Життя після полону: тернопільського бійця з рук сепаратистів врятувала батьківська сміливість і материнські молитви

Історія 22-річного Ярослава Гавянця облетіла весь світ. З ворожого полону молодого кіборга визволив тато.

Він самотужки поїхав до Захарченка забирати свого сина. Нині хлопець вдома. Звикає до мирного життя та відпочиває у рідному містечку Копичинці. Він пам’ятає до найменших деталей своє перебування у Донецькому аеропорту, загиблих товаришів, обнадійливе очікування підмоги і найважчий бій, що тривав майже цілу добу…

 «Здалися в полон, аби допомогти пораненим»

Славко у Копичинцях став справжнім героєм. Мешканці містечка ніби зріднилися під час його перебування у полоні. Вони молилися за кіборга і вболівали за його долю. Сьогодні Славка впізнають на вулиці, друзі та знайомі обіймають і щиро радіють, що він повернувся живий. Ярославу прийшла повістка у серпні минулого року. Навчання хлопець проходив на Яворівському полігоні. У зону АТО потрапив 11 листопада, а напередодні нового року їх направили в Піски охороняти мінометну батарею. – Офіційно вважалося, що було перемир’я, але обстріли тривали постійно, – пригадує Ярослав. – Тоді попросили зголоситися двадцятьох добровольців, щоб їхати в аеропорт. Було багато охочих – ми навіть сперечалися, хто поїде. Вирушили в аеропорт 13 січня. За кілька днів ситуація стала напруженіша, танк пробив стіну нашого терміналу і сепаратисти залізли на третій поверх. Нас закидали сльозоточивим газом і гранатами. Бій 16 січня тривав з 6 ранку до 2 ночі. Було дуже багато ранених, ми не мали противогазів і розуміли, що не втримаємо термінал. Згодом сепаратисти підірвали будівлю і поверхи завалилися. З 50 чоловік вижило 17, пише Наш день.

У нас не залишилося ні їжі, ні боєприпасів, нічого. Ми їли лід, бо не було води… Кілька бійців пішки вирушили в Піски. Ми залишилися, щоб не покидати поранених одних. Витягли вісім чоловік з-під завалів. З них за ніч вижило тільки троє, але вони були у важкому стані, втратили багато крові. Ми не мали зв’язку з нашим командуванням. Старшина пішов до сепаратистів домовлятися, щоб надали допомогу пораненим, адже іншого виходу не було. Вони поставили ультиматум – допоможуть, якщо вцілілі здадуться в полон. Було страшно. Багато хто з наших не хотів здаватися. Думали, краще застрелитися. Та наважилися, аби врятувати поранених. Я подзвонив до тата, запитав, чи йде до нас підмога. Тато повідомив – по телебаченню кажуть, що йде. Та я вже навіть не повірив, адже підмогу обіцяли давно, але за кілька днів ніхто до нас так і не прийшов…

У полоні до кіборгам надали медичну допомогу. – У приміщенні СБУ ми заповнили картки військовополонених, пораненим робили перев’язки, кому потрібно було поставили крапельниці – розповідає Ярослав. – Через 7 днів мене перевели окремо, адже чекали приїзду батька і боялися, щоб я не пропав. Адже з деякими бранцями таке бувало. Полонених, яких захопили давніше, залучають до різних робіт – копати бліндажі, витягувати поранених із завалів. Офіцерів тримали окремо. Коли приїхав тато, мене привезли в машині під споруду офісу ОБСЄ, обличчя було закрите. Коли зняв мішок – побачив батьків і дуже зрадів, що це жахіття закінчилося.

«Коли їхав до терористів не боявся, адже я визволяв свою дитину»

Батько бійця Мирослав Гавянець згадує все, як страшний сон. Втомлений та брудний син в руках бойовиків. Його відеозвернення до ватажка терористів Захарченка тоді почув увесь світ. У зворушливій промові чоловік сказав, що пишається своїм сином-кіборгом і заявив, що готовий сидіти в полоні замість нього та готовий особисто приїхати в Донецьк і зустрітися із Захарченком.

- Коли Ярослав потрапив у аеропорт, я поїхав до родичів, які живуть в Харкові, щоб бути ближче до нього, – розповідає чоловік. – Річ у тім, що син розповідав, що ситуація критична, отож думав, що поранених будуть везти до Дніпропетровська чи Києва, відтак мені буде найзручніше добиратися туди з Харкова. Я дзвонив на канали, моніторив інтернет, давав журналістам телефони хлопців… Це був для мене найнапруженіший момент. Потім вже побачив відео полонених кіборгів, зв’язку з Ярославом не було, тож вирішив їхати в Київ. Зустрівся з журналістами і тоді під час розмови виникла думка звернутися до Захарченка. Я був дуже виснажений, адже перед тим п’ять діб не спав, не їв і страшенно переживав за сина. Мені полегшало, що він живий вийшов з аеропорту. Але ж потрапив в полон. Ми записали звернення і воно спрацювало.

Пану Мирославу зателефонували люди Захарченка. Сказали, що він бачив звернення і готовий здійснити акт доброї волі – віддати сина, але за умови, що з батьком приїдуть журналісти трьох столичних телеканалів. Розповіли, що протягом трьох днів до них не зверталася українська влада для перемовин. – Сепаратисти взяли в полон кіборгів – українських героїв, тож вони сподівалися, що за хлопців буде висока ціна і їх можна буде поміняти на своїх важливих бійців, – каже пан Мирослав. – А тут тиша, ніхто нічого не робить. Тільки якийсь батько наважився звернутися до Захарченка. Ніхто не вимагав в мене жодних грошей. Але коли відбувалася зустріч, нас захотіли завести в лікарню і показати, які вони хороші і лікують наших поранених кіборгів, мирних жителів. Коли ми зайшли в одну палату, мене дуже зачепило, що жінки почали сильно нас звинувачувати, називати вбивцями, проклинали і запитували, чого хочемо в них, чого наші хлопці прийшли на їх землю. Вони були свято переконані, що наші військові їх вбивають, шкодять їм. Кричали: «Подивіться, що ви з нами зробили, де взяти гроші на лікування?» Переконувати їх не було сенсу. Я подумав, якщо ви нас так ненавидите, то я вам дам гроші. Вийшов з палати і сказав ополченцю із позивним «Москва», що хочу переслати у цю палату грошей. Хоча там були палати, де люди більше потребували допомоги, але я вирішив вислати допомогу саме їм. У них постійно звучить теза: «ми не такиє, ми харошиє…», хотіли переконати що вони добрі і нам помагають, а ми загарбники і прийшли до них воювати. Я хотів довести протилежне тим людям, які так щиро мене ненавиділи.

- Їм намалювали казку, що вони будуть щасливі, якщо відокремляться від України, що у них є шахти, інфраструктура і вони зможуть жити окремо від нас дуже багато, – продовжує пан Мирослав. Чимало мешканців Сходу переконані в цьому. Говорять, що вони завершують те, що почали люди на Майдані. Сперечатися з ними неможливо. Але чи допоможе там сила?.. Адже війна породжує ще більшу війну…

Пан Мирослав зізнається, коли їхав до терористів – не боявся, адже визволяв свою дитину. – Я до всього був готовий, – каже чоловік. – Найбільше мене вразила сміливість журналістів. Вони їхали не заради репортажу, а хотіли допомогти врятувати мого сина. Перемовини тягнулися довго, адже ми постійно чекали від другої сторони гарантії безпеки наших журналістів. І ми її не отримали. Ми поїхали на свій страх і ризик. «Москва» сказав, як ми можемо гарантувати вам безпеку, якщо ми собі не можемо нічого гарантувати. Хочете – їдьте.

На щастя, батьківська сміливість і любов змогли здолати всі кордони і Славка віддали рідним.

- Син був худим, змученим, переляканим, – пригадує пан Мирослав. – Тоді я ще до кінця не був спокійний за нашу долю. Коли ночував в готелі в Донецьку, то було найстрашніше. Я цілу ніч не міг зімкнути очей. Лише коли виїхав на підконтрольну українцям територію, то зміг спокійно спати.

Зараз Ярослав вдома. Час, проведений в полоні, згадує з жахом. Розповідає, перше, що зробив, приїхавши в рідну оселю, поїв смаженої картоплі. Щойно знайомі та рідні у новинах почули про його звільнення, телефон розривався від дзвінків. Довелось вимкнути його і поїхати відпочити. Зараз кіборг проходить реабілітацію. Офіційно він у відпустці, допомагає батькам. Їхати на Схід особливо не рветься, але каже, якщо буде наказ — поїде. Болить за побратимів, які полягли там. Що робитиме далі – хлопець поки не знає. Ще до служби у війську Ярослав грав на гітарі. В армії, каже, у нього навіть був позивний – Маестро. Сьогодні ж гра на гітарі допомагає кіборгу звикнути до мирного життя. Та співає пісні Ярослав про солдатів, тих, хто і сьогодні в окопах захищає Україну.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!