Тернополянка, ризикуючи життям, забирає тіла загиблих солдатів з поля бою

У 37-річної жительки Тернополя Алли Борисенко з позивним Чонгар в АТО - особливий статус. Вона зовсім не слабка і тендітна жінка. На цій війні Чонгар шукає безвісти зниклих, бере участь у звільненні військовополонених і робить роботу, за яку, крім неї, матері трьох дітей, не взявся жоден міцний мужик. Алла Чонгар шукає і хоронить загиблих. 

«Вести» розшукали легендарну Чонгар на сході країни. Вона розповіла нам про те, як вперше зіткнулася зі смертю, як кримські солдати на колінах цілували українську землю і чому доставляти загиблих не менш важливо, ніж шукати живих. Це її історія.

«Солдат з Криму цілував землю на колінах»

«Для мене війна почалася 24 лютого. В цей день нам з чоловіком подзвонили друзі з Криму: сказали, що їхні банківські картки заблоковані, і попросили допомогти виїхати з півострова, - згадує Чонгар. Тоді, звичайно, ніхто й уявити не міг, чим все закінчиться. Ми просто завантажили продуктами і теплим одягом машину, видихнули і помчали з Тернополя до Криму. Приїхали, забрали, допомогли дістатися до Івано-Франківська. Поки вирішували питання своїх хлопців, зустріли багатодітну сім'ю татар - вони теж попросили допомогти. Загалом, якось так і понеслося. Ми стали збирати допомогу для біженців з Криму. Не було ніяких спонсорів: звичайні люди віддавали всі свої заощадження, щоб допомогти. Разом з цивільними з Криму тоді стали виїжджати і військові. Ці солдати і офіцери - наші герої, які присягнули на вірність тільки раз і тільки одному народу.

Я добре пам'ятаю, як з Криму виходили морпіхи. Вони якось знайшли мій телефон, зателефонували, сказали, що хочуть виїхати, що потрібно знайти гроші на бензин. Морпіхів було 74 людини - красиві, міцні, сильні духом. Та сторона, в особі чи то кримчан, які вирішили стати громадянами РФ, чи то самих росіян військових, вивезла їх до селища Чонгар Херсонської області. Звідси, до речі, і мій позивний - Алла Чонгар. У морпіхів був командир, Діма. Міцний такий, високий, він дивився тоді на мене і говорив: «Як же я переживаю за своїх хлопців. Наше життя, наше море - ми все залишаємо в Криму ». Тоді дуже допомагав департамент ДАІ. Ці хлопці знаходили транспорт, допомагали з перевезеннями, закуповували їжу і речі. Також дуже допомагали і допомагають: СБУ, Міноборони, обласні УВС і військкомати.

Пам'ятаю ще один випадок, пов'язаний з Кримом. Подзвонили 12 осіб із почесної охорони штабу флоту і сказали: «Дмитрівна, на нас відкрили полювання. Ми ховаємося по підвалах, грошей немає, допоможіть виїхати ». Я чекала цих хлопців з почесної охорони в Чаплинці, а вони, виявилося, поїхали на інший блокпост. Пам'ятаю, прилітаю я туди: варто їх автобус, хлопчаки сидять в ньому і не виходять. Підходжу, а вони: «Це ви Алла Дмитрівна?» Кажу, що так. Тільки тоді вийшли, стали сміятися і плакати від щастя. А один хлопчина, молоденький зовсім, років 19, впав на коліна і в прямому сенсі слова став цілувати землю. Відтоді ці хлопці називають мене «мама Алла» або «хрещена Алла».

«В АТО я їздила вагітної»

Мене часто запитують, чи пам'ятаю я, як все зав'язалося з 200-ми (загиблими). А все просто: я не боюся роботи, беруся за будь-яку і допомагаю всім, хто потребує. Пам'ятайте, в Криму російський солдат застрелив українського майора (йдеться про майора Карачевского з Бердянська. - Авт.)? Героїчно загиблого офіцера потрібно було віддати землі, і ми заправили машину, яка перевозила труну. Страшно? Так, і мені часом страшно усвідомлювати, що я таким займаюсь. А що робити? Як там десантники кажуть: «Ніхто, крім нас». У квітні, коли почалася АТО, я дізналася, що перебуваю на пристойному терміні вагітності. Тоді військові, яких ми вивозили з Криму, зайняли позиції в ще гарячих точках - Слов'янську і Краматорську. Я подумала: мовляв, так, ще разок зберу їм допомогу, привезу - і все, зав'язую, мені народжувати скоро. А не вийшло. Одним - берці, іншим - форма, третім - броники, четвертим - просто їжа. Не могла я їх кинути. Четвертого червня я приїхала до Тернополя з Слов'янська, а восьмого числа на світ з'явилася моя маленька. Я відчайдушно розриваюся між будинком і сходом, але вдіяти нічого не можу: Тим знаю, що не зав'яжу і не кину.

«Доводилося забирати тіла з поля бою»

Влітку в АТО мені довелося мати справу не з одним десятком 200-х. Це були і ті, кого я знала, ті, хто вважався безвісти зниклим, військові і цивільні, молоді і не дуже. Я забирала загиблих з 95-й, 93-й, 30-й бригад ... Хлопці з 95-й перед смертю просили привезти їм подушки під кулемети. Я і мої волонтери шукали ці подушки. Знайшли, але не встигли. А трагедія під Волновахою з 51-ю бригадою ... Це була перша масова, страшна і гірка втрата нашої армії. А я ж зв'язувалася з ними, з хлопцями з 51-й. Їх командир просив: «Алла, наші всі - голі-босі. Знайдіть їм броники, хоч які ». Ми закупили велику кількість бронею, веземо, а цей же командир дзвонить і каже: «Все, Дмитрівна, їх розстріляли вже». Ніхто до таких масових смертям не був готовий. Для них навіть трун нормальних не було.

Операції, пов'язані з 200-ми, не зупиняються ні на день. Недавно забирали п'ять тіл з Амвросіївки, кілька тіл - з-під Маріуполя. Ще одна операція - вивозили загиблих з Луганська. Ось уявіть собі: морг, пологовий будинок, діти катаються на роликах, а між усім цим просто на вулиці складені тіла наших хлопців. Серед цих загиблих були 19-річний десантник з 80-ї бригади, двоє хлопців з «Айдара» і четверо невпізнаних.

«Мертвих не можна судити»

Звичайно, бувають випадки, коли забираю хлопців з української армії, а виявляється, що разом з ними є загиблі з того боку. Я допомагаю і їм теж. Мертвих не можна судити, всіх потрібно віддати землі. Виходила на родичів людей з ДНР і ЛНР, говорила, мовляв, так і так, потрібно ховати, і ми ховали. Зараз я також беру участь в пошуку безвісти зниклих і в переговорах по звільненню полонених. Ми з моїми волонтерами організували Всеукраїнський центр пошуку і приблизно з липня співпрацюємо з Офіцерським корпусом генерал-полковника Володимира Рубана. Я виїжджаю разом з ними, але працюю по своїй лінії, адже у кожної матері загиблого солдата повинна бути могила, куди можна прийти. Телефони Всеукраїнського центру пошуку: (050) 146-37-72, (068) 657-39-26, (093) 384-42-11, (098) 319-94-20.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!