Тернополянка вже 35 років працює водієм тролейбуса

Майже 35 років водієм тролейбуса працює Ганна Михайлівна Гикава. Своїй далеко не жіночій професії вона ніколи не зраджувала і сподівається й надалі працювати у тролейбусному депо, поки Бог даватиме здоров’я.

– Якщо Ви запитаєте, чи я з дитинства мріяла працювати водієм тролейбуса, то такого не було, бо тоді навіть не знала, що таке тролейбус, – пригадуєГанна Гикава.

Народилася Ганна Михайлівна в селі Червінь (нині Підгаєцький район) у багатодітній сім’ї. Маючи шість братів і дві сестри, була наймолодшою. На відміну від сусідських дівчат, які бавилися ляльками, маленька Ганнуся постійно перебувала під опікою старших братів, бачила, як ті лагодять мотоцикли, яких у родині було кілька – від «Мінська» та «Планети» до «Юпітера» з коляскою та «Яви», пише Номер один

– Уже тоді в мене було бажання керувати транспортом, якого – я ще до кінця не знала. Навіть у школі, коли писали твори, ким хочеш стати, я завжди казала, що буду шофером. Усі в класі сміялися, бо за Союзу ніхто навіть не міг уявити жінку-шофера, один директор мене підтримав, – зізнається з плином часу Ганна Михайлівна.

Вперше Ганна Гикава сіла за кермо у 7 класі.

– Тоді вперше насмілилася викрасти у брата мотоцикла «Мінськ» та трішки на ньому проїхалася. Але він був маленький, а мені хотілося більшого. І як тільки випав момент, коли брати були у полі, викотила з гаража «Планету» та поїхала на пасовище. У підсумку зупинилася в купі гною, при цьому обпекла ногу. Через це неодноразово отримувала прочуханки від братів, але мені було цього мало. Одного разу брат, який уже працював водієм на одному з підприємств в Івано-Франківську, приїхав додому на «Волзі». У ті часи це була представницька автівка. Я ще й її завела і ледь не заїхала у… криницю. Але і це ще не все. Коли до мене приїхав хлопець на тракторі і розмовляв з мамою, я і на ньому спробувала поїздити, при цьому уявлення не мала, як ним керувати, – зізнається пані Ганна.

Коли Ганна Михайлівна старшокласницею приїхала на канікули до сестри в Тернопіль, тоді вперше побачила тролейбус.

– Тоді собі я сказала: щоб там не сталося, я буду керувати тролейбусом. Я не мала бажання ні шити, ні займатися якимось іншим чисто жіночим заняттям, хоча і  закінчила курси швачок та секретар-друкарок. Як сьогодні пам’ятаю, коли мені було трішки більше 17-ти, з сестрою пішла в тролейбусне депо. Але мені тоді відмовили, бо не мала 18 років. За три місяці, у липні 1980 року, я таки пішла на курси водіїв тролейбуса. Опісля вперше вийшла на лінію. Тоді моя мрія, можна сказати, збулася. З часом я зрозуміла, що не все так легко. Робота дуже важка, відповідальна і плюс на мене чекала вся жіноча робота вдома. Але я свою роботу дуже люблю і ціную. 30 березня буде три роки, як я пенсіонерка, але працюю, і якщо Бог дасть здоров’я, то ще керуватиму тролейбусом, – каже пані Ганна.

На роботі Ганна Михайлівна знайшла свою другу половинку.

– Одного разу на півтора місяці залишила роботу, бо хотіла втекти від одного хлопця, думаючи, що він мене у селі не знайде. Але від долі не втечеш. Я повернулася на роботу. Нині зі своїм чоловіком працю на тролейбусі, ми напарники, змінюємо один одного на одному тролейбусі. У нас троє доньок, три зяті, четверо онуків, – розповіла Ганна Гикава.

Для цієї чарівної жінки тролейбус – як рідний дім.

00001550– Звичайно, не просто було змінювати тролейбуси, адже до нього звикаєш і він стає тоді, як рідний. Спершу я довгий час працювала на 56 тролейбусі, після виходу з декрету – на новому 113-му. Деякий час змінювала різні тролейбуси, аж поки на постійній основі не керувала 141-м. І ось зовсім недавно пересіла на машину №164.

Спочатку вагалася, чи переходити з короткого тролейбуса на довгий. Було трішки страшно, адже сиджу я спереду, а за мною 18 метрів. Але я хотіла випробувати себе і скажу чесно, їздити стало набагато легше, ніж раніше. Сама не така втомлена, машина тихіше йде, навіть автомобілі «гармошку» частіше, ніж короткі автобуси, пропускають, – зауважує жінка-водій.

За словами пані Ганни, за довгі роки керування тролейбусом випадки були різні – і хороші, яких було значно більше, і погані, про які навіть згадувати не хочеться. Неодноразово вдячні пасажири дякували за поїздку, а одного разу навіть поклали на панель керування шоколадку. «Квітів, на жаль, ніхто не дарував, можливо тому, що кабіна водія відгороджена від пасажирів», – резюмує Ганна Гикава.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!