Яких хабарів не брав очільник Тернопільської області Олексій Кайда?

Гостем вчорашньої 7-ї «зустрічі без краваток» у кав’ярні «Відень» став голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Політик впевнено почував себе серед молоді, охоче і багатослівно відповідав на поставлені запитання аудиторії. А їх було немало: гості цікавилися як особистим життям «свободівця», так і деталями його посадової діяльності, перспективами розвитку області, нововтіленими ініціативами на кшталт інформаційно-консультаційного центру для підприємців.

- Власне, як ви почали займатися політикою?

- Можна сказати, що моя політична кар’єра розпочалася у вертепі. З вертепу, який ми влаштували на прохання нашої вчительки української мови Ганни Леонідівни. Ви можете собі уявити Різдво у Бердянську? Російськомовне місто! А тут ми, із зіркою, у вишиванках, вивчили колядки та щедрівки з якоїсь давньої книжки… Адже у нас не колядував ніхто. Єдина традиція – носити кутю до сусідів. Тож нашу переодягнену ватагу всі чекали до себе в гості, не сідали за святковий стіл до опівночі. Ми тоді заколядували більше 100 рублів, ще стільки ж на Старий Новий Рік. Витратили ці гроші на квитки, щоб поїхати в лютому 1988 року установчу конференцію Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.

В 17 років я збирався вступати у військове училище у Благовещенську, Амурська область. Їхав туди сім діб потягом. І не поступив… конкурс був 10 на місце. Пішов працювати на взуттєву фабрику, в жіночий колектив. А потім обрав для себе «Львівську політехніку» - це такий прогресивний вуз, у Західній Україні. Поступив без проблем і одразу включився у політичну діяльність.

Далі була «революція-двіжуха», Народний Рух України за перебудову, студентське братство «політехніки»… Тоді були перші мітинги, перші сутички. Ми добре знали, що таке «чорні (наступальні) та білі (оборонні) дубинки» - і все це додавало якогось драйву. Говорять, що студенти зараз пасивні. Так само говорили і в часи моєї юності. Студентство – велика сила, особливо у Тернополі, де 30 тисяч студентів на 220 тисяч населення. Насправді завжди є категорія активістів і пасивної маси. Я взагалі весь український етнос поділяю на українців і «хохлів»: тих, хто бореться, і тих, які здаються. А якщо зараз немає такого суспільного «зламу» - значить, просто ще не «допекли».

- Чим відрізняється життя у Тернополі та у Львові?

- За темпом життя різниця між Тернополем і Львовом – як між Львовом і Києвом. У нас все так спокійно! Але робочий день голови облради не відповідає розміреному  ритму Тернополя. До мого приходу обласна рада працювала з 8:00 до 17:00. Тоді коли всюди в Україні розпорядок зручніший – з 9:00 до 18:00: адже батькам треба дітей завести у садочки, у школи. Запровадив і тут такий режим, хоч і не без опору з боку «аксакалів» місцевої політики. Але для голови облради, звісно, робочий день починається раніше і закінчується… коли вийде. Я дуже виснажуюся, втомлююся емоційно. Завжди картаю себе, що не можу відмовити, коли хтось приходить на прийом, це забирає багато часу, потрібного на інші важливі справи.

- З якими труднощами ви зіткнулися на посаді голови Тернопільської обласної ради?

- Особливих труднощів не було, я маю на увазі незламні перешкоди. Адже у мене за плечима багатий досвід – мені 40 років і 22 з них – довше, ніж у шлюбі – я у політиці.

Я вже не уявляю, як би я міг займатися чимось іншим, окрім політики. З функціями голови облради я знайомий, адже довелося працювати і заступником львівського обласного голови. Коли я в березні 2009 року приїхав у Тернопіль то думав, що це ненадовго – лише на рік. Доводилося здійснювати кадрові зміни, і це провокувало психологічний злам. Але дивлячись на деяких депутатів, яких звільняли з посад, я не відчував докорів сумління. Цьому були видимі та вагомі причини: скажімо так, я сам колись вживав алкоголь, але не до такого ступеню, не до поросячого виску.

Інколи складно було боротися із радянським закостенілим світоглядом багатьох депутатів. Складно було переконати облраду у необхідності існування відділу промоцій. Я «врубався», що більшість депутатів просто не розуміють значення слова «промоції». Почав пояснювати: реклами. І ми впоралися з цим питанням, відділ успішно функціонує. Я пишаюся, що зріс рівень Тернопільської області в Україні. Ми прорвали цю взаємну незацікавленість України та Тернопільщини.

- Чи пропонують вам хабарі? І як ви відмовляєте у таких випадках (ми сподіваємося, що ви відмовляєте)?

- Хабарі мені напряму не пропонували, але натякали. Я одразу відказував: «Розмову закінчено». Недавно також була пропозиція… досить таки гарні гроші (сміється). А взагалі пропонують суми від смішного малих, до смішного великих. Причому, найменше – 1000 доларів. Тоді, як зарплата моя складає 12 тис грн. в місяць (з надбавками). А взагалі, я не уявляю, як можна вижити на тисячу гривень. І 12 тисяч – також недостатньо. Частину зі своїх грошей я передаю на благодійні цілі, от з першої зарплати я купив меблі у дитсадок. Тепер я не афішую, на що витрачаю зарплату. Звісно, частина коштів іде на костюми, краватки, сорочки. Пересилаю гроші дружині (вона працює фондоохоронцем у Львівському музеї етнографії) та сину. Оскільки я тут живу сам, то й мушу харчуватися у кав’ярнях, кафе. Мене часто можна побачити у «Классік». В Тернополі жартують, що то штаб Al Кайди та Ben Надала.

Ви очільник області, тож проблеми села мають бути для вас першорядними. Як підняти українське село?

- Щодо цього немає універсального рецепту, бо село селу різниця. Я вважаю, що село можуть підняти вихідці з нього. Була така ідея, коли ми ще в 2005 році розробили з професором Шевченком Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка проект національної конституції. Ми пропонували здійснити адміністративний поділ України на 300 повітів. Щоб розвивалося не 30 міст, як це є зараз, а 300 повітових центрів і сіл навколо них.

- В які моменти свого життя ви відчували себе розгубленим?

- Коли мене вперше забрали у міліцію, на зорі 90-х. Я був молодий, переляканий. І ось 2010 року знову, вже в Києві мене затримали, ви чули мабуть. То вже цього разу я не розгубився. Столична міліція організувала нам чудовий фінал акції «Свободи» (сміється).

- Яким було ваше дитинство?

- Коли мені було6 років, батьки розлучилися. Старший брат мій Валерій – від іншого батька. Наша мама працювала продавщицею – спершу в ювелірному, потім в овочевому магазині (де зарплата була вищою). В Радянському союзі не дозволяли вмирати голодною смертю (сміється), але мама вимушена була крутитися з усіх сил, аби прогодувати нас з братом, була живчиком. Маю яскравий спогад з дитинства – хресна подарувала іграшкову залізницю (а потім і танк на батарейках). Як би там не було, діти запам’ятовують саме такі, «матеріальні речі».

- А що ви даруєте своєму синові?

- Нещодавно йому виповнилося 14 років, то подарував мобільний телефон – мама вже другий випрала. Раніше за щастя було подарувати книжку – син дуже любить читати. А тепер усілякі комп’ютері ігри.

- Ви самі любите посидіти з книжкою?

- Зізнаюся чесно, до 8-го класу мене з ременем не примусити було читати. А потім – все різко помінялося, я перечитав усю домашню бібліотеку. Відтоді читання – одне з моїх хобі. Щоправда, на посаді голови облради часу для себе все менше… Зараз читаю «Чорного ворона» В. Шкляра. А взагалі люблю детективи, Конан Дойля, Агату Крісті перечитав кілька разів. Захопився і «Гаррі Поттером», коли читав казку синові. В мене різноманітні смаки щодо всього. Допустимо, мені може подобатися і «АВВА», і «Ramstein». До слова, я хотів би побувати на Форумі видавців у Львові, але маю справи, запланована поїздка у Чехію на змагання як голови обласної федерації з біатлону. Але й наш «Джура-Фест» мені подобається. Він не такий комерціалізований.

- Яка ваша мрія і як ви долаєте перешкоди на шляху до неї?

- Я не мріяв бути президентом, вистачить для цього Тягнибока. Я і не думав ніколи, що стану головою обласної ради в Тернополі! Тому не можу сказати, що я наполегливий у здійсненні мрій. Я 20 років палив, а з 1 серпня позбувся цієї поганої звички.

- Як ви прокоментуєте вислів «людям краще не знати, як робиться політика і ковбаса»?

- Я кажу, що не політика брудна справа, а бувають брудні люди – політики. От як ви самі ту ковбасу на Різдво чи Великдень робите, то вона вам смакує, вона добра. Так само і я роблю добру політику власними руками.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!