Яких хабарів не брав очільник Тернопільської області Олексій Кайда?

Гостем вчорашньої 7-ї «зустрічі без краваток» у кав’ярні «Відень» став голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда. Політик впевнено почував себе серед молоді, охоче і багатослівно відповідав на поставлені запитання аудиторії. А їх було немало: гості цікавилися як особистим життям «свободівця», так і деталями його посадової діяльності, перспективами розвитку області, нововтіленими ініціативами на кшталт інформаційно-консультаційного центру для підприємців.

- Власне, як ви почали займатися політикою?

- Можна сказати, що моя політична кар’єра розпочалася у вертепі. З вертепу, який ми влаштували на прохання нашої вчительки української мови Ганни Леонідівни. Ви можете собі уявити Різдво у Бердянську? Російськомовне місто! А тут ми, із зіркою, у вишиванках, вивчили колядки та щедрівки з якоїсь давньої книжки… Адже у нас не колядував ніхто. Єдина традиція – носити кутю до сусідів. Тож нашу переодягнену ватагу всі чекали до себе в гості, не сідали за святковий стіл до опівночі. Ми тоді заколядували більше 100 рублів, ще стільки ж на Старий Новий Рік. Витратили ці гроші на квитки, щоб поїхати в лютому 1988 року установчу конференцію Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка.

В 17 років я збирався вступати у військове училище у Благовещенську, Амурська область. Їхав туди сім діб потягом. І не поступив… конкурс був 10 на місце. Пішов працювати на взуттєву фабрику, в жіночий колектив. А потім обрав для себе «Львівську політехніку» - це такий прогресивний вуз, у Західній Україні. Поступив без проблем і одразу включився у політичну діяльність.

Далі була «революція-двіжуха», Народний Рух України за перебудову, студентське братство «політехніки»… Тоді були перші мітинги, перші сутички. Ми добре знали, що таке «чорні (наступальні) та білі (оборонні) дубинки» - і все це додавало якогось драйву. Говорять, що студенти зараз пасивні. Так само говорили і в часи моєї юності. Студентство – велика сила, особливо у Тернополі, де 30 тисяч студентів на 220 тисяч населення. Насправді завжди є категорія активістів і пасивної маси. Я взагалі весь український етнос поділяю на українців і «хохлів»: тих, хто бореться, і тих, які здаються. А якщо зараз немає такого суспільного «зламу» - значить, просто ще не «допекли».

- Чим відрізняється життя у Тернополі та у Львові?

- За темпом життя різниця між Тернополем і Львовом – як між Львовом і Києвом. У нас все так спокійно! Але робочий день голови облради не відповідає розміреному  ритму Тернополя. До мого приходу обласна рада працювала з 8:00 до 17:00. Тоді коли всюди в Україні розпорядок зручніший – з 9:00 до 18:00: адже батькам треба дітей завести у садочки, у школи. Запровадив і тут такий режим, хоч і не без опору з боку «аксакалів» місцевої політики. Але для голови облради, звісно, робочий день починається раніше і закінчується… коли вийде. Я дуже виснажуюся, втомлююся емоційно. Завжди картаю себе, що не можу відмовити, коли хтось приходить на прийом, це забирає багато часу, потрібного на інші важливі справи.

- З якими труднощами ви зіткнулися на посаді голови Тернопільської обласної ради?

- Особливих труднощів не було, я маю на увазі незламні перешкоди. Адже у мене за плечима багатий досвід – мені 40 років і 22 з них – довше, ніж у шлюбі – я у політиці.

Я вже не уявляю, як би я міг займатися чимось іншим, окрім політики. З функціями голови облради я знайомий, адже довелося працювати і заступником львівського обласного голови. Коли я в березні 2009 року приїхав у Тернопіль то думав, що це ненадовго – лише на рік. Доводилося здійснювати кадрові зміни, і це провокувало психологічний злам. Але дивлячись на деяких депутатів, яких звільняли з посад, я не відчував докорів сумління. Цьому були видимі та вагомі причини: скажімо так, я сам колись вживав алкоголь, але не до такого ступеню, не до поросячого виску.

Інколи складно було боротися із радянським закостенілим світоглядом багатьох депутатів. Складно було переконати облраду у необхідності існування відділу промоцій. Я «врубався», що більшість депутатів просто не розуміють значення слова «промоції». Почав пояснювати: реклами. І ми впоралися з цим питанням, відділ успішно функціонує. Я пишаюся, що зріс рівень Тернопільської області в Україні. Ми прорвали цю взаємну незацікавленість України та Тернопільщини.

- Чи пропонують вам хабарі? І як ви відмовляєте у таких випадках (ми сподіваємося, що ви відмовляєте)?

- Хабарі мені напряму не пропонували, але натякали. Я одразу відказував: «Розмову закінчено». Недавно також була пропозиція… досить таки гарні гроші (сміється). А взагалі пропонують суми від смішного малих, до смішного великих. Причому, найменше – 1000 доларів. Тоді, як зарплата моя складає 12 тис грн. в місяць (з надбавками). А взагалі, я не уявляю, як можна вижити на тисячу гривень. І 12 тисяч – також недостатньо. Частину зі своїх грошей я передаю на благодійні цілі, от з першої зарплати я купив меблі у дитсадок. Тепер я не афішую, на що витрачаю зарплату. Звісно, частина коштів іде на костюми, краватки, сорочки. Пересилаю гроші дружині (вона працює фондоохоронцем у Львівському музеї етнографії) та сину. Оскільки я тут живу сам, то й мушу харчуватися у кав’ярнях, кафе. Мене часто можна побачити у «Классік». В Тернополі жартують, що то штаб Al Кайди та Ben Надала.

Ви очільник області, тож проблеми села мають бути для вас першорядними. Як підняти українське село?

- Щодо цього немає універсального рецепту, бо село селу різниця. Я вважаю, що село можуть підняти вихідці з нього. Була така ідея, коли ми ще в 2005 році розробили з професором Шевченком Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка проект національної конституції. Ми пропонували здійснити адміністративний поділ України на 300 повітів. Щоб розвивалося не 30 міст, як це є зараз, а 300 повітових центрів і сіл навколо них.

- В які моменти свого життя ви відчували себе розгубленим?

- Коли мене вперше забрали у міліцію, на зорі 90-х. Я був молодий, переляканий. І ось 2010 року знову, вже в Києві мене затримали, ви чули мабуть. То вже цього разу я не розгубився. Столична міліція організувала нам чудовий фінал акції «Свободи» (сміється).

- Яким було ваше дитинство?

- Коли мені було6 років, батьки розлучилися. Старший брат мій Валерій – від іншого батька. Наша мама працювала продавщицею – спершу в ювелірному, потім в овочевому магазині (де зарплата була вищою). В Радянському союзі не дозволяли вмирати голодною смертю (сміється), але мама вимушена була крутитися з усіх сил, аби прогодувати нас з братом, була живчиком. Маю яскравий спогад з дитинства – хресна подарувала іграшкову залізницю (а потім і танк на батарейках). Як би там не було, діти запам’ятовують саме такі, «матеріальні речі».

- А що ви даруєте своєму синові?

- Нещодавно йому виповнилося 14 років, то подарував мобільний телефон – мама вже другий випрала. Раніше за щастя було подарувати книжку – син дуже любить читати. А тепер усілякі комп’ютері ігри.

- Ви самі любите посидіти з книжкою?

- Зізнаюся чесно, до 8-го класу мене з ременем не примусити було читати. А потім – все різко помінялося, я перечитав усю домашню бібліотеку. Відтоді читання – одне з моїх хобі. Щоправда, на посаді голови облради часу для себе все менше… Зараз читаю «Чорного ворона» В. Шкляра. А взагалі люблю детективи, Конан Дойля, Агату Крісті перечитав кілька разів. Захопився і «Гаррі Поттером», коли читав казку синові. В мене різноманітні смаки щодо всього. Допустимо, мені може подобатися і «АВВА», і «Ramstein». До слова, я хотів би побувати на Форумі видавців у Львові, але маю справи, запланована поїздка у Чехію на змагання як голови обласної федерації з біатлону. Але й наш «Джура-Фест» мені подобається. Він не такий комерціалізований.

- Яка ваша мрія і як ви долаєте перешкоди на шляху до неї?

- Я не мріяв бути президентом, вистачить для цього Тягнибока. Я і не думав ніколи, що стану головою обласної ради в Тернополі! Тому не можу сказати, що я наполегливий у здійсненні мрій. Я 20 років палив, а з 1 серпня позбувся цієї поганої звички.

- Як ви прокоментуєте вислів «людям краще не знати, як робиться політика і ковбаса»?

- Я кажу, що не політика брудна справа, а бувають брудні люди – політики. От як ви самі ту ковбасу на Різдво чи Великдень робите, то вона вам смакує, вона добра. Так само і я роблю добру політику власними руками.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!