«Дивлюсь телевізор і мені сниться фронт» - 91-річний тернополянин

Іван Романюк у свій 91 рік ще може як швець зремонтувати одяг, заспівати гарну пісню, має добру пам’ять. Секретів довголіття не має, каже, що так Бог дає. Він усе життя важко працював. Вижив і після концтабору, і після знущань енкведистів. У 2004-му стояв на Майдані.

Цього літнього чоловіка щодня після обіду можна побачити в центрі Тернополя з електронною вагою. Він сидить на низенькій огорожі на бульварі ім. Т. Шевченка навпроти Українського дому «Перемога» і може зважити вас за символічну плату - «скільки дасте». Він живе неподалік. Влітку його можна зустріти ще й поблизу Головпоштамту або на вул. Шептицького.

За зважування дають хто гривню, хто дві, деколи п’ять, а в свята, буває, й по 10 гривень. Є й постійні клієнти, які чи не щодня проходять важитися. Є й такі перехожі, які дають гривню-другу на ходу, і кажуть, що зважаться потім.

Останні 10 років він щодня виходить на вулицю з вагою і працює щонайменше по три години у будь-яку погоду. Каже, аби не мерзнути, одягає два светри, які подарували йому внуки.

Оскільки чоловік - ще й кравець, то минулого року, коли зима була суворішою, частіше шив удома. Цього року більше працює на вулиці.

Спілкуємося з Іваном Романюком на свято Василя. З усіма, хто стає на вагу, ділиться новиною, що йому цього дня виповнився 91 рік. Поки немає клієнта, чоловік перераховує гроші. У руках у нього - кілька купюр по 1-2 гривні, є й дві десятки, пише 20 хвилин.

- Внучка колись купила вагу, та й так заробляю. Правда, вона вже на мене свариться, щоб не ходив узимку, щоб не застудився. Але сьогодні сонячний день, гарно, снігу нема, можна посидіти, - каже Іван Кирилович. – Підробляю, бо гроші потрібні, треба внучці допомагати. У неї зарплата невисока, в мене пенсія - без 14 гривень тисяча. В мене багато стажу не записано. Деякий час не працював, бо доглядав за дружиною. Зараз мушу помагати і внукові в Рівному - у нього троє дітей, і внучці - вона мала три операції. Як пішла на останню, взяли кредит, то я вже виплатив долги.

Це заняття тернополянин не залишає вже 10 років, відколи після смерті дружини переїхав у Тернопіль до внучки. Раніше Іван Романюк жив у Дубні.

Про історію свого життя каже, що дня буде мало, щоб усе переказати. Чоловік працював кравцем – навчився ремесла ще у 15 років від старшого брата. Але довелося важко працювати і на лісопилці концтабору, і на воєнному заводі. А в мирний час - вантажити вагони на м’ясокомбінаті, бо швацтвом багато не вдавалося заробити.

Село ліквідували москалі

- Батька вбили в 1942-му. Того ж року мене забрали в Німеччину на примусові роботи. Завезли в концтабір в Магдебурзі, працював на фабриці, ліс возили, розвантажували, ящики робили. Двічі тікав звідти. Тікав, бо не вистачало їжі, в нас карткова система була. Хотів десь у селі працювати, але не вдавалося. Мене зловили, судили, але хазяїн лісопилки був добрим, то мене забрав з тюрми.

У 1945-му пана Івана з іншими в’язнями визволили американці. Але потім зайшли радянські війська, і його забрали в армію. Служив у Німеччині, в Дрездені, Хемніці, Потсдамі, демобілізували з Берліна. В армії шив у майстерні, був завідуючим. Шили шинелі, кителі, галіфе.

- Я дуже гарно форму шив, - пригадує пан Іван. - Навіть командиру полку пошив шинель. У нас працювало багато німців – і дівчат, і чоловіків. Була в мене одна знайома німкеня, я ж гарний колись був, то любила вона мене.

Після демобілізації в 1947-му чоловік повернувся в своє село Антонівці Шумського району.

- Його москалі ліквідували, вивезли все село, бо місцеві допомагали бандерівцям, - пригадує Іван Романюк (наприкінці 40-х років енкаведисти виселили людей, а в 1952 році село зникло з усіх карт. Антонівці відновили у 1990 році. За даними 2001 року, там жили 24 мешканці -  прим. ред.).

«Москалі вбили маму і братів»

У лісі за селом був штаб бандерівців. Одного разу там була облава, і зловили брата пана Івана.

- Старшого брата замучили, він був отаманом у бандерівців. Меншого теж за нього побили і кинули в річку, де він і потонув, його тіло аж через кілька місяців знайшли. Маму били так, що вона померла, - розповідає Іван Кирилович зі сльозами на очах. – Старшого катували в Тернополі, тризуб цигарками на лобі висмалили, та він нікого не видав. Замучили його в 1946-му році.

Пана Івана теж били на допитах за брата. Вже старшого брата не було серед живих, а за нього ще допитували, часто викликали на допити в КДБ у Шумськ.

- Одного разу прийшов у село гарнізон, - продовжує пан Іван. - Мене арештували і потягнули в порожню хату когось з репресованих, яких до Сибіру відправили. Почали допитувати: «Де брат? Був у бандерах? Хто бандерам їсти носить - корова на рогах?». Та я їм нічого не сказав, хоч знав.

Били чоловіка до втрати свідомості.

- Били в шию дрючками, приперли до стіни і били. Потім кинули на долівку, один на плечі сів, куфайку на голову кинули і шомполами по п’ятах били, то я й втратив свідомість. Потім мене водою відлили, - розповідає пан Іван. – А маму босу по морозу погнали в сільраду і катували там. Мене вивели надвір, я ледве на ногах тримався, то один крикнув: «Пускай єго, дойдьот». Мені з кілометр треба було до хати, то я якось пошкандибав, десь повз городами. Маму знайшов вдома під ліжком. Прийшли вони ще додому. Матір за волосся витягнули з-під ліжка і били ще. Вона після того і померла. А я вижив, женився потім з Танею, Тетяною Денисівною.

Дружину називали соловейком

У селі пану Івану сподобалася місцева вдова, старша за нього на сім років. Її чоловік загинув на фронті.

- Сама дуже гарна була, а як співала, такий голос мала. Соловейком її називали, в церкві співала, солісткою була, і я ходив в церкву співати, так почав ухажувати, - пригадує чоловік. – Господиня гарна була, вони ще з першим чоловіком почали будувати хату, то після його смерті мусила сама добудовувати... Вже 10 років її немає з нами. У неї було хворе серце.

Виступав на Майдані

У 2004-му Іван Романюк був у Києві на Майдані. Жовто-блакитна стрічка на куртці ще з тих часів.

- Так, ще коли Ющенко був президентом. Я сам поїхав, багато стояв на Майдані, - пригадує співрозмовник. – Пам’ятаю, що навіть виступав. Кричав: «За Україну! Геть москалів!».

Про теперішні події чоловік не може спокійно думати. Каже, що коли дивиться телевізор, то йому сниться фронт.

- Надіюся, що ми виграємо війну, уб’ємо того Путіна, - каже пан Іван.

P.S. Прощаємося. Кажу, що треба вже йти додому, бо холодно. А пан Іван дивиться на годинник і каже: «Ні, треба ще до п’ятої посидіти», і перекладає у руках кілька купюр по 1-2 гривні і три десятки.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!