21-річний боєць з Тернопільщини: «Росія готується до повномасштабного вторгнення в Україну»

У вівторок в Збаражі побував 21-річний боєць 25-го добровольчого батальйону «Київська Русь-2» Василь Стефурак. Розвідник «Крут», а саме такий позивний добровольця з Прикарпаття – з села Топорівці Городенківського району Івано-Франківської області, приїжджав на могилу до побратима з Майдану – Устима Голоднюка.

Василь – рідний брат “Двадцятьчетвертого”, 19-річного Степана Стефурака – бійця Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”, який загинув поблизу Донецького аеропорту 22 вересня минулого року. Хлопець навчався на третьому курсі Тернопільського технічного університету.

З Устимом Голоднюком Василь Стефурак познайомився 26 листопада 2013 року біля Стели. Військовослужбовець-контрактник на Майдан прийшов, будучи у відпустці. Побачивши Устима на варті, запитав, чим може допомогти. Наш земляк віджартувався, мовляв поки що нічим, але як наступатиме «Беркут», то, звісно, згодиться його підтримка. – З того часу почали з Устимом спілкуватися, – пригадує Василь, – а в ніч на 30 листопада нам двом «беркутята» трохи здоров’я «підправили». Устимові розбили голову, а мені зламали два ребра. Після побиття ми через деякий час зустрілися на мосту. Хто був на Майдані, той знає, де це, і відтоді щодня бачилися аж до 12 лютого. 13 числа мене арештували, а 18 лютого з Києва доправили у Рівне, де я продовжив військову службу у Збройних силах України, пише Народне слово

Василь розповів, що після армії до подій на Майдані служив у ЗСУ за контрактом в Києві. Учасником протестів став тому, що так вважав за потрібне, це була його громадянська позиція. Устима Голоднюка запам’ятав усміхненим і веселим. – Устим завжди усміхався, жартував, – каже Василь Стефурак. – Разом з тим ми говорили про серйозні речі. Він був переконаний, що після Майдану в Україні щось почне відбуватися і взяв з мене слово, що я покину службу у війську і ми поїдемо за кордон на вишкіл. Та не судилося – Устима вбили. Переконаний, якби він був живий, то стовідсотково зараз був би на передовій.

Василь Стефурак розповів, що через участь у протестах в Києві він довго не міг потрапити на фронт, бо командування не відпускало. Неодноразово писав рапорти, та відповідь начальства була категоричною: «Не положено і все!». -Довелося набирати номер телефону «гарячої лінії» Міноборони, пояснити ситуацію, за що і чому мене перевели в Рівне, каже боєць. – І протягом доби я вже був у навчальному центрі в «Десні». А з 20 серпня воював під Дебальцево у складі 25-го добровольчого батальйону «Київська Русь-2».

16 лютого, виходячи з оточення із так званого Дебальцівського плацдарму, Василь Стефурак отримав поранення в плече. Лікувався в лікарнях в Артемівську, Червоноармійську, Дніпропетровську, доліковувався у військовому госпіталі м. Ірпінь на Київщині, а звідти повернувся додому на Прикарпаття.

-У рамках останніх Мінських домовленостей про перемир’я з-під Дебальцево була виведене вся техніка і ми потрапили в оточення бойовиків, – пригадує Василь, – наша колона їхала через Новогригорівку, бо ми думали, що там ще є хоч якісь українські збройні сили. Потрапили під обстріл ворога. Вирвалися і поїхали в Нижню Лозову, а там нас знову чекала засідка. Нашу колону розбили повністю, техніка згоріла – два КАМази, Урал, БТРи. Вийшов спочатку один екіпаж БТРа – сім чоловік, з яких двоє контужених і п’ять поранених. Я один із них. Згодом дізналися, що ще один БТР і сім бійців вийшли. Всі інші – «200-ті», а це близько ста військових з нашої колони. Крім нашого батальйону, в ту ніч проривалися бійці 128-ї гірсько-піхотної бригади, охорони Генштабу. От таким було «планове» виведення військ з Дебальцево, якого ніхто насправді не планував і наказу виходити не було, ми самі приймали рішення.

До чергового перемир’я на Сході Василь ставиться скептично і каже, що Росія готується до повномасштабного вторгнення в Україну, коли це станеться – лише питання часу. Тому, на переконання бійця, Україна має готуватися до повномасштабної війни.

Найближчим часом «Крут» хоче повернутися на передову. – Батьки, звісно, проти цього, – каже Василь,- але я мушу це робити, помститися за Степанка. Доки я не відчую, що виконав свою місію, не піду звідти. Ворога потрібно вигнати з України і утримувати оборону стратегічних об’єктів. Для перемоги передусім потрібно, щоб нас не підставляли високі чини, не пхали нам палки в колеса, як роблять це зараз. Рано чи пізно війна закінчиться, але нічого і ніхто не буде забутий.

Василь Стефурак розповів, що військовим мріяв стати з дитинства. Саме тому пішов служити в армію, потім став контрактником Збройних сил України і мріяв поступити у вищий військовий навчальний заклад. – Вступлю у військовий інститут пізніше, – каже, усміхаючись, «Крут», – бо тепер треба воювати.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!