяк не можна позичати i слiд надягати лише раз у життi. Фату ховають вiд стороннiх, а в кiмнатi, де вона лежить, не можна сваритися, навiть голосно говорити, бо таким чином можна передати неспокiй майбутнiй молодiй сiм'ї.

Є i поганi прикмети. Якщо, скажiмо, у молодої падає вельон, це може
означати смерть когось iз подружньої пари. Ще одна прикмета -- нареченiй не можна фотографуватися з опущеною фатою. Люди вiрять, що в такому випадку в неї може спотворитись обличчя.

-- А чи правда, що коли наречена вийшла з дому, слiд помити пiдлоги?

-- О так! Це дуже давня традицiя. Коли полишаєш батькiвську хату, треба мити пороги, аби наречена не хотiла вертатися вiд чоловiка до батькiв. Також вважалося, що дiвчинi не можна iз сумом дивиться на оселю, в якiй виросла, бо тодi вона сумуватиме за домом у невiстках. До речi, особливо не можна було озиратися назад через лiве плече -- вважали, що це ще бiльше пiдсилить поганi флюїди.

Упродовж весiльного дня молодята мають бути разом, i помiж них не можна проходити. Здавна вважалось, що не можна, аби зустрiчалися двi
весiльнi пари. Бо тодi нiбито одна забирає щастя в iншої. Нинi ж молодята
часто зустрiчаються, особливо у великих мiстах. Тому в такому випадку треба щиро привiтати одне одного.

-- А от чи слiд вiрити -- хто перший стане на рушник, той i головуватиме в домi?

-- Сьогоднi це радше гумористичний момент. Та ранiше це справдi була прикмета, в яку дуже вiрили. Чоловiки навiть iнколи сприймали як образу, якщо жiнка першою ставала на рушник, i могли вiдмовитися вiд вiнчання.

-- А як парi вберегтися вiд злого ока?

-- Насамперед вберiгалися, зав'язуючи на лiвiй руцi якусь червону стрiчку. Та найбiльшим оберегом є свячена вода. Нею часто -- навiть i сьогоднi -- скроплюють подарунки, що їх приносять молодiй парi гостi.

-- А чи багато людей нинi вiрять у прикмети та забобони?

-- Колись усi цi ритуали свято шанували. Люди боялися їх порушувати, аби не накликати на себе бiди. Сьогоднi це все стало бiльш театралiзованим. Може, тому в нас так багато розлучень? Але приємно, що чимало молодих людей повертаються до звичаїв та досвiду своїх бабусь i дiдусiв.