Спокійними вихідними, часом для сім’ї чи роботою інколи доводиться жертвувати волонтерам, але Христина Феціца не вважає це жертвами. Вона переконана, що в тилу ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб до нас не прийшла війна, щоб захистити своїх батьків і дітей.

Тернополянка Христина Феціца змінила розмірену роботу юриста на життя в Логістичному складі. Жінка з командою волонтерів організовує збір усього необхідного для наших хлопців на передовій. Вона розбирається в багатьох речах, які стали актуальним під час війни: у моделях тепловізорів, цінах на розгрузки і т. п. Знає, де можна купити дешевше форму чи берці або лимони з апельсинами, хто наліпить за день кілька тисяч вареників на передову, як організувати завантаження 5- чи 10-тонника і як вийти з ситуації, коли машини ламаються. Багатьма мирними речами довелося пожертвувати, але вона не вважає це жертвами, каже, що навіть її роботи їй видається замало.

- До роботи на складі я завжди ходила в сукнях, я це дуже люблю, - каже Христина Феціца. - Мені навіть друзі торік подарували фотосесію – я п’ять разів за день змінювала зачіску і макіяж, скільки суконь було - вже й не згадаю. Недавно зустрічалася з нашим кіборгом Богемою, а він мені каже: «Ну ти ж маєш бути дівчинкою, гарною, нащо ж тобі ті камуфляжі?». Але в сукні тут на третій поверх не вилізеш, коли треба зняти спальний мішок чи печиво. Але й тут треба виглядати – зачіска, макіяж, посміхатися, бути ввічливим. Незважаючи на війну треба нести людям щось позитивне, щоб вони не падали духом. Посіяти паніку найлегше, а щоб наші хлопці бути сильними, треба їх і вислухати, і надихати.

Про волонтерство

Я колись вже займалася волонтерством. У Тернополі при молодіжній комісії в Катедрі є фабрика святого Миколая «Миколай про тебе не забуде». Кілька років поспіль я розвозила подарунки дітям. Мені подобається дарувати радість тим дітям, які з такими очима дивляться на тебе. Так само ми зараз їдемо на Схід з допомогою. Хоча є різні люди. Останній раз, коли Тарас Герман їхав, то бус перерили. Хлопцям передали ножі, а на посту хтось собі ножа забрав, але здебільшого люди позитивні.

Про друзів

Чоловіче товариство в мене було ще з дитинства – дівчата скачуть через гумку, а я з хлопцями ганяла в футбол. З чоловіками я швидше знаходжу спільну мову, ніж з дівчатами. Можливо, тому, що подружки були не зовсім щирими чи намагалися в мене хлопця переманити, чи ще якісь «подарунки» робили. Тому подружки в мене - моя мама і рідна сестра. Це мої справжні подруги, з якими я можу поговорити, вилити душу, порадитися. Друзів не може бути багато.

Про передову

Дуже за Дебальцеве переживаю, бо особисто була в 128-й бригаді. Коли приїхала звідти, всі запитували, які у мене враження. Переважно позитивні, бо наші хлопці вміють дати собі раду, вміють облаштувати свій побут, зробити мінімальний комфорт - є де помитися, на чому приготувати їсти, де спати. Намагаються підремонтувати техніку і використовують її.

Щоразу, коли я туди їду, спілкуюся з хлопцями, передаю допомогу, бачу наші борщики на кухні. Я стільки позитивної енергії набираюся від них, що словами це важко передати. Я щаслива, що ми можемо хоч чимось малим їм допомогти, щаслива від того, що ми потрібні їм. Що ми робимо маленьку, але добру справу, що можемо долучитися до захисту нашої країни.

Про чоловіка

Чоловік не пускає часто їздити з передачами. Коли їхала в першу поїздку – довелося обманювати. Сказала, що їду на волонтерський збір до Києва. Він мене розкусив одразу, що кудись не туди їду. Уже в дорозі сказала, що буду в Краматорську - веземо обладнання в лікарню. А коли ми були в Дебальцевому, він мене вирахував - дзвонить на два телефони і каже: „Який Краматорськ, там є зв’язок, а з тобою зв’язку немає”. Мусила сказати правду. Він хвилюється за мене.

Інколи свариться, каже, що я не приділяю уваги ні йому, ні собаці, що собачка через це хворіє. Вони всі хочуть більше уваги. Я розумію. А хлопці на Сході не хочуть більше уваги? Звичайно, хочуть. Я інколи залучаю чоловіка до своєї роботи. От до Львова за тепловізором зі мною їхав, переконав, що з коштами мені їхати потягом трохи ризиковано. Він за мене хвилюється і береться допомагати. Він - свідома людина, патріот, але йому на таке не вистачає часу, хтось мусить на сім’ю працювати.

Про роботу

На перший погляд, здається, що я пожертвувала роботою. Але я вважаю інакше – просто це інша робота. Мені зараз керівник Громадської спілки „Рада бізнесу Тернопілля”, де я офіційно працюю, каже: „Давай будемо займатися люстрацією, я тобі знайду заміну на склад”. Коли він мені про це каже, то я готова навіть звільнитися, бо не можу вже працювати по-іншому і думати про щось інше. В мене маса дзвінків з передової, мені за берці треба домовитися, розгрузки чи рукавиці з шапками, в Італії нам обіцяли дешевше купити форму. Я не можу переключитися на „мирну” роботу. Це мене настільки поглинуло, що я вже живу цим.

Про складнощі

Був період, коли на складі почали робити в неділю вихідний. Бувало, що ти не можеш відключитися навіть у неділю. Якщо треба терміново привезти тепловізор, то кидаєш все, мобілізуєш всі сили і таки повертаєшся зі Львова з тепловізором.

Важко на блокпостах розвантажувати 5- чи 10-тонники, але це дрібниці порівняно з тим, що роблять наші хлопці на передовій.

Мені нічого не важко. Я стараюся бути до певних речей морально стійкою. Але інколи найважче керувати емоціями. Одного разу приїхав боєць зі «Шторму» подякувати 5-А 16-ї школи за солодощі і допомогу. Його цілий клас чекав у школі в вишиванках. У мене досі мурашки по тілу, я плакала, як дитина, настільки дитячі емоції щирі. Він теж себе ледь стримував, щоб не розплакатися. Діти так щиро до нього підбігали і говорили, що люблять його, щоб повертався живим, щоб був мир, вони настільки щиро співали гімн, що сльози було стримати важко. Ось там я собі дозволила вихід емоціям, а тут я себе стримую, намагаюся показати себе сильною, розважливою. Постійно говорю бійцям, що ми молимося за них, що ми їх любимо, щоб берегли себе. Ми тут стараємося і їхній дух підняти, і щоб наш дух не занепадав.

Складні ситуації – це коли ламається транспорт у найбільш несприятливий момент. Але до вечора ми знаходимо новий транспорт, завантажуємо буси і відправляємо на Схід. Коли я знаю, що плануємо ввечері завантажувати машину, я наперед планую, кому маю зателефонувати і кого організувати – це наші „Смаколики” з випічкою, телефоную до жіночок з голубцями, варениками, у пекарні, які готують хліб, їду на фруктову базу по фрукти, все об’їжджаємо за кілька годин, щоб довантажити смачненьким...

Хотілося б, щоб швидше настав мир, щоб швидше закінчилася війна, адже вона дуже виснажлива.

Про чужий негатив

Мені дуже сподобалися слова нашого відомого кіборга Богеми про те, що вони воюють, щоб тут був мир, щоб сюди не прийшла війна. Він вміє пригасити навіть ту агресію хлопців-побратимів, які не можуть зрозуміти, як у тилу люди можуть спокійно ходити на роботу, сидіти в кафе, веселитися, посміхатися. А він їх заспокоює, мовляв, ми ж для того і воюємо, щоб тут був спокій і мир. Коли я чую ці слова, в мене часом сльози навертаються на очі, я постійно собі докоряю, що ще мало роблю.

0352.ua

Тернополянка сукні і шпильки змінила на камуфляж

Спокійними вихідними, часом для сім’ї чи роботою інколи доводиться жертвувати волонтерам, але Христина Феціца не вважає це жертвами. Вона переконана, що в тилу ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб до нас не прийшла війна, щоб захистити своїх батьків і дітей.

Тернополянка Христина Феціца змінила розмірену роботу юриста на життя в Логістичному складі. Жінка з командою волонтерів організовує збір усього необхідного для наших хлопців на передовій. Вона розбирається в багатьох речах, які стали актуальним під час війни: у моделях тепловізорів, цінах на розгрузки і т. п. Знає, де можна купити дешевше форму чи берці або лимони з апельсинами, хто наліпить за день кілька тисяч вареників на передову, як організувати завантаження 5- чи 10-тонника і як вийти з ситуації, коли машини ламаються. Багатьма мирними речами довелося пожертвувати, але вона не вважає це жертвами, каже, що навіть її роботи їй видається замало.

- До роботи на складі я завжди ходила в сукнях, я це дуже люблю, - каже Христина Феціца. - Мені навіть друзі торік подарували фотосесію – я п’ять разів за день змінювала зачіску і макіяж, скільки суконь було - вже й не згадаю. Недавно зустрічалася з нашим кіборгом Богемою, а він мені каже: «Ну ти ж маєш бути дівчинкою, гарною, нащо ж тобі ті камуфляжі?». Але в сукні тут на третій поверх не вилізеш, коли треба зняти спальний мішок чи печиво. Але й тут треба виглядати – зачіска, макіяж, посміхатися, бути ввічливим. Незважаючи на війну треба нести людям щось позитивне, щоб вони не падали духом. Посіяти паніку найлегше, а щоб наші хлопці бути сильними, треба їх і вислухати, і надихати.

Про волонтерство

Я колись вже займалася волонтерством. У Тернополі при молодіжній комісії в Катедрі є фабрика святого Миколая «Миколай про тебе не забуде». Кілька років поспіль я розвозила подарунки дітям. Мені подобається дарувати радість тим дітям, які з такими очима дивляться на тебе. Так само ми зараз їдемо на Схід з допомогою. Хоча є різні люди. Останній раз, коли Тарас Герман їхав, то бус перерили. Хлопцям передали ножі, а на посту хтось собі ножа забрав, але здебільшого люди позитивні.

Про друзів

Чоловіче товариство в мене було ще з дитинства – дівчата скачуть через гумку, а я з хлопцями ганяла в футбол. З чоловіками я швидше знаходжу спільну мову, ніж з дівчатами. Можливо, тому, що подружки були не зовсім щирими чи намагалися в мене хлопця переманити, чи ще якісь «подарунки» робили. Тому подружки в мене - моя мама і рідна сестра. Це мої справжні подруги, з якими я можу поговорити, вилити душу, порадитися. Друзів не може бути багато.

Про передову

Дуже за Дебальцеве переживаю, бо особисто була в 128-й бригаді. Коли приїхала звідти, всі запитували, які у мене враження. Переважно позитивні, бо наші хлопці вміють дати собі раду, вміють облаштувати свій побут, зробити мінімальний комфорт - є де помитися, на чому приготувати їсти, де спати. Намагаються підремонтувати техніку і використовують її.

Щоразу, коли я туди їду, спілкуюся з хлопцями, передаю допомогу, бачу наші борщики на кухні. Я стільки позитивної енергії набираюся від них, що словами це важко передати. Я щаслива, що ми можемо хоч чимось малим їм допомогти, щаслива від того, що ми потрібні їм. Що ми робимо маленьку, але добру справу, що можемо долучитися до захисту нашої країни.

Про чоловіка

Чоловік не пускає часто їздити з передачами. Коли їхала в першу поїздку – довелося обманювати. Сказала, що їду на волонтерський збір до Києва. Він мене розкусив одразу, що кудись не туди їду. Уже в дорозі сказала, що буду в Краматорську - веземо обладнання в лікарню. А коли ми були в Дебальцевому, він мене вирахував - дзвонить на два телефони і каже: „Який Краматорськ, там є зв’язок, а з тобою зв’язку немає”. Мусила сказати правду. Він хвилюється за мене.

Інколи свариться, каже, що я не приділяю уваги ні йому, ні собаці, що собачка через це хворіє. Вони всі хочуть більше уваги. Я розумію. А хлопці на Сході не хочуть більше уваги? Звичайно, хочуть. Я інколи залучаю чоловіка до своєї роботи. От до Львова за тепловізором зі мною їхав, переконав, що з коштами мені їхати потягом трохи ризиковано. Він за мене хвилюється і береться допомагати. Він - свідома людина, патріот, але йому на таке не вистачає часу, хтось мусить на сім’ю працювати.

Про роботу

На перший погляд, здається, що я пожертвувала роботою. Але я вважаю інакше – просто це інша робота. Мені зараз керівник Громадської спілки „Рада бізнесу Тернопілля”, де я офіційно працюю, каже: „Давай будемо займатися люстрацією, я тобі знайду заміну на склад”. Коли він мені про це каже, то я готова навіть звільнитися, бо не можу вже працювати по-іншому і думати про щось інше. В мене маса дзвінків з передової, мені за берці треба домовитися, розгрузки чи рукавиці з шапками, в Італії нам обіцяли дешевше купити форму. Я не можу переключитися на „мирну” роботу. Це мене настільки поглинуло, що я вже живу цим.

Про складнощі

Був період, коли на складі почали робити в неділю вихідний. Бувало, що ти не можеш відключитися навіть у неділю. Якщо треба терміново привезти тепловізор, то кидаєш все, мобілізуєш всі сили і таки повертаєшся зі Львова з тепловізором.

Важко на блокпостах розвантажувати 5- чи 10-тонники, але це дрібниці порівняно з тим, що роблять наші хлопці на передовій.

Мені нічого не важко. Я стараюся бути до певних речей морально стійкою. Але інколи найважче керувати емоціями. Одного разу приїхав боєць зі «Шторму» подякувати 5-А 16-ї школи за солодощі і допомогу. Його цілий клас чекав у школі в вишиванках. У мене досі мурашки по тілу, я плакала, як дитина, настільки дитячі емоції щирі. Він теж себе ледь стримував, щоб не розплакатися. Діти так щиро до нього підбігали і говорили, що люблять його, щоб повертався живим, щоб був мир, вони настільки щиро співали гімн, що сльози було стримати важко. Ось там я собі дозволила вихід емоціям, а тут я себе стримую, намагаюся показати себе сильною, розважливою. Постійно говорю бійцям, що ми молимося за них, що ми їх любимо, щоб берегли себе. Ми тут стараємося і їхній дух підняти, і щоб наш дух не занепадав.

Складні ситуації – це коли ламається транспорт у найбільш несприятливий момент. Але до вечора ми знаходимо новий транспорт, завантажуємо буси і відправляємо на Схід. Коли я знаю, що плануємо ввечері завантажувати машину, я наперед планую, кому маю зателефонувати і кого організувати – це наші „Смаколики” з випічкою, телефоную до жіночок з голубцями, варениками, у пекарні, які готують хліб, їду на фруктову базу по фрукти, все об’їжджаємо за кілька годин, щоб довантажити смачненьким...

Хотілося б, щоб швидше настав мир, щоб швидше закінчилася війна, адже вона дуже виснажлива.

Про чужий негатив

Мені дуже сподобалися слова нашого відомого кіборга Богеми про те, що вони воюють, щоб тут був мир, щоб сюди не прийшла війна. Він вміє пригасити навіть ту агресію хлопців-побратимів, які не можуть зрозуміти, як у тилу люди можуть спокійно ходити на роботу, сидіти в кафе, веселитися, посміхатися. А він їх заспокоює, мовляв, ми ж для того і воюємо, щоб тут був спокій і мир. Коли я чую ці слова, в мене часом сльози навертаються на очі, я постійно собі докоряю, що ще мало роблю.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!