Мешканець Тернопілля змайстрував трактора однією хворою рукою

Жителю села Довжанка Тернопільського району Станіславу Таравському минуло 75. Усе життя трудився в місцевому колгоспі "Перемога" – слюсарував, сторожував, працював художником-оформлювачем...
Що малював? Усе, що замовляли. Плакати різні, лозунги для так званої наочної агітації. Без роботи ніколи не сидів. Хоча є інвалідом I групи. Станіслав Іванович не має кисті лівої руки, права сильно деформована, а замість ноги – протез. Проте калікою він себе не відчуває.

- Роблю все, що потрібно у господарстві. А коли був трохи молодшим, то й односельцям допомагав. Вмію паяти і зварювати, мурувати, дахи шифером покривати, комини і кахельні печі ставити. 
Словом, Станіслав Іванович - на всі руки майстер. Чи про кожного фізично здорового чоловіка так можна сказати?

У Довжанку їх сім’ю переселили у 1946 році під час горезвісної операції “Вісла”, що стала фіналом масштабної депортації українців з етнічних українських земель, які, за підсумками Другої світової війни, стали територією сучасної Польщі. У 1948-му, коли Станіславу було лише 12, сталася трагедія. Пас з однолітками худобу за селом і натрапив на протипіхотну міну. Цікавість хлопчини взяла гору. Замість того, щоб повідомити дорослих про смертоносну знахідку, взявся перевіряти, що буде, коли кинути “залізяку” в рів. Вибухне чи ні?

Той вибух поділив його життя на дві частини: до і після. Дитинство закінчилося. Йому ампутували кисть лівої руки і ногу. А він, як і всі хлопчаки, любив бігати, гратися. Після операції все змінилось. З’явилося безліч нових проблем, зокрема, в побуті. Намагався вирішувати їх самостійно, був впертим, і згодом навчився працювати однією рукою ліпше, ніж дехто двома. Труднощі долав наполегливістю, енергією, оптимізмом. Каже, силу черпав в молитві і вірі. Віра в Бога допомогла побороти біду.

Про своє життя Станіслав Іванович розповідає цікаво і з гумором, хоча не раз і не два обпалювала його серце й душу несправедливість. За Союзу платили за інвалідність 8 рублів 5 копійок. Інший на його місці скаржився б на долю, а він – ніколи. Завжди дбав, щоб у хаті був хліб і до хліба. Слюсарував, мурував, паяв, малював... У колгоспі робота не закінчувалася ніколи.

Нині отримує пенсію – 766 гривень. А своє законне право на земельний пай ще довелося відстоювати.

- Не включили мене в списки для отримання земельного паю, бо тодішній голова колгоспу заявив, що я не член колгоспу, бо заяви не писав. На щастя, знайшлися відповідні архівні документи, що підтвердили моє членство.

Пошуки правди коштували Станіславу Івановичу немало здоров’я і згадувати про ту стресову ситуацію йому й досі неприємно. Як і про свого кривдника, який, до речі, навіть не вибачився перед інвалідом. Та ось розмова заходить про сім’ю – і обличчя мого співрозмовника світлішає.

- У 1962 році я одружився. Щасливо. Моя Іванка родом з Бережанського району. Разом з нею в моє життя увійшли любов, радість, душевний спокій. Підтримка дружини допомагає гідно пережити все, що посилає доля.

Розповідають, на їх весіллі деякі гості плакали. Навіщо, мовляв, молода і гарна дівчина за інваліда заміж виходить? А нині кажуть: “Пощастило Іванці. Чоловік – добрий, роботящий. І дітям – батько чудовий. А господар який!”

Подружжя побудувало хату, виростило трьох дітей: двох доньок і сина. Нині Станіслав Іванович – люблячий дідусь для семи онуків. На обійсті, як і замолоду, все робить власноруч. У його домашній майстерні чимало різних інструментів.

- Люблю щось майструвати, - пояснює.

Витвором його фантазії і вмілих рук став, зокрема, тракторець, зібраний з запчастин що вже були у вжитку, і старого мотовізка. Під час обробітку городу саморобний тракторець – незамінний помічник. А в 1992 році за сівалку Станіславу Івановичу вручили диплом переможця виставки–конкурсу саморобної сільськогосподарської техніки “Талант. Ініціатива. Розкутий розум”. Отримав також 9 мільйонів купонів премії і магнітофон. Правда, “мільйонером” Станіслав Іванович побув недовго, бо купони потім скасували.

Вдома всю побутову техніку завжди сам ремонтує. Шкодує за одним, що в школі вчився лише 7 років. А далі, каже, вже біда вчила.

Своїм “мерседесом” Станіслав Іванович називає невеличкий зелений мотовізок 1973 року випуску. Максимальна швидкість його 50-60 кілометрів за годину. І ремонтований безліч разів. Проте їздить ним скрізь, куди треба - і в Тернопіль на базар, і в Бережани, навіть до Львова.

Бадьорий, рухливий Станіслав Іванович у свої неповні 76 виглядає пречудово. Ні на що не скаржиться. Багато працює. І кожен свій день починає і закінчує молитвою. Робота і молитва, каже, найкращі ліки від старості.



Лідія ХМІЛЯР, фото Миколи ШОТА


Станіслав Таравський розповідає внукові Тарасу про трактор, який змайстрував сам

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!