1 вересня тернополянка покусала свою сестру, хтось закохався, а хтось загубився…

День знань – Свято першого дзвоника,  айстр і гладіолусів, білих бантиків і чистих зошитів… Кожен з тернополян пережив його по-своєму. І хоча в кожній школі намагаються зробити урочисту лінійку незабутньою, що саме запам’ятається першокласникам, передбачити важко.

Це підтверджують і спогади колишніх першокласників, а зараз дорослих. Тепер вони стали продавцями, менеджерами, водіями, студентам, безробітними, а колись давно, в день 1 вересня…

Отже, 1 вересня очима першокласників різних років.

Сергій, 36 років:

-         Пригадую, мені дали великий букет гладіолусів, і його важко було тримати в руках рівно, він переважував. А опускати мама не дозволяла, бо тоді квіти, їх вершечки, волочилися по землі. І я боровся з тим букетом, і мені здавалося, що то не я до школи йду, а той букет іде в перший клас. А коли віддав букет вчительці, відчув таке полегшення! Вона мені видалася рятівницею.

Наталія, 47 років:

-         Перший шкільний день був похмурий, лінійка, промови, нічого не пригадую тепер. Але в школі все пахло фарбою, і своєрідний запах мали олівці, зошити, форма… Це було щось таке абсолютно нове! Ми дуже тихо сиділи на уроках, але на перервах бігали і кричали від щастя, що ми вже в школі, що ми дорослі! А потім прийшла якась чужа вчителька і насварила нас, що ми такі маленькі і так кричимо.  А потім мами забрали нас, і мене вдома  довго допитувалися, чого я навчилася.

Ігор, 22 роки:

-         А що, класно було! Я такий малий був, а мені вділи піджак і галстук-метелик, то я почував себе мало не директором школи!  Якась старша дівчина подарувала мені розмальовку і шоколадку, то я мало не закохався в неї! Думав, як то вона мене вибрала? А тоді просто старші класи давали подаруночки першачкам. Про розмальовку я більше нічого не згадую, а шоколадкою вимастив спочатку руки, а потім того метелика, але мене не сварили, пробачили на честь такого свята.

Світлана, 34 роки:

-         Я так переживала, що страх! Я стояла поруч зі старшою сестрою, вона тримала мене за руку і весь час казала – стій, тихо, зараз буде цікаво! Вона була старша на 5 років, і напевно, їй цікавіше було би стояти зі своїм класом, але так нас поставила вчителька, а ще дала тримати табличку «1А клас». Я не могла так довго вистояти, а говорити було заборонено, то я тихо кусала сестру за руку, а вона не подавала виду, бо мала таку важливу роль – тримати табличку. Потім якийсь дядько (то був старшокласник, але мені здавався дядьком) взяв мене за руку і повів в школу, де нас посадили за парти. А сестра жалілася батькам, що я її покусала, але вони мене не сварили, і її не жаліли, а тільки сміялися.

Андрій, 42 роки:

-         Нас прямо з лінійки завели в клас, а потім, коли для всіх почався урок, нас вчителька вивела і тихенько провела екскурсію по школі. Ми почували себе героями, а вона пошепки пояснювала, де туалет, а де їдальня. Після цього ми з нею дуже подружилися і завжди ділилися з нею яблуками і  печивом.

Тетяна, 29 років:

-         Я стояла на лінійці з квітами, а мама тримала портфель. Потім нас повели в школу, а моя мама загубилася. В класі я почала плакати, я переживала, як я буду в школі без портфеля. І тоді вчителька відпустила мене пошукати маму. Я вибігла на шкільний двір, але там мами не було. Пішла назад в клас, переплутала поверхи і зайшла на урок до старших дітей. Мені було дуже страшно, але мене впізнала сусідська дівчинка, і вчителька сказала їй, щоб завела мене в мій клас. А там під дверима вже чекала мама з портфелем. В класі всі парти виявилися зайнятими, але потім і для мене знайшли місце, і  почалося навчання…

Юрій, 18 років:

- Я на 1 вересня був красень – мені купили білий костюм і білу сорочку. Я зібрався найперший, і чекав, поки батьки зберуться, щоб разом піти. А тоді вирішив, що я вже дорослий  можу сам напастувати свої туфлі. Туфлі я напастував гарно! Чорне було і на руках, і на щоках, і на костюмі, і на сорочці! Получив по повній програмі. Тоді мені швиденько знайшли інші штани і якусь сорочку, і ми побігли до школи, бо вже запізнювалися. Але все одно запізнилися! Там по-правді було всім все одно, в яких я штанах, і мене завели прямо в клас. В класі було класно, все яскраве, надувні кульки, але мене посадили з дівчинкою, і це мене образило. Але вже за пару днів ми з нею подружилися, бо вона вміла робити паперові кораблики.

Ольга Іванівна, 86 років:

- В нас такого свята взагалі не було. Вчитель був строгий, ми його боялися. Говорити на уроці – ні, ні! А тепер я маю і внуків, і правнука, і щиро радію за них, що вони так святкують 1 вересня. Бо школа – то добре! І треба зробити дітям свято!

А яким згадується найперше 1 вересня вам?

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!