“Допомогу зазвичай надаю під свист куль і гуркіт мінометів” – тернопільський боєць, який в зоні АТО врятував не одне життя

Про зйомки у фільмі «Добровольці Божої чоти», власне весілля і про службу в АТО розповів «Новій тернопільській газеті» Назар Сарабун. Він уже понад вісім місяців служить на Сході в окремому батальйоні добровольчого українського корпусу «Правий сектор», а нещодавно приїхав на ротацію у рідне село Жонівка, що на Бережанщині.

– Назаре, більшість чоловіків намагається усіляко уникнути мобілізації, ви ж навпаки – пішли в АТО добровольцем. Коли для вас почалася війна?

– Вважаю, що кожен повинен чинити за покликом серця. Як показує практика, з бійців, котрі не хотіли служити, а просто були змушені, бо отримали повістку, або воюють за гроші – мало користі. Я за те, щоб воювали ті, які справді цього хочуть. Таких відразу видно. Однак, зрозуміло, за сьогоднішніх реалій це неможливо. Щодо себе, то я – член всеукраїнської військово-патріотичної організації «Тризуб» – там проходив і часто сам організовував вишколи. Ми готувалися до війни давно. Знали, що настане час, коли потрібно буде знову виборювати незалежність. Коли розпочалися бойові дії у зоні АТО, я відразу записався добровольцем. Упродовж червня проходив вишкіл на Деснянському полігоні, потім служив на Сході, а кілька останніх місяців – у селі Піски.

– За фахом ви – стоматолог, знаю, що на війні спочатку були штурмовиком, а потім – медиком. Що змусило вас змінити кваліфікацію?

– Коли побачив, що в АТО бракує кваліфікованих медичних працівників (у Збройних Силах України передбачений один медик на 90 осіб), почав рятувати життя. Зізнаюся, це чи не найважча професія на війні, бо завжди несеш відповідальність за чиєсь життя. Допомогу зазвичай надаю під свист куль і гуркіт мінометів. Часто доводиться на собі переносити поранених. Найбільше запам’ятовуються перші поранені, а потім, усе зливається в одну суцільну пляму. За один день через мої руки можуть пройти кілька десятків поранених. Хоч-не-хоч, але звикаєш до крові, поранень, смертей. Пригадую, як вперше надавав допомогу побратиму із нашого батальйону, якого підірвали сепаратисти. Здавалося, усе зробив добре, але через серйозні поранення він за кілька годин помер… Його смерть для мене була справжнім шоком, кілька днів відходив від цього. А з часом вже з вигляду вояка навчився розрізняти, скільки йому залишилося жити. Це важко пояснити словами, але на декому видно, що смерть уже близько. На війні медик повинен реагувати миттєво, часу на емоції нема. Мусиш бути готовим до усього, бо людина в стані шоку здатна на все. Один може реагувати диким вереском, інший буде відчужено дивитися, а хтось запитуватиме, чи вдасться зберегти кінцівку… Одного разу, коли надавав допомогу, мене навіть намагалися задушити.

– Як організаційно виглядає ваша робота на передовій?

– У нас є окрема команда, що складається з двох бойових медиків, одного водія та двох бійців, які забезпечують вогневу підтримку. Вже на полі бою намагаємося стабілізувати стан пораненого і відвозимо до найближчого госпіталю.

– Чому вам дали псевдо «Вій»?

– Дуже люблю Гоголя (усміхається – авт.) «Вієм» мене ще в «Тризубі» назвали, задовго до того, як розпочалася війна. Інколи забуваю відгукуватися на власне ім’я, лише на псевдо. До речі, коли їду в зону АТО, беру з собою книжки. Останнє, що прочитав — «Тінь сови» Василя Шкляра.

– Чи була загроза вашому життю?

– За волосину від смерті був п’ять-шість разів, але, мабуть, врятували молитви найрідніших. На війні може допомогти тільки Всевишній. Постійно ношу хрестик і вервицю. Якось на швидкості випав з буса, водій не помітив, а ще, як на зло, почався мінометний обстріл. Не знаю, як мені тоді вистачило сил пробігти до блокпоста і врятуватися? А якось куля снайпера мало не влучила в ногу… Якось у наш бус поцілили з міномета, але ми, на щастя, залишилися живі...

– А як ви потрапили у фільм «Добровольці Божої чоти»?

– Я не знав, що нас знімають. У Пісках був Леонід Кантер, він одного разу попросився з нами на виклик. Я ще тоді йому досить грубо відмовив, бо в машині і так мало місця, а до того ж почався потужний обстріл. Однак він був наполегливим. Уже згодом зізнався, для чого йому це було, і ми з ним заприятелювали. Вважаю, що стрічка «Добровольці Божої чоти» – своєрідна історична дума про нових вільних українських воїнів. Знаю, що задля деяких кадрів режисер навіть ризикував власним життям. Стрічка пробирає до кісток. Леонід зробив те, чого ще ніхто ніколи не робив і, мабуть, не зробить.

– Будучи на війні, ви вирішили одружитися…

– Так, Богдана – моя односельчанка. Ми почали зустрічатися ще до подій на Майдані, усю Революцію Гідності пройшли пліч-о-пліч. Вона мене підтримала, коли я вирішив поїхати в зону АТО. Там особливо зрозумів і відчув, наскільки важлива її підтримка. Наприкінці липня запропонував їй одружитися, а 28 серпня ми відгуляли весілля. Через кілька днів я знову повернувся в АТО.

… Знаєте, коли приїжджаєш на ротацію, хочеться побачити якісь зміни на краще, знайти внутрішню гармонію, а натомість бачиш купу негативу, нестабільність, скепсис, панічні настрої... Відтак виникає бажання знову повернутися туди, щоб… відпочити. Там, мені все однозначно, чітко і зрозуміло.

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образи; пряме порівняння з іншими конкуруючими компаніями; розміщення посилань на сторонні ресурси Інтернету; реклама та самореклама, заяви, пов'язані з діяльністю компанії.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!