1 вересня тернополянка покусала свою сестру, хтось закохався, а хтось загубився…

День знань – Свято першого дзвоника,  айстр і гладіолусів, білих бантиків і чистих зошитів… Кожен з тернополян пережив його по-своєму. І хоча в кожній школі намагаються зробити урочисту лінійку незабутньою, що саме запам’ятається першокласникам, передбачити важко.

Це підтверджують і спогади колишніх першокласників, а зараз дорослих. Тепер вони стали продавцями, менеджерами, водіями, студентам, безробітними, а колись давно, в день 1 вересня…

Отже, 1 вересня очима першокласників різних років.

Сергій, 36 років:

-         Пригадую, мені дали великий букет гладіолусів, і його важко було тримати в руках рівно, він переважував. А опускати мама не дозволяла, бо тоді квіти, їх вершечки, волочилися по землі. І я боровся з тим букетом, і мені здавалося, що то не я до школи йду, а той букет іде в перший клас. А коли віддав букет вчительці, відчув таке полегшення! Вона мені видалася рятівницею.

Наталія, 47 років:

-         Перший шкільний день був похмурий, лінійка, промови, нічого не пригадую тепер. Але в школі все пахло фарбою, і своєрідний запах мали олівці, зошити, форма… Це було щось таке абсолютно нове! Ми дуже тихо сиділи на уроках, але на перервах бігали і кричали від щастя, що ми вже в школі, що ми дорослі! А потім прийшла якась чужа вчителька і насварила нас, що ми такі маленькі і так кричимо.  А потім мами забрали нас, і мене вдома  довго допитувалися, чого я навчилася.

Ігор, 22 роки:

-         А що, класно було! Я такий малий був, а мені вділи піджак і галстук-метелик, то я почував себе мало не директором школи!  Якась старша дівчина подарувала мені розмальовку і шоколадку, то я мало не закохався в неї! Думав, як то вона мене вибрала? А тоді просто старші класи давали подаруночки першачкам. Про розмальовку я більше нічого не згадую, а шоколадкою вимастив спочатку руки, а потім того метелика, але мене не сварили, пробачили на честь такого свята.

Світлана, 34 роки:

-         Я так переживала, що страх! Я стояла поруч зі старшою сестрою, вона тримала мене за руку і весь час казала – стій, тихо, зараз буде цікаво! Вона була старша на 5 років, і напевно, їй цікавіше було би стояти зі своїм класом, але так нас поставила вчителька, а ще дала тримати табличку «1А клас». Я не могла так довго вистояти, а говорити було заборонено, то я тихо кусала сестру за руку, а вона не подавала виду, бо мала таку важливу роль – тримати табличку. Потім якийсь дядько (то був старшокласник, але мені здавався дядьком) взяв мене за руку і повів в школу, де нас посадили за парти. А сестра жалілася батькам, що я її покусала, але вони мене не сварили, і її не жаліли, а тільки сміялися.

Андрій, 42 роки:

-         Нас прямо з лінійки завели в клас, а потім, коли для всіх почався урок, нас вчителька вивела і тихенько провела екскурсію по школі. Ми почували себе героями, а вона пошепки пояснювала, де туалет, а де їдальня. Після цього ми з нею дуже подружилися і завжди ділилися з нею яблуками і  печивом.

Тетяна, 29 років:

-         Я стояла на лінійці з квітами, а мама тримала портфель. Потім нас повели в школу, а моя мама загубилася. В класі я почала плакати, я переживала, як я буду в школі без портфеля. І тоді вчителька відпустила мене пошукати маму. Я вибігла на шкільний двір, але там мами не було. Пішла назад в клас, переплутала поверхи і зайшла на урок до старших дітей. Мені було дуже страшно, але мене впізнала сусідська дівчинка, і вчителька сказала їй, щоб завела мене в мій клас. А там під дверима вже чекала мама з портфелем. В класі всі парти виявилися зайнятими, але потім і для мене знайшли місце, і  почалося навчання…

Юрій, 18 років:

- Я на 1 вересня був красень – мені купили білий костюм і білу сорочку. Я зібрався найперший, і чекав, поки батьки зберуться, щоб разом піти. А тоді вирішив, що я вже дорослий  можу сам напастувати свої туфлі. Туфлі я напастував гарно! Чорне було і на руках, і на щоках, і на костюмі, і на сорочці! Получив по повній програмі. Тоді мені швиденько знайшли інші штани і якусь сорочку, і ми побігли до школи, бо вже запізнювалися. Але все одно запізнилися! Там по-правді було всім все одно, в яких я штанах, і мене завели прямо в клас. В класі було класно, все яскраве, надувні кульки, але мене посадили з дівчинкою, і це мене образило. Але вже за пару днів ми з нею подружилися, бо вона вміла робити паперові кораблики.

Ольга Іванівна, 86 років:

- В нас такого свята взагалі не було. Вчитель був строгий, ми його боялися. Говорити на уроці – ні, ні! А тепер я маю і внуків, і правнука, і щиро радію за них, що вони так святкують 1 вересня. Бо школа – то добре! І треба зробити дітям свято!

А яким згадується найперше 1 вересня вам?

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!