Тернополянин, який захищав Донецький аеропорт, просить не називати його “кіборгом”

Захисник Донецького аеропорту, керівник тернопільського обласного осередку Всеукраїнської Федерації фрі-файту та контактних єдиноборств Валерій Чоботарь просить журналістів не називати його “кіборгом”  через те, що у нього є душа і воює він на Донбасі за покликом серця, з метою захистити свою країну. Зараз він командиру роти в 5-му окремому батальйоні ДУК.

Не бажанням бути українцями та читати українську літературу – ось що найбільше здивувавало добровольця з Тернополя Валерія Чоботаря.

- Найбільше чим були шоковані у селищі Піски, де зараз знаходиться наш батальйон є величезна бібліотека, де є книги Ліни Костенко . Це дуже хороша українська бібліотека, але дуже сумно, що коли відкриваєш бібліотечну карточку і ти бачиш, що цю книжку ніхто ніколи не читав. Тобто ці люди, які б хотіли бути українцями, читати українське мали таку нагоду, але чомусь не скористались нею.

Якби ми були завжди такі єдині – війни не було б.

Валерій Чоботарь розповідає, що зараз український народ діє дуже єдино і волонтерська діяльність цьому пряме підтвердження, пише Тернопільська липа.

- Мабуть дуже багато хто б хотів почути, що в нас там нічого немає і ми не знаємо, як воювати, але це не так. Зараз наш народ об’єднався, ми ділимося всім. Якби напротязі Незалежності ми були б такими, то цієї війни не було б. Бо всі ті, хто любить Україну мали б тут підтримку, а ті, хто ненавидить цю країну – давно б звідси поїхали, бо їм би не було що тут робити. Люди зараз віддають останнє, тобто, якщо є якісь речі, які нам потрібно – варто лише звернутися і нам одразу їх дістають. Я не знаю скільки це буде тривати, бо коли за рахунок людей, з їх кишень, а українці не є багатими, фінансується все, то я не вважаю, що це є правильно. Найбільше допомагають небагаті люди.

Донецький аеропорт – це ракова пухлина

Керівництво країни, зокрема і військове діє не грамотно вважає захисник Донецького аеропорту. А чому відбуваються такі запеклі бої за цю територію, Валерій Чоботарь каже, це для того щоб не впустити бойовиків на решту територію України.

- Донецький аеропорт – це ракова пухлина на тілі України, яка може посунутися далі на територію нашої держави. Ми його тримаємо не для звіту президенту, не для підтримки політики уряду, а для того, щоб не сідали там ворожі літаки, щоб ворожа армія і ворожі сили не рухалися далі.

Не треба всім їхати на фронт

Саме так вважає захисник Донецького аеропорту і додає, що зараз приїде багато людей, які голосно кричатимуть, що вони за нас воювали, поки ми тут мирно жили. Чоловік пропонує таких людей просто ігнорувати.

- Сьогодні загинув хлопець, йому було вісімнадцять років. Хтось казав, не пам’ятаю хто: Нація існуватиме доти, поки за неї хтось готовий вмирати, віддавати найдорожче. І це приклад. Не треба зараз всім їхати на фронт, там надто тісно. Насправді користь не втому, скільки людей там буде тримати автомати. Якщо хтось прийшов з фронту і каже, а я за вас воював, то не слухайте його – він не воював по-справжньому. Дуже багато чоловіків комплексує, що вони не на фронті, а я їм кажу: Якщо ви щось робите корисне, тобто ви лікар і ви добре лікуєте, або вчитель і ви добре навчаєте – то робіть цю справу тут, і ви берете правильну участь у війні. Зараз потрібно, щоб люди змінилися. Якщо ви підете всі воювати, то користі буде не багато. Люди по ту сторону кордону – вони просто хворі, їм багато років вбивали у голову, що ми погані, що тут “бандерівці”.

Які ми ж кіборги?

Захисники Донецького аеропорту кажуть, що терплять, коли їх називають кіборгами тільки для того, щоб вселити в людей оптимізм.

- Дуже важко сприймаю ці назви, які лунають в пресі, що мовляв ми “кіборги”. Які ми ж кіборги? У нас є душа, ми як люди також боїмося. Єдине чим ми схожі – це те, що ми можемо терпіти, бо ми знаємо, чому ми тут знаходимось і за що воюємо. Я з повагою ставлюст до всіх людей, які є там: і до військових, і до добровольців, але насамперед до добровольців по дуже простій причині: нас туди ніхто не посилав, і нам ніхто нічого не винен. І тому, якщо в Тернопіль приїжджають люди і кажуть: та поки ви тут щось робите, ми воюєм – плюньте їм в лице, вони не воювали там. Люди, які добровільно пішли не фронт такого не говорять, бо це був їхній усвідомлений крок.

Валерій Чоботарь розповідає, що не хоче хвилювати своїх рідних, говорячи, що він воює в Донецькому аеропорту. Запевняє, що війна навіть зблизила його з рідними і тепер він став своїй мамі дзвонити частіше.

- Батьки мої живуть в Чернівецькій області і за тернопільськими новинами, на щастя, не стежать. Тому я так і можу говорити, – каже Валерій.

На схід Валерій Чоботарь поїде знову, одразу після того, які він вилікується від запалення легень, на яке захворів на Донбасі.