Врятований з полону 27-річний Олександр Пронько: “У мене футболка від крові не висихала”

Двадцятисемирічний Олександр Пронько за останній рік вже двічі був на волосині від смерті. Перший раз – кривавого 20 лютого, коли беззбройних людей на київському Майдані розстрілювали снайпери.

Дерев’яний щит, яким прикривався, від кулі не захистив. Якоїсь хвилини відчув страшний біль в коліні. З рани бухнула кров. Друзі витягли його із зони перестрілки і передали в руки лікарів, які надали першу медичну допомогу. Лікувати пораненого привезли в Тернопіль.

Коли знову зміг ходити – почав шукати роботу. Сторожував, працював на ремонтних роботах. А восени, після телефонної розмови з хлопцями, яких пам’ятає з Майдану і які тепер воюють в батальйоні «Азов», вирішив їхати до них – в зону АТО. Волонтером.

- Хотів допомогти. Не міг залишатися тут і жити, як раніше, коли ті, з ким стояв на Майдані, нині на передовій, – розповів Сашко.

18 вересня він виїхав поїздом до Маріуполя, звідти до Волновахи. Далі автобусом планував добратися ближче до «гарячої точки» – міста Дебальцеве, де стоять блок–пости сил АТО. Але не доїхав, пише газета Свобода.

- Автобус зупинили бойовики так званої ДНР для перевірки документів. Коли побачили мій паспорт з тернопільською реєстрацією, скомандували: «Виходь!»

До речі, до революції Гідності Олександр проживав у місті Новомосковськ Дніпропетровської області, де мешкали його прийомні батьки. У Києві на Майдані його паспорт згорів разом з палаткою. Новий документ йому вручили вже в Тернополі.

«Куди їдеш?», – верещали ДНР-івці. «До дівчини», – кажу. Мене обшукали і у внутрішній кишені куртки знайшли майданівське посвідчення, а в рюкзаку камуфляжні штани і берці. Після цього вони зовсім озвіріли. Побитого, закривавленого забрали в місцевий райвідділ міліції, де продовжили допит. Вимагали зізнатися, що я засланий шпигун, корегувальник вогню, що співпрацюю з українськими добровольчими батальйонами, вимагали інформації про них. Одягали на голову пакет, душили, стріляли під ноги і над головою. Добу провів в камері, де сиділи також місцеві цивільні, яких затримали як «підозрілих» або й зовсім без причини. Спали на голій цементній підлозі. З райвідділу з мішком на голові мене доправили в підвал колишнього СБУ в Донецьку. Знову допитували: хто, звідки, де народився, як потрапив в Донецьк… Знову били. У підвалі, де я сидів, тримали також своїх бойовиків– порушників. Приміром, хтось автомат загубив, чи напився… Налаштовані «сусіди» були агресивно. Називали «укропом», кричали, що ненавидять майданівців: «Ви в нас каміння кидали, коктейлі Молотова, палили нас…» І постійно погрожували, що відправлять на той світ.

Олександру і зараз важко це згадувати. Але спогади повертаються.

- На допитах мені казали, що піду під трибунал. Це означало – розстріл. Я мовчав. Мовчанка була моїм єдиним захистом. Бо що не слово – то удар. Там били всіх, а особливо жителів Західної України. Вночі в камеру заходили охоронці і лупцювали палками першого, хто потрапив під руку. Били по голові, ламали ребра… На моїх очах якогось в’язня забили до смерті. Заснути не вдавалось і через тисняву. Нас було семеро в тримісній камері. Прилягти ніде, могли тільки сидіти навпочіпки. Їсти давали один раз на день – кашу і хліб. І в туалет виводили один раз. Ложку і миску вирізав з пластикової пляшки. Самому не вірилося: невже таке відбувається тут і тепер, в Україні? Наче до якихось зомбі потрапив, у яких ні жалю, ні співчуття. Надія, що вийду звідти живим, гасла з кожним днем. Після побоїв дуже боліли ребра, голова.

- У мене футболка від крові не висихала, бо щоразу били доти, доки кров’ю не заллєшся, – згадує Олександр.

Допити тривали два місяці. Потім хлопцю оголосили вирок: 30 діб госпробіт.

- Був ще варіант: ДНР-рівці пропонували залишитися у них так званим волонтером, але при цьому не приховували, що видадуть зброю і відправлять на передову. За відмову від участі в бойових діях – розстріл. Я сказав, що зброю до рук не візьму. Копав окопи, пісок в мішки насипав, машини з хлібом та іншими продуктами розвантажував. Іноді робота тривала з 6 ранку до 2 ночі. Я вже не вірив, що мене відпустять через 30 діб. Адже ставлення було, як до ворога або раба.

- Чи спілкувалися ви з кимсь?

- Ні. Мовчав і прислухався до того, що говорять навколо. Здивувало, що для багатьох у Донецьку війни наче й нема. Про те, що когось убило, осколками посікло, чи будинок снарядом рознесло, розповідали як про щось буденне. Рух на вулицях жвавий, багато машин. Дорогою на роботу бачив також танки. Вони та ще артилерійські залпи і чужі прапори над ДНР-івськими блок–постами нагадували про війну. Люди ж налаштовані по-різному. Комусь те, що діється, не подобається, але говорити про це вголос бояться, щоб не опинитися в катівні, хтось хотів би виїхати, та нема можливості, а хтось планує жити «під ДНР».

Вийти на волю Олександру допоміг інший полонений.

- Він мій тезка, теж Олександр, донеччанин. Його затримали на ДНР-івському блок–посту, коли віз гуманітарну допомогу, і як «підозрілу особу» відправили в підвал колишнього СБУ. Але підстав звинуватити чоловіка в антипатії до ДНР не знайшлося. Згодом його відпустили. Коли прощався, пообіцяв, що повідомить про мене в Київ і спробує допомогти. Як це йому вдалося – не знаю, але спроба виявилась вдалою. 6 листопада прийшов охоронець, скомандував: «Виходь!» Коли випускали, підписав папірець, що особисті речі отримав і претензій не маю. Про те, що рюкзак мені віддали порожній – навіть не заїкався. На вулиці чекав незнайомий чоловік, як з’ясувалось, адвокат, який відвіз мене до автовокзалу і купив квитки до Красноармійська, а звідти до Дніпропетровська нас уже супроводжували українські силовики.

Олександр повернувся до Тернополя. І тільки тут повірив, що йому пощастило вдруге: він вижив в полоні.

Я зустрілася з ним у лікарняній палаті. Після усього пережитого хлопцю знадобилась допомога медиків. А ще він мусить адаптуватися до мирного життя.

- Після побаченого на сході тут, у Тернополі, незвично спокійно. Нема людей з автоматами в камуфляжній формі, не чутно вибухів. Там я щомиті чекав, що отримаю кулю чи загину від снаряду. Від відчаю рятувала щоденна молитва.

Після двох місяців перебування в екстремальних умовах, де Олександр бачив кров, біль і смерть, йому заново доводиться звикати до тиші і мирного життя. І набиратися сил.

- Поранене на Майдані коліно все ще поболює. Ходжу, накульгуючи. ДНР-рівці, коли били, пошкодили носову перегородку. Ребра теж ще болять. Лікарі призначили повне обстеження, щоб переконатися, що з внутрішніми органами все гаразд.

Запитую про плани.

- Вилікуюся, піду працювати. Може, знайду роботу за спеціальністю. Я закінчив ПТУ, маю фах плиточника- облицювальника.

Олександр – сирота. Розповідає, що до 4 років жив у дитячому будинку, потім його всиновило подружжя з Дніпропетровщини, але, мабуть, справжніми батьками для хлопчика прийомні мама і тато так і не стали. Своє дитинство він згадує неохоче.

Прийомний батько помер у той самий день, коли Олександра звільнили з полону – 6 листопада. На похорон не встиг, бо довідався про смерть лише 8 листопада, повернувшись до Тернополя. Зійшов з поїзда, ввімкнув мобільний телефон і побачив сумне повідомлення.

Олександр вдячний волонтерам, зокрема директору благодійного фонду «Вікно життя» Ірині Жигуновій, яка після Майдану допомагала йому і з роботою, і з житлом, і нині не залишає без підтримки. Поки такі небайдужі люди поруч – Сашко не втрачає оптимізму.

Врятований з полону 27-річний Олександр Пронько
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Пригоди
Минулої ночі вовки заполонили село Матвіївці, що в Шумському районі. Власник одного з господарств, який о сьомій ранку прийшов до кошари, виявив розкидані рештки семи овець. Правоохоронці й представники ветеринарної та єгерської служби, яких виклика пан Михайло, приїхали до години часу. Більшість загиблих тварин має тільки прокус на шиї. Розтин дозволив встановити, що крові всередині мертвої худоби немає. Також не виявлено слідів крові і на траві поряд із...
Суспільство
Підготовка до школи включає не лише наповнення учнівського рюкзака. Тернополяни, які відправляють своїх дітей в школу, повинні знати про свої так звані права. Адже благодійні внески, додаткові зошити, підручники та шкільна форма певного виробника – стануть зайвою тратою грошей. Детальніше про це пише life.pravda.com.ua. Благодійні внески Благодійність не може бути обов’язковою. Якщо ж батьки такі ініціативні у плані допомоги школі, то школа у свою чергу по...
Суспільство
Небайдужих краян закликають долучитись до Всеукраїнського маршу за права тварин.  Захід стартує тридцятого вересня на Театральній площі. Таким чином активісти хочуть привернути увагу громадян до проблеми захисту чотирилапих від людської жорстокості та знущань, – повідомляє topnews.in.ua. Розпочнеться зоозахисна подія о дванадцятій годині дня. Її ініціаторами є представники громадської організації «UAnimals». Акція не містить будь-якого політичного спрямува...
Суспільство
В тернопільському парку ім. Т. Шевченка завершуються роботи з реконструкції пішохідної алеї в межах острівця «Чайка» (ділянка від колонади до площі ім. С.Бандери). Напередодні підрядники здійснили тут демонтаж старого асфальтобетонного покриття, влаштували щебеневу основу доріжки, замінили бордюри та облаштували алею фігурними елементами мощення. Окрім того, працівники підрядної організації пофарбували перильні огорожі мосту, що веде на острівець «Чайка»,...
Суспільство
Цьогоріч заходи з відзначення 75-ої річниці проведення ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН та 27-ої річниці Незалежності України відбудуться у селі Золота Слобода Козівського району. Зокрема, у рамках програми відбудеться освячення криївки на подвір'ї родини Чарківських і меморіального знаку на хуторі Фостяки. На хуторі Веснівка освятять хату,в якій завершив свою роботу Збір ОУН. У сільському клубі села Золота Слобода пройде наукова конференція. 24 серпня...
Суспільство
Близько 750 загальноосвітніх шкіл нараховують на Тернопільщині. Проте опорних навчальних закладів у регіоні – 29. Ці школи отримають найбільше фінансування. В управлінні освіти і науки ОДА повідомляють, що школи з невеликою кількістю учнів понижуватимуться в ступені. Що стосується закриття навчальних закладів, то відповідні рішення прийматимуть представники влади на місцях. "В умовах децентралізації може відбутися оптимізація навчальних закладів через дост...
Суспільство
Тернопільська область долучилася до підписання угод з Національною службою здоров’я під час «другої хвилі» контрактування закладів, які надають послуги первинної медичної допомоги. Відтак, уже з жовтня цього року 21 медичний заклад нашої області почне отримувати оплату за надання медичних послуг сімейними лікарями, терапевтами і педіатрами від Нацслужби здоров’я. До цього часу вони продовжуватимуть фінансуватися за субвенцією. Як пояснив начальник управл...
Кримінал
Побачивши службовий автомобіль, близько 5-ї ранку 20 серпня, велосипедист пришвидшився і намагався змінити напрям руху. Інспекторам здалося це підозрілим і вони зупинили його на вулиці Перля. Охоронці порядку провели поверхневу перевірку особи згідно зі ст. 34 Закону України “Про Національну поліцію”. Патрульні виявили у нього згорток із речовиною, схожою на марихуану та поліетиленовий пакетик з білою речовиною, ймовірно, метамфетаміном. Перевіривши бази д...
Спорт
Бронзову нагороду у Міжнародному круговому турнірі отримала наша землячка Ольга Бабій. Турнір AICF International Women Chess Tournament відбувся у Хайдарабаді, що в Індії. Про це повідомляють у спільноті "Українські шахи". Шахістка з Тернополя Ольга Бабій набрала 6,5 очків з 11 можливих. З таким хорошим результатом тернополянка отримала заслужену бронзову нагороду і посіла третє місце у турнірі. Ще одна представниця України - Ольга Пруднікова - на 8-му міс...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!