0352.ua

Як тернополянин, який до АТО ніколи зброї в руках не тримав, став мінометником

Ще півроку тому Юрій Заблоцький відкривав у Тернополі виставку марок і листів про Майдан та мріяв про нові експонати для своєї колекції, серед яких є навіть лист від королеви Великобританії.

Психолог за освітою і філателіст за покликанням, працював у компанії зв’язку. Про таких ще кажуть, що він – “типовий інтелігент”.

Сьогодні 42-річний Юрій Заблоцький – один із бійців, які тримають першу лінію оборони в селі Піски біля Донецького аеропорту. На фронті освоїв фах мінометника, хоча до цього зброї ніколи в руках не тримав.

Розповідає, що у війні немає романтики, вона жахлива, але не бачить іншого шляху, як захисти свою країну і дім.

– Там страшно кожен день, але не думаєш про відступ, – каже Юрій. – Коли є можливість поспати, лягаю втомлений, але все одно якийсь щасливий. Я роблю те, що повинен, і цього мені достатньо, аби бути спокійним.

Ніби у фільмі “Сталкер”

Звичний плин життя тернополянина змінили події річної давності у Києві. Юрій кілька разів їздив на Майдан підтримати протести українців. Під час найзапекліших протистоянь,18-20 лютого, тримав із земляками оборону на Грушевського. У вересні, всупереч висновку медичної комісії, пішов у батальйон Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.

Обстріл Пісків триває майже безперервно. Бійці рятуються у землі, сплять у бліндажах і підвалах, розповідає Юрій. Що глибше, як каже, те й підходить.

– “Градами” з російського боку можуть за день “крити” до десяти разів, – змальовує ситуацію. – Вони і сильнішу зброю використовують. Ми мусимо воювати тим, що маємо.

– Щодо “Градів”, то навіть до них можна звикнути, – додає Юрій. – Коли дізнаємося про ворожий залп, встигаємо зробити кілька пострілів, зібрати інструменти і сховатися.

Піски називають воротами до Донецька. Сьогодні там майже не залишилося вцілілих будинків. Поруйновані й сусідні села. У деякі, проте, починають проводити електрику. У Пісках – нема ні води, ні газу, каже Юрій. І додає: коли приїхав на передову, було враження, ніби потрапив у фільм “Сталкер”, пише Наш день.

У нетривалі періоди затишшя, розповідає він, бійці на передовій розмовляють про дім і дітей, щоб повністю не “злетіти з котушок”. Особливо добре запам’ятався йому день перемир’я – 11 грудня. Його доньці, студентці Києво-Могилянської академії, виповнилося 20 років.

Тернополянин  зауважує: справжнього перемир’я ворог не дотримується, але якийсь час минає без стрільби. Він скористався цим, аби викласти з мін слово “вітаю”, сфотографувати і надіслати доньці. Це був найнезвичніший подарунок за все його життя.

Гуманітарії з автоматами

Коли знайомі дивуються, як Юрій зважився піти на війну, він розповідає, що у його батальйоні 75 відсотків добровольців – з вищою освітою, більшість із них – гуманітарії.

– Технічної освіти не вистачає, – зауважує. – Хоча є, наприклад, айтішники з Одеси, у яких величезні зарплати навіть за київськими мірками. Вони за свої гроші купили карабіни й привезли з собою. Є підприємці, міліціонери. Раніше було багато студентів, зараз запроваджують правило, щоб хлопців віком до 21 року на передову не пускати.

Місцеві приходять до добровольців по їжу. Із трьох тисяч жителів зараз у Пісках живе близько сотні. Майже всі повиїжджали, залишилися пенсіонери і кілька дітей. Харчі вони можуть отримати лише з українських складів.

–  Усі діляться, інакше б вони не вижили. Передають і одяг, свічки, – пояснює Юрій. – Був такий випадок в Пісках: мокрий сніг до десяти сантиметрів, і по тому снігу бабця тягне від нас візок продуктів. Я взявся допомогти. Ледь тягнемо разом, провалюємося у сніг. Тим часом почався обстріл. Міни “криють”, ми з нею падаємо на землю. І поки вона лежить, чую, як тихенько молиться за наших солдатів: “Солдатики, чтобы вы все остались живи…”

Раніше, каже Юрій, він не відчував ворожнечі між Сходом і Заходом. Колекцію марок і листів йому допомагали збиратися люди з усієї України, у тому числі з Криму, Донбасу. Телефонував у поштові відділення, і на його прохання листоноші надсилали йому кореспонденцію.

Свого ставлення до простих мешканців східних регіонів він не змінив і нині. Хоча зауважує, що вони “при своїй думці, досить специфічній”.

– Ідеї окремого Донбасу з їхніх голів уже ніхто не повибиває, – пробує пояснити Юрій. – Але, думаю, вони відчули, що таке російський загарбник.

Подвиг волонтерів

Харчі та речі добровольцям доставляють у Піски волонтери. Про людей, які підтримують військо у тилу, Юрій згадує зі сльозами на очах. Саме на них, переконаний, тримається обороноздатність українського війська.

– Біля магазинів у Тернополі я бачив дітей, які збирають продукти для армії. Я плакав і дякував їм, – зауважує Юрій. – Про всіх не скажу, але у мене є впевненість, що більшість захисників на передовій, там, де ведуть бойові дії, не вистояли б по шість годин, збираючи пожертви.

– На Різдво волонтери зібрали для нас продукти на кутю, – згадує він. – Мак – із Львівщини, горіхи – з Одеської області. Пшениця була сортова – з Донецького аграрного інституту. На Волині, кажуть, під стіл з кутею ставлять сокиру. У нас були гранатомет і автомат.

Юрій охоче розповідає про побут на передовій, рідше згадує бойові операції. На Сході, каже, у нього лише один ворог – російські війська.

– У мене потрапив маленький осколок, треба було зробити рентген. Поїхав у районну поліклініку в Червоноармійськ, це за 35 кілометрів від Донецька. Міліція одразу прийшла складати протокол. Питали, чи отримав травму в сутичці з сепаратистами. Я відповів, що воюю проти російських найманців. Коли розберемося з головним нашим ворогом – режимом Путіна, то і сепаратизм зникне.

“Ворог у нашій хаті”

У вільний час філателіст-мінометник читає книжки з психології, бо розуміє: після закінчення війни бійці матимуть психологічні проблеми.

–  Вони вже зараз є, – каже Юрій. – Здається, міг би й рік воювати і що ти не змінився, але коли покидаєш поле бою, то бачиш, що став жорсткіший, зліший. Тут можуть допомогти військові капелани. Сьогодні приїзд священика на позицію – це вже велика подія. Жодного разу ще я не бачив, аби хтось питав, якої вони конфесії.

Навіть на лінії фронту Юрій Заблоцький намагається займатися філателією. Після Майдану він об’єднав в окрему експозицію революційні трофеї: конверти, листівки, марки, наклейки, довідки про здачу крові, перепустки в КМДА і Будинок профспілок, листи з Криму після «референдуму», на яких стоять штемпелі ще української пошти. Серед нинішніх трофеїв – марка до 80-річчя Донецької області, на якій зображений освітлений аеропорт, який нині лежить у руїнах.

– Сам Донецьк збудований так, що ніби чекав наступу з західного боку, як і сталося, – каже Юрій. – Там дуже багато вузькоколійок, і противники на дрезинах виїжджають, обстрілюють позиції і вертаються назад. Вони в землю закопуються, наступати вже не можуть. Я впевнений, що ті сепаратисти, які воюють за гроші, не будуть там довго сидіти. Їм нема сенсу помирати за ті окопи.

– У нас зовсім інша ситуація, – зауважує він. – Ворог у нашій хаті, ми мусимо його вигнати.

До Тернополя Юрій приїхав у десятиденну відпустку. Наприкінці тижня знову повертається у Піски. У нагрудній кишені камуфляжа він завжди носить дитячий лист, який привезли на передову волонтери.

– “Наші серця б’ються разом в унісон, тільки твоє захищає Україну, а моє – тебе. Бережи тебе Бог”, – зачитує він. І додає:

–  Я навіть не знаю, з якого міста його надіслали….

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!