Проти бойовиків і російських військових разом воюють батько і син з Тернопільщини

П’ятнадцять років тому Ігор Радецький із села Великі Бірки, що поблизу Тернополя, поїхав шукати кращої долі за кордон.

Залишився жити в Іспанії, набув там багато друзів, знайшов роботу. За подіями в Україні стежив з екрана телевізора. Втім, коли почалися бойові дії на Сході, зібрався і приїхав додому. “Треба захищати Батьківщину”, – небагатослівно пояснює, чому повернувся із сонячної та мирної держави в буремну Україну. На полі бою він не один – пліч-о-пліч із ним воює старший син.

Після бою шукають рідне обличчя

– Богдан записався у добровольчий батальйон, їх вже мали відправляти, – розповідає пан Ігор. – Я зателефонував і кажу: “Почекай на мене, зараз буду й ми поїдемо разом”. Молодший син теж хотів із нами. Я його не пустив. Можна сказати, виштовхав з поїздка.

На той час Ігореві Радецькому було 53 роки. По приїзді в Україну чоловік хотів мобілізуватися через військкомат. Там, однак, йому відмовили. Військові пояснили – на службу не підходить через вік, пише Наш день.

Тепер же, останні місяці, він уже офіційно – військовослужбовець, командир розвідувальної групи.

Розповідати про особисте пан Ігор особливо не хоче. Каже: пишається сином, хоча й хвилюється за нього.

– Богдан якось на легковій машині танк об’їхав, їхав попереду, – розповідає чоловік. – Його прозвали “безшабашним”, він лізе вперед, завжди на передовій.

Рятуватися під кулями самому й допомогти синові Ігорю Радецькому допомагала військова підготовка. Проходив службу в армії, а в Іспанії працював на військовому кораблі.

В одному з боїв Богдана поранили, і саме батько відвозив його у госпіталь. Лікарі тоді сказали: п’ять хвилин пізніше – і вони б уже не змогли допомогти.

“Справжня і дуже страшна війна”

Батько з сином пройшли найгарячіші точки за час протистоянь на Сході. Пан Ігор каже: для нього це давно не АТО, а справжня і дуже страшна війна. Особливо відчутний цей контраст, коли бійці повертаються додому.

Сьогодні, переконаний чоловік, українській армії найбільше не вистачає чесних і вмілих командирів. Саме це, вважає він, було основною причиною трагедії під Іловайськом. Ігор із сином дивом врятувалися у період запеклих боїв, що тривали наприкінці літа.  Тоді у так званому “Іловайському котлі” в оточення потрапили сотні українських бійців, частину яких російські війська й сепаратисти знищили, ще частину полонили. Остаточна кількість жертв не відома досі.

– Ми напередодні повезли “вантаж-200″ додому, – згадує чоловік. – І в сам котел не потрапили. Пробували прориватися до наших, але вже не змогли, на позиції увійшли російські війська. Під Іловайськом ми утримували велику територію, але всі батальйони командування зібрало в одному місці. І коли наші намагалися вийти з оточення, вороги вже чекали їх і розстрілювали.

“Бачать більше людей – обстрілюють”

Із 450 добровольців батальйону Ігоря Радецького живими, каже він, залишилося менше сотні. Згодом їх розформували і перекинули в інші частини. Батько з сином сьогодні воюють під Маріуполем. Зараз там, каже, є постійна загроза і для мирного населення:

– Перед нами за кілометр вже окопи ворога. Вони відійшли, але в будь-який час можуть наблизитися. Як тільки бачать більше людей – зразу обстрілюють. До нас приїжджали священики, то я весь час за них переживав.

Раніше, каже чоловік, частіше зав’язувалися бої з угрупуваннями сепаратистів. Сьогодні, зауважує він, значно побільшало російських військових. Водночас, українські бійці теж краще підготовлені, хоча їм і не зрозумілі окремі команди вищого керівництва.

– Якщо порівняти, як працювала артилерія в перші дні, то тепер хлопці вже навчились стріляти, – розповідає пан Ігор. – Тільки їхні “Гради” починають обстрілювати позиції, останній залп – і наші “отвєтку” дають. Але щойно починаємо “давити” – командири стримують. Стояли в Авдіївці – по нас стріляють, а ми не можемо.

Спроби домовитися з терористами, каже чоловік, не дають очікуваного результату. Супротивники йдуть на переговори, коли у них закінчуються снаряди, а щойно привезуть черговий “гуманітарний конвой”, посилюють обстріли.

Щодо настроїв місцевого населення, то, за словами пана Ігоря, вони потроху змінюються:

– Не думали вони, що таке буде. Чимало вже зрозуміли, що таке росіяни, “кадировці”, які до них приїхали. Є люди, які приходять і кажуть: он там живе наша родина, якщо почнуть обстрілювати, ми  з вами будемо те село захищати.

“Збагачуються на війні”

У швидке завершення конфлікту бійці не вірять – надто багато, каже пан Ігор, у владі людей, які збагачуються на нинішній ситуації:

– Урядовці повторюють, що все маємо – амуніцію, зброю, що все є і все добре. Та це не так. До нас прийшли сім БТРів, з них тільки два можна завести, інші – стоять. Думаю, для багатьох наших посадовців вигідна ця війна. Що довше вона триває, тим більше вони збагачуються. Коли все закінчиться, можна буде подивитися, у кого й наскільки виросли статки. І зрозуміти, хто є хто.

Якогось простого рецепту, як досягти миру в Україні, пан Ігор не дає. Треба, каже він, щоб більше людей зрозуміли: події на сході України не стосуються лише військових чи жителів цих регіонів, а всіх.

– Такий був підйом спершу – до Москви б дійшли, якби дали зброю. А зараз люди вже починають зневірюватися. Кажуть: нащо нам та брехлива влада, за що воювати? Ми воюємо за Батьківщину. А Батьківщина – це батько і матір, наша родина, яка не зрадила. Їх і треба захищати.

“Воюємо, щоб не рвалися снаряди тут”

На війні, вважає пан Ігор, дуже важко залишитися “білим і пухнастим”, але в будь-яких ситуаціях треба бути людиною. На фронті у нього з’явився позивний – “Іспанець”. Хоча в окопах, каже, немає значення, звідки ти і якою мовою розмовляєш. Коли над головами свистять кулі, інакше починаєш сприймати життя. Головне – надійне плече друга, сина, батька, на якого можна покластися.

– На території, де зараз наш батальйон, одразу за нами річка і один міст, – розповідає він. – Якщо буде наступ, той міст зривають – і ми вже звідти не вийдемо. Але ніхто не збирається відступати. Треба пам’ятати, заради чого воюємо. Ми стоїмо там, щоб не рвалися снаряди тут.

У найважчі хвилини, коли пізнається ціна життя і родинні стосунки, батько і син завжди поруч. На бойові завдання зголошуються разом, а після обстрілів перш за все шукають рідне обличчя.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!