«Свобода» вибору або чому націоналісти Олега Тягнибока програли

Це повчальна історія про політичне фіаско партії “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Про те, як в час українсько-російської війни, небувалого раніше патріотичного піднесення і масової національної ідентифікації громадян, партія, котра декларувала відстоювання національних інтересів, зазнала грандіозної поразки.

Ще місяць тому мало хто вірив, що ВО “Свобода” не подолає 5% бар’єр і не потрапить в парламент. Соціологічні служби натякали на таку можливість дослідженнями, в яких партія Тягнибока в середньому “плавала” в проміжку від 4,5% до 5,2%, але “свободівці” переконували, що вірити соціологічним службам не варто, а отже вони неодмінно будуть у Раді восьмого скликання. Очевидно було лише те, що 10%, як на минулих виборах, їм не бачити. Утім, нині провал “Свободи” це вже доконаний факт. Факт, який варто ретельно проаналізувати і зробити висновки не лише самим “свободівцям”, але й партії “Самопоміч”. Надто вже багато схожого у “прориві” цих політичних структур до Верховної Ради.

Про політичну смерть “Свободи” поки не йдеться. По-перше, є ще шанс оклигати і повернутися на ринг. По-друге, представництво у парламенті у них все ж буде завдяки мажоритарникам. Щоправда їх суттєво поменшає. Якщо провести аналогії із боксом, то предметом суперечок нині може бути лише те, куди виборці відправили партію Тягнибока: в нокдаун чи вже в нокаут. Якщо раніше фракція “Свободи” складалася з 37 осіб (25 “списочників” і 12 мажоритарників), то в цьому парламенті навіть фракції з такою назвою не буде. Буде лише 6 мажоритарників-свободівців, пише zaxid.net.

“Усі крім нас!”

Що ж відбулося? Чому в час патріотичного і національного піднесення, партія, котра начебто сповідує патріотичну та націоналістичну ідеологію потерпіла нищівної поразки? Якщо послухати коментарі ключових фігур ВОСу, то вони діляться на дві категорії. Першу означив Олег Тягнибок на своєму ФБ: “...Шо, прийшла команда з Кремля чи Вашинґтона «Свободу» злити?!!”. Другу висловила народна депутатка Ірина Фаріон після нищівної поразки на мажоритарному окрузі у Львові: “Перефразую Йосипа Сліпого, який після заслання дякував Богові, що його били раби, а не вільні люди. Я теж дякую, що раби не обрали націоналістичного шляху. Бо не рабська це справа голосувати за її величність національну ідею. В ціні у митарів дрібні монети технологій”.

Отже, в першому випадку винні Кремль з Вашингтоном, які замовили владі фальсифікації проти “Свободи”. У другому - винні раби, які віддали свої голоси не за Ірину Фаріон. Варіант, при якому відповідальність за провал виборів візьме на себе керівництво партії (як це, до прикладу, зробив Анатолій Гриценко), у “свободівців”, схоже, відсутній.

Поразка мовою цифр

На парламентських виборах-2012 “Свободу” підтримало 2 мільйони 130 тисяч виборців (10,44%). Через два роки діяльності цю партію в практично ідентичному складі підтримало лише 740 тисяч українців(4,71%). В абсолютних показниках - це практично втричі менше. Навряд чи усі ці голоси були відібрані від “Свободи” за допомогою фальсифікацій. Важко також говорити про майже півтора мільйона громадян, які ще два роки тому за логікою Ірини Фаріон були свідомими патріотами, а на цих виборах раптом перетворилися на “рабів”. Очевидно, що справа в іншому. Хоча тему “зливу на догоду Москві чи Вашингтону” варто продовжити. Можна було б зрозуміти такі коментарі Олега Тягнибока, якби для них були вагомі підстави. Наприклад, якби була разюча різниця між результатами на одномандатних і загальнодержавному округах. Скажімо, мажоритарники від “Свободи”, як і раніше з величезним відривом перемагають у своїх округах, а от по списках “Свободі” нахабно “ріжуть” голоси. Але тенденція усюди однакова. Найкраще її продемонструвати на прикладі базового для ВО “Свобода” регіоні - Галичині. Це Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області, в яких, нагадаємо, місцева влада практично повністю належить “свободівцям”. Якщо у 2012 році у Львівській області вони посіли першу сходинку перегонів (38%), а в Тернопільській (31%) та Івано-Франківській (34%)- другу, то через два роки галичани “опустили” партію Тягнибока - на четверту позицію в усіх трьох областях. Чисельність прихильників партії на Галичині у відсотковому співвідношенні зменшилася в чотири рази: з понад 30% у 2012-му до 6-8% у 2014-му. Це за списками.

А що ж на одномандатних округах? Якщо у 2012-му від “Свободи” стали депутатами 12 мажоритарників, то у 2014-му їх лише 6-ть. При цьому, варто зауважити, що поразки зазнали не дилетанти, а топові і досвідчені партійні функціонери. І не де-небудь, а в базових областях. Тих, де “Свобода” впродовж кількох років показувала свої управлінські здібності на міському та обласному рівнях. Розглянемо кілька прикладів:

Олексій Кайда, Тернопільська область (окург №163). У 2012 році перемога з результатом 56%. У 2014-му - розгромна поразка: 23% і навіть не друге, а третє місце.

Ірина Фаріон, Львівська область (округ №116): у 2012-му - блискуча перемога з результатом 68%, а в 2014-му така ж блискуча поразка: 16% і третє місце.

Андрій Тягнибок (округ №125): два роки тому 36% і перше місце. Цього разу 17% і третє місце.

Ірина Сех (округ №119): два роки тому - 65% голосів. Цього разу - 14% і “почесне” четверте місце.

Схожі випадки є не лише в Галичині. На Волині (округ №19): нардеп Євген Мельник також втратив довіру виборців і зайняв третє місце, отримавши 10% підтримки проти 36% у 2012-му році.

Перший висновок, котрий одразу напрошується: обвал рейтингу “Свободи” - це системне явище, до якого фальсифікації чи раптові напади “рабської поведінки виборців” не мають жодного стосунку. Коли Олег Тягнибок говорить, що за їхнім паралельним підрахунком “Свобода” долає 5% бар’єр, а отже фальсифікації очевидні, то він трішки лукавить. Не тому, що таких фальсифікацій точно не було. Можливо і були. Він лукавить, бо не ставить запитання “Як так сталося, що за 2 роки діяльності керівництво партії розгубило більшу частину підтримки виборців?”. Відповідь на це запитання для пана Тягнибока є вельми болючою, тому увага прихильників “Свободи” нині концентрується на іншому: “ми такі хороші, а нас зливають”. Навіть якщо й так, то виникає ще кілька неприємних вуху лідера партії запитань. Чому не підготувалися належно до ймовірних фальсифікацій? Чому не захистили голоси своїх виборців? Чому не мобілізували прихильників в ДВК і ОВК? Відповіді на всі ці питання ставлять під сумнів компетентність не лише Олега Тягнибока, але й усієї верхівки партії. Стає зрозумілим, що замилувавшися результатами соцдосліджень в яких “Свобода” впевнено долала бар’єр, товариство банально розслабилося...

Злети і падіння

Щоб зрозуміти причини падіння рейтингу партії Тягнибока, прослідкуємо за історією злету. Прорив “Свободи” на політичний олімп України почався у 2009-10 роках під час місцевих виборів в Галичині. Тоді рівень підтримки партії виріс в середньому до показника 25%, а по Україні він склав 4,97%. З того часу “свободівці” фактично взяли на себе відповідальність за стан справ у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. На виборах у 2012-му “Свобода” виграла джек-пот: практично одноосібне лідерство на Галичині і суттєве представництво в інших західних областях. Причини такого успіху були різні, але дві з них - основні. Перша - образ послідовної ідеологічно наповненої партії, що захищатиме національні інтереси українців. Друга - виборці справедливо вирішили, що націоналісти - єдина категорія політиків, яка в стінах парламенту спроможна фізично протистояти знахабнілим регіоналам. Останній фактор став вирішальним не лише для мешканців західних областей, але й для східних та центральних. У такий спосіб “Свобода” отримала величезний аванс не тільки від своїх ідеологічних прихильників, але й людей, які не поділяли націоналістичних поглядів.

Ейфорія від такого успіху, схоже, змусила “свободівців” допустити фатальний стратегічний прорахунок. Не було детально проаналізовано причин карколомного успіху. Це не дозволило зробити адекватні висновки і поставити правильні завданння. А їх мало бути принаймні два. Перший - закріпити підтримку у базових регіонах реально змінивши там стан справ за допомогою контрольованих міських та обласних рад. Другий - почати помірковану ідеологічну експансію на Схід України. Але для цього потрібно було послабити риторику стосовно статусу російської мови, пам’ятників Леніну і святкувань різних совкових свят на кшталт 9 травня. Варто було лише тимчасово змістити акцент з національного на соціальний аспект і це стало б не лише фактором об’єднання українців в боротьбі проти Януковича, але й суттєвим аргументом для подальшої підтримки “Свободи” по всій Україні.

Перші кроки “свободівців” у парламенті були сприйняті “на ура”. Партійці Тягнибока не давали проходу “тушкам”, добивалися особистого голосування і ефективно протистояли у фізичних сутичках регіоналам. Утім, ейфорія скоро минула. В Галичині виборці не відчули жодного покращення від перебування “свободівців” при владі. Натомість, побачили, як на старі схеми присіли нові обличчя. Тим часом, “свободівці” “схопили зірку” і почали поводити себе як господарі регіону чим дуже нагадували “донецьких”. Скандали за участі депутатів від “Свободи” виникали постійно. То Ірина Фаріон причепиться до маленьких дітей з повчаннями щодо їхніх імен, то секретар львівської міськради “спалиться” на брехні про вищу освіту, то депутат райради влаштує потасовку з даішниками, які впіймають його п’яним за кермом авто. А ще було кнопкодавсто, проти якого у ВРУ соратники Тягнибока боролися, а на місцях активно самі використовували. Були ще “цікаві” промови Юрія Михальчишина і феєрична історія брехні про комуністичне минуле Ірини Фаріон. Було ще багато інших скандалів, котрі часто виникали через дрібниці, але завдяки неадекватній реакції партійців набували неабиякого розголосу. Вони дивним чином умудрялися не визнавати помилок навіть тоді, коли факти брехні були очевидними для всіх.

Усе це відбувалося на фоні відсутності реальних змін в регіонах після приходу “Свободи”. Майбутнє фіаско соратників Тягнибока було помітно уже тоді. “Свободівці” все менше чули критику і все більше зациклювалися на собі. Замість того, щоб зайнятися очищенням своїх рядів, вони зробили пріоритетом правило кругової поруки. Дисциплінарні покарання до своїх застосовувалися вкрай рідко і, як правило, запізно. Та й потрапляли під гарячу руку лише ті, кого не шкода було. Настрої галичан поступово змінювалися. Не бачили цього лише самі “свободівці” та їхні прихильники. Вони активно вели боротьбу з “ворогами України”, яких у Галичині на диво для них - ставало все більше. Така поведінка соратників Тягнибока не могла не викликати природного обурення у частини суспільства. До речі, того обурення, яке у Львові вміло використовував міський голова Андрій Садовий.

Прорахунки революції

А тоді почався “Євромайдан”: вибухнули масові мітинги в центрі столиці. Войовнича риторика “Свободи” виявилася як ніколи актуальною. Радикальні промови Тягнибока користувалися неабиякою популярністю серед значної частини приїжджих “майданівців”. Усе змінилося, коли постійні мешканці Майдану за радикальними гаслами не побачили адекватних дій. Особливо це стало помітно після початку протистояння на Грушевського.

Тоді ж була вчинена ще одна стратегічна помилка керівництва партії. Замість того, щоб очолити протистояння, “Свобода” віддала ініціативу на той час фактично віртуальній структурі - “Правому сектору”. Тому “Правому Сектору”, котрий нині відібрав у “Свободи” такі потрібні їй голоси. Варто додати, що відібрав заслужено. Бо в той час, як майданівці і активісти “ПС” на Грушевського лягали кістьми, щоб не допустити “Беркут” на Майдан, опозиційна трійця панічно боялася взяти на себе відповідальність. Боялися усі троє: Яценюк, Кличко і Тягнибок. Різниця лише в тому, що від Тягнибока цього не очікували.

В той час, коли ситуація була критична і багато хто хотів побачити реінкарнацію Бандери, Тягнибок та його соратники практикувалися у дипломатичних здібностях і шукали компромісу з Януковичем. Так партія втратила підтримку радикально налаштованих активістів. Особливо після того, як Віче прийняло рішення не йти на компроміс з диктатором, а Тягнибок почав звинувачувати людей у зриві переговорів і панічно заявив, що “в понеділок усі будемо сидіти в сізо”. Фактично в цей час і почався процес переорієнтації патріотичної публіки із “Свободи” на “Правий Сектор”. По суті цей процес триває досі і частково став причиною сьогоднішної поразки “свободівців”.

Похід у владу

Наступний етап в історії партії розпочався із втечею Януковича і приходом у владу “Батьківщини” та “Свободи”. Про вимоги Майдану вони забули і поділили владу за квотним принципом. “Свобода” отримала частину силового блоку і фактично монополію на владу в Західних областях. Це був шанс реабілітуватися. Проте, ані діяльність міністра оборони Тенюха, ні, тим паче, діяльність генпрокурора Махніцького не додала підтримки серед населення для партії Тягнибока. Навпаки: сумнівні призначення нового генпрокурора, відсутність реальних результатів розслідування вбивств на Майдані і інші скандали, пов’язані з паном Махніцьким, ще більше дискредитували “Свободу”.

Схожим чином ситуація розвивалася і в базових регіонах партії. На Львівщині, наприклад, керівником ОДА призначили Ірину Сех. Особу, в компетентності якої було багато сумнівів і котра відзначилася ще й скандалом, бо не хотіла скласти депутатського мандату. Спершу обіцяла, що складе, але згодом передумала і продовжувала суміщати посади, порушуючи українське законодавство та вимоги майданівців. Усе це на фоні повної відсутності змін, за які люди боролися на революції і часом повної неадекватності “свободівців”, як у випадку з побиттям Ігорем Мірошніченком і Богданом Бенюком керівника НТКУ.

Врешті, до президентських виборів 2014 партія прийшла не в найкращому стані. Як наслідок - десяте місце серед усіх кандидатів в президенти, лише 1,2% підтримки виборців,Симоненко, Рабінович і Добкін далеко попереду Тягнибока, а Дмитро Ярош безпосередньо за спиною. Так виглядало останнє китайське попередження для “Свободи”. Попередження, яке керівництво партії або не побачило, або вирішило проігнорувати.

Фінальний акорд

Натомість “свободівці” повернулися до традиційної для них манери поведінки: мобілізації своїх фанатів за допомогою популістичних гасел і провокацій. І дарма, що такі дії одночасно мобілізовують електорат “Опозиційного блоку”, КПУ та “Сильної України”, а інколи і дестабілізують ситуацію в державі. В принципі, “Свобода” часто ставила свої вузькопартійні інтереси вище загальнодержавних.

Так сталося і цього разу. 14 жовтня марш УПА, організований соратниками Тягнибока, закінчився сутичками з міліцією і спробами прорватися в будівлю парламенту. Тим часом, у приміщенні сесійної зали, Тягнибок і його команда перетворювали визнання ОУН та УПА воюючою стороною у Другій світовій війні на фарс. Сім разів “свободівці” змушували Олександра Турчинова ставити це питання на голосування. Сім разів воно було провалене попри крики “свободівців” - “ну, давайте!”, які, вочевидь, мали пробудити національну свідомість в комуністів та регіоналів. Не пробудили.

Натомість процес відновлення історичної справедливості у день заснування УПА був перетворений на клоунаду. Навіщо люди, котрі називають себе націоналістами дозволили в такий спосіб поглумитися над пам’яттю воїнів УПА? Відповідь проста: це була звичайна передвиборча технологія. Керівництво «Свободи» розуміло, що питання УПА тим складом Ради не проголосують. Це був очевидний факт. Не можуть комуністи чи регіонали кардинально змінити свою точку зору, особливо за 2 тижні до виборів. Ніщо не може спонукати політичних супротивників перед виборами проголосувати за те питання, яке остаточно знищить залишки підтримки серед їхніх виборців.

Тягнибок і його соратники це розуміли, але продовжували цю ганьбу, бо дуже хотіли потрапити у наступний парламент. Вони розуміли, що крах рейтингу неминучий, але сподівалися виторгувати в долі нокдаун замість нокаута. Їм потрібна була хоча б невдала спроба «поборотися за УПА», щоб на фоні попередніх невдач мати про що розповісти виборцю. І тому вони свідомо перетворили подію, яка мала бути тріумфальною на посміховисько. Це мала бути якщо не їхня перемога, то принаймні “відважний бій” за визнання ОУН-УПА. Мав бути “бій”, бо якби вони почекали три тижні, то в новій Верховній раді це питання легко було б проголосоване без “бою”. Воно і буде проголосоване без “бою”, але також і без участі “Свободи”.

Тим часом, після 14 жовтня, в ефірі телеканалів з’явився агітаційний ролик “Свободи”, суть якого зводилася до того, що партія героїчно боролася за визнання УПА, але з цим складом ВРУ - це не можливо. Тому “Що нам треба? Більше рішучих голосів у парламенті! Голосуйте за “Свободу”!”. Після появи цього ролика на ТБ примітивність політтехнологічного ходу стала очевидною. Стало зрозуміло, як керівництво партії ставиться до своїх потенційних виборців і на що вони готові, щоб втриматися у владі.

“Свобода” пішла ва-банк і програла. Події в парламенті і сутички біля будівлі ВРУ були негативно сприйняті суспільством. Особливо після того, як зясувалося, що одним з “провокаторів”, від яких Тягнибок спершу відхрестився, був син кандидата в депутати від “ВО “Свобода”. Щоправда Тягнибок не розгубився і у звичній манері почав захищати своїх. Розповів, що хлопець, який так вміло орудував ланцюгом по міліцейських касках, - інвалід у корсеті з хворим хребтом та ще й напівсліпий. 30% виборців, які на той момент ще не визначилися з вибором - не оцінили ні манеру гри, ні сюжет цієї вистави. Як і більшість тих, хто на минулих виборах віддав свій голос за “Свободу”.

Замість епітафії

Колись в Україні вже була така партія, котра у відповідальний момент поставила свої вузькопартійні інтереси вище за державні. Власне, таких партій було багато, але з однією українці розправилися на диво мирно і водночас ефективно. Зараз уже мало хто згадає про Олександра Мороза і його Соціалістичну партію України. Схоже, з партією “Свобода» виборці вчинили так само. В кожному разі - фракції “Свобода” в парламенті не буде. А з нею і більшості старожилів. Це відкриває шлях до оновлення керівництва навіть у тому випадку, якщо Олег Тягнибок і ті, хто привели партію до такого фіналу, не складуть добровільно своїх повноважень. На перші ролі вийдуть мажоритарники Андрій Ільєнко, Юрій Левченко та інші.

“Свобода”, як і більшість партій з негативною динамікою, що не подолали передвиборчий бар’єр, повинні перезавантажитися. Для цього потрібно прийняти три прості рішення. Перше - грунтовно проаналізувати власні помилки, їх причини та наслідки. Другий - очиститися від неефективних керівників і привести до влади молодих управлінців. Третій - переглянути стратегічні цілі і оновити методи діяльності. Зокрема, відмовитися від популізму і перейти до активного захисту державних, а не вузькопартійних інтересів. За цих умов “Свобода” матиме можливість мінімізувати неминучу поразку на місцевих виборах-2015, а то й повернути позитивну динаміку підтримки серед виборців.

В іншому випадку “Свободу” спіткає доля СПУ Олександра Мороза. Партія оголосить війну проти всіх довкола, маргіналізується і продовжить діяльність на вулицях міст у форматі факельних походів. При цьому розгубить щонайменше третину своїх прихильників, більшість з яких піде у “Правий Сектор” Дмитра Яроша, а ще частина до “Радикальної партії” Олега Ляшка.

Свобода програла вибори
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Так як і минулого року, під монетизацію підпадають зекономлених домогосподарствами еквівалент вартості 150 кіловат електроенергії, якщо цей ресурс використовується для опалення, або 100 кубів газу. До 1 липня 2018 року підприємства-виробники чи підприємства-виконавці послуг з газо-, та електропостачання в паперовому та електронному вигляді надали структурному підрозділу з питань соціального захисту населення списки енергоощадних субсидіантів із зазначенням...
Суспільство
З метою перевірки умов проживання дітей, родини яких опинились в складних життєвих обставинах інспектор ювенальної превенції Збаразького відділення поліції спільно із представники служби у справах дітей та працівниками РЦ ССДМ побували в селі Чернихівці та окремих сім’ях м. Збаража. Під час виїзду обстежено умови проживання родин. На жаль, в окремих сім’ях умови проживання дітей потребують покращення та батьки не усвідомлюють наскільки катастрофічною є сит...
Кримінал
Працівники Тернопільського відділу поліції просять допомогти встановити осіб причетних до злочину. Незнайомців підозрюють у крадіжці перфоратора з вулиці Чорновола. Подія трапилась 16 серпня, близько 23:30. Зловмисники помітили майно, яке робочі залишили без нагляду на вулиці, де проводяться ремонтні роботи. Скориставшись моментом вони вчинили протиправне, тим самим завдали збитків на суму 4000 гривень. Камера відео спостереження зафіксувала підозрюваних....
Суспільство
17 серпня поблизу торгового центру "Орнава" трапився прикрий випадок. Бригада швидкої допомоги, яка прибула за викликом, відмовилась опікуватися непритомним чоловіком. Одна із перехожих, свідок події, Інеса Лемперт поділилася про ситуацію враженнями на своїй сторінці у Фейсбук: "Отож, йду сьогодні крізь "Топільче" додому. Здалеку бачу групку людей навколо непритомної людини. Підходжу, кажуть, що знайшли чоловіка без свідомості й викликали швидку. Придивила...
Суспільство
Перше публічне звітування по виконанн ю ремонту на дорогах загального та місцевого значення відбулося сьогодні в обласній державній адміністрації. Звітували Перший заступник голови ОДА Іван Крисак, начальник Служби автомобільних доріг у Тернопільській області Богдан Юлик та начальник управління капітального будівництва ОДА, на балансі якого тепер перебувають всі дороги місцевого значення, Віктор Кузяк. Спільне та відкрите звітування привернуло увагу медіа-...
Кримінал
Працівники Тернопільського відділу поліції просять допомогти встановити особу причетну до злочину. Незнайомця підозрюють у крадіжці бензопили з багажника іномарки, припаркованої в місті Тернополі на вулиці Тролейбусній. Подія трапилась 11 серпня, близько 11 години. Власник транспортного засобу «Citroen Berlingo» не зачинив автівку, чим і скористався невідомий. Він відчинив багажник та викрав майно вартістю 6000 гривень. Камера відеоспостереження зафіксувал...
Суспільство
Раніше ми вже писали про те, що відома тернопільська блогерка Аліна Френдій та син екс-мера Тернополя, народного депутата України Романа Заставного, Петро мають стати сім'єю. Однак несподівано у Instagram пара заявила, що вони віддаляються на тисячі кілометрів одне від одного. А все для того, щоб відстань лиш надійніше сполучила два серця. "З вашого дозволу відкладу на трохи телефон і насолоджуватимусь останніми днями "красивої жінки незаміжньої"",- пише А...
Суспільство
У ході спільного відпрацювання обласного центру міграційники і поліцейські виявили громадянина Грузії, який на момент перевірки перебував в Україні понад дозволений строк. Щодо іноземного громадянина складено адміністративний протокол за частиною 1 статті 203 КУпАП - порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, та накладено адміністративне стягнення у розмірі 1700 гривень. Штраф іноземець вже сплатив. Також посадові особи...
Кримінал
Медики Бучацької районної лікарні 9 серпня повідомили поліцію, що до них поступив чоловік з численними травмами та переломом ребер після удару коня. Чоловік помер. Проте рідні померлого кажуть, що причина смерті - не удар коня. Смертельні удари жителю села Бариш завдав кінь, якого того дня господар повів напитись до річки, повідомляли у відділі комунікації поліції Тернопільської області. Біля водойми випасався інший кінь і обоє почали брикатись. Чоловік не...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!