Д.Табачник: ми маємо постійно культивувати, що є успішною нацією

Якби сьогодні складали рейтинг урядовців, яких найчастіше згадують у пресі, то, напевно, Дмитро Табачник був би в перших рядках цього списку. Останні новини, які обговорювали найбільше – це ймовірна відставка міністра та підготовка до нового навчального року. В інтерв'ю УНН міністр освіти і науки, молоді та спорту розповів, зокрема, про своє ставлення до інформації щодо своєї відставки, про те, як він релаксує після подібних заяв на свою адресу, про свої спортивні досягнення та про своє бачення роботи журналіста.

- Дмитре Володимировичу, ми зустрілися з Вами, коли у країні святкують Дні спорту. Чи можете Ви асоціювати себе зі спортивною людиною? Як підтримуєте свою форму? Можливо, якимись видами спорту займаєтесь чи ходите до тренажерної зали?

- Думаю, що зважаючи на мій зовнішній вигляд, мене можна асоціювати зі спортивною людиною. Хоча всі мої спортивні вподобання – у далекому минулому. Я займався плаванням, займався веслуванням. Тепер лише два рази на тиждень я плаваю в басейні і, коли теплий сезон, дуже люблю веслувати на звичайному човнику. Особливо було цікаво, коли я мандрував каналами у Конча-Заспі у 2005 році та проходив на цьому маленькому човнику повз великі катери, яхти, "Азімути" 20-метрові… Власники маєтків виходили й казали: "Боже, невже все скінчилось і все так погано?". Я казав, що ні та що мені просто подобається веслувати. І навіть сьогодні на цьому човні 6-8 кілометрів я спокійно можу пройти.

- А у Вас не виникало такої ідеї: запропонувати нашим урядовцям виступити з ініціативою перед польськими колегами якось зіграти футбольний матч з урядовцями Польщі задля популяризації ЄВРО-2012?

- Зізнаюся, що у мене не виникало такої ідеї. Тому що я ще зі школи, скажімо так, не дуже добре грав у футбол. Я був або на лаві запасних, або, так би мовити, на заміні. Тому я думаю, що цю ініціативу потрібно, щоб висунув хтось із тих, хто майстерно грав у футбол. Наприклад, я був абсолютно приголомшений, коли по телебаченню побачив, як у дитячому інтернаті перший віце-прем'єр-міністр Андрій Клюєв демонстрував вміння вправлятися з м'ячем. Я думаю, що самі діти-спортсмени зі спортивної школи були також трохи приголомшені, коли солідний чоловік у костюмі демонстрував віртуозну футбольну техніку. Так що нехай авторство цієї ідеї належить комусь, хто краще грає у футбол.

- Наразі дуже популярним стає написання книг високопосадовцями. Зокрема, і Президент написав. Ви, часом нічого зараз не пишете? Можливо, плануєте написати?

- Я написав стільки книжок за своє життя, що якщо розділити на кількість членів Уряду, то вийде по три на кожного. Тому зараз я у творчій паузі і нагромаджую матеріал для майбутніх роздумів. Це жарт. Звісно, увесь час над чимось працюємо. Скажімо, ми з моїм давнім колегою працюємо над дуже цікавою книжкою – "Полководці України". Це біографічні, документальні нариси, побудовані на історичному матеріалі про найвидатніших воєначальників, які не є етнічними українцями, але народилися в Україні, тут склалась їхня доля, а їхні військові перемоги та здобутки були пов'язані з Україною. Скажімо, може це когось і здивує, але я вважаю, що український полководець - один із найвидатніших – це великий коронний гетьман Польщі, а потім король Польщі Ян Собеський. Тому що він народився в Україні й весь свій військовий вишкіл проходив в Україні. Або, скажімо, видатний полководець XV століття - хан Кримського ханства Менґлі Ґерай, який уславився блискучими походами та кінними маневрами. Я думаю, що серед найталановитіших українських полководців потрібно згадати і фельдмаршала Івана Паскевича. Він родом з Полтавщини, зі старого шляхетського українського роду, славу якого можна порівняти хіба що зі славою Суворова. Тому що за всю величезну військову та багату на здобутки історію російської держави лише Іван Паскевич і Олександр Суворов двічі були удостоєні почесного нового прізвища. Суворов був графом Римникським і князем Італійським, а Паскевич був графом Єреванським і князем Варшавським. Я думаю, що це цікава історія про тих людей, якими ми маємо пишатися в різні історичні періоди. І абсолютно байдуже, з точки зору розвитку патріотизму, на мою думку, що Паскевич, Гудович були українцями, маршал Радянського Союзу Радіон Маліновський - караїмом з Одеси, генерал-армії Іван Черняхівський - українцем з Умані, Менґлі Ґерай - татарином з Криму, Ян Собеський - поляком із Львівщини, бо всі вони - невід'ємна частина військової історії та славетного блискучого минулого України.

На мою думку, у викладанні історії та її обговоренні нам потрібно рішуче відкинути віктимний (схильність стати жертвою – Ред.) підхід, бо це, певною мірою, виховання якоїсь меншовартості й неповноцінності. Не може бути успішним народ, успішною нація, яка лише страждала, лише зазнавала поразки. Ні! Ми маємо увесь час культивувати, що ми є успішними, що ми є великою економічною державою, що ми були великою державою з погляду військової історії, що сьогодні ми є великою спортивною державою, великою освітньою державою. Скажімо, подивіться останні статистичні виміри індексу конкурентоспроможності. На сьогодні освіта України за вимірами Всесвітнього економічного форуму в Давосі та їхніх експертів на вісім позицій в освіті попереду Польщі, на 17 позицій попереду Росії та на понад 50 позицій попереду Грузії. Нам є чим пишатися. І от цей віктимний, руйнівний або вибірковий підхід до історії потрібно рішуче відкидати. Чому? Тому що слава України – це слава багатонаціональної, багатоконфесійної держави й різних історичних періодів і людей. Скажімо, створювали цю славу в різних епохах.

Я взагалі вважаю, що не можна комусь дарувати величезну українську російськомовну літературу – це Володимир Короленко, Олександр Купрін, Максиміліян Волошин, Микола Гоголь. Це сотні імен і це величезний пласт психологічної культури в літературі, у театрі, у кіно, у музиці – української російськомовної культури. Тому що вона тут зростала й пов'язана з історичним минулим України, з народними традиціями, з певними мовними композиційними конструкціями. Це наше багатство. Скажіть, будь ласка, чи хтось із німців при здоровому глузді зможе відмовитись від машини BMW лише на підставі того, що нині акціонерами цього концерну є іноземці? Ні. БМВ, Мерседес, Ауді – це слава Німеччини та її машинобудування. От і я вважаю, що все, що виникало великого, величного, позитивного в Україні, не має значення ким створювалося – стародавніми греками – майстрами містобудування чи, скажімо, письменниками, які тут жили і творили. Це невід'ємна частина історії України.

- За Президента Віктора Ющенка всі були з націоналізмом в душі. Зокрема, у моєму оточенні були такі люди, скажімо, які не сприймали, коли з ними спілкувалися російською, і були щирими патріотами в усьому… Нині, спостерігаючи за ними, можна констатувати, що вони якось відходять від ідеї. Можливо, люди починають інакше дивитися на все це?

- Хочеться на це сподіватись. Чому? Тому що націоналізм – це, на мою думку, надзвичайно обмежена, застаріла ідеологія, яка частково мала якийсь прогресивний сенс у XIX столітті. Видатний англійський лексикограф, професор Джонсон майже 200 років тому сказав, що націоналізм – це останнє сховище негідника. Можливо, різко. Річ у тім, що націоналізм, якщо він спрямований на утвердження української політичної нації, він однаково пишається Тарасом Шевченко та Шолом-Алейхемом, Миколою Гоголем і Лесею Українкою. Я думаю, що патріотизм – це бажання утверджувати щось добрими справами.

А щодо мовної ситуації, то я переконаний, що всі, хто на державній службі, усі, хто займається публічною діяльністю, мають знати досконало державну мову, але від знання ще кількох мов людина стає набагато інтелектуальнішою та багатшою. Ознака культурної людини – вільне володіння кількома мовами. Для мене це абсолютна аксіома. І я вважаю, що, втрачаючи вільне володіння російською мовою, ми завдаємо великої шкоди молодому поколінню, яке через це стає менш конкурентоспроможним у світі. Просто штучно, через наші політичні чвари, через недолугість шкільних програм, через політичну обмеженість колишніх керівників системи освіти, ми фактично молодь і дітей відрізаємо від величезного світу інформації, від океану наукових знань, викладених російською мовою. Зрештою, від величезної та однієї з найкращих у світі психологічних літератури та культури. На мою думку, ніколи мова не повинна йти про те: або українська, або російська. Ні! Має бути бездоганне володіння українською, знання та володіння російською, до того ж ще й знання всесвітніх, європейських мов. А якщо перфектно знати українську й російську – це практично 50% розуміння мови поляка, хорвата, серба, болгарина, чорногорця.

Скажімо я, знаючи абсолютно однаково і українську, і російську, абсолютно не на мигах, а на словах, на композиції, на комбінуванні різних варіантів можу спілкуватись і в Загребі, і в Белграді, певною мірою і в Болгарії. А для спілкування з поляком мені точно немає потреби користуватися перекладачем, бо все зрозуміло. І це потрібно розуміти просто спокійно, що вища мовна культура – більше знань, більше успіхів, можливостей користуватися досягненнями та здобутками різних народів.

Крім того, можна сказати, це абсолютно застаріла позиція, що лише мова визначає винятково розвиток культури. Я наведу простий приклад. У світі існує близько 40 країн, які створили свою універсальну, цікаву культуру, але мовою всіх цих культур є іспанська мова. Ніхто ж не може заперечувати факт існування абсолютно унікальної своєрідної мексиканської культури або існування титанічної бразильської літератури. Ну якщо хтось може показати мені абетку бразильської мови, то я думаю, що це буде відкриття гідне Нобелівської премії, бо майже 200-мільйонне населення Бразилії спілкується, творить літературу та культуру португальською мовою, але це ж не руйнує бразильську, мексиканську, аргентинську самоідентичність.

- Чи не вважаєте Ви, що деякі батьки, прислуховуючись до закликів, що, мовляв, сьогодні хочуть скрізь нав'язати все російське, якось обмежують свою дитину в тому, щоб дитина володіла все-таки мовою найближчих сусідів досконало?

- Я з вами абсолютно погоджуюсь і думаю, що розумні батьки ніколи не будуть чинити так, щоб просто штучно обкрадати своїх дітей.

- У Вашому кабінеті дуже багато книжок, і всім відомо, що Ви дуже багато читаєте. Чи маєте Ви електронну книгу? Чи все-таки читаєте "справжні" книжки?

- Я маю, звісно, електронні пристрої. Іноді лише забуваю підзаряджати нетбук, але читати люблю більше паперову книжку. Тому що вважаю, що саме спілкування з книгою – це обійми читача та твору мистецтва або публіцистики. Потрібно його тримати в руках, гортати сторінки. Розумієте, я все-таки людина, певною мірою, уже середнього чи старшого покоління, тому я абсолютно з повагою ставлюся до тих, хто більше любить спілкуватись з електронною сторінкою, ніж з паперовою. Це нормально. Аби було бажання, так би мовити, торкатись цих сторінок. І немає значення – пальцями чи за допомогою клавіатури.

- Від спілкування з книжками - до спілкування у соцмережах. Наразі це дуже популярно. Микола Азаров щоп'ятниці спілкується у Facebook, багато політиків "підсіли" на це. У вас є на це час?

- Ні. Відверто кажучи, немає. Я кожного разу кажу, що з першого числа якогось місяця почнемо спілкування в усесвітній павутині. І кожного разу, на жаль, переношу це на наступне перше число. Можливо, чергову спробу зробимо з 1 листопада, тому що неймовірні якісь вересень і жовтень. У вересні відкриття Днів освіти і науки України в Росії, Форум міністрів освіти країн Європи. Жовтень місяць: третій Всеукраїнський з'їзд працівників освіти, а паралельно ще бюджет, підготовка умов прийому до ВНЗ на 2012 рік, конкурс на підручники для початкової школи та багато чого іншого. Тому Facebook, так би мовити, поки що відкладається до 1 листопада.

- Дмитре Володимировичу, серед заяв, які лунали перед початком нового року, були деякі про ротації в Уряді. Зокрема, дуже часто згадували і Ваше прізвище. Зрозуміло, що деяких людей такі заяви можуть вибити з колії, і людина може опустити руки й уже нічого не хотіти робити. Власне, коли Ви читали цю інформацію в інтернеті та чули думки експертів і заяви політиків, як Ви реагували? Не хотілося все залишити, опустити руки? Чи навпаки, Вас це стимулювало?

- Я не можу сказати, що це стимулює, бо це, дійсно, неприємна інформація. Але потім я подивився на це філософськи, і, навіть, побачив дуже багато веселого та смішного. Чому? Тому що це метушня досить дрібненьких персонажів, які, як то кажуть, ще труну не винесли, а вони вже до вдовиці залицяються. Тобто рішення немає юридичного, а хтось уже каже: у мене є програма, я готовий очолити, дайте покерувати. Ну, по-людськи, це дріб'язково. З погляду моралі не буду робити висновок. А зовні – неоковирно та смішно. Я думаю, що у нас немає пожиттєвих посад. Я вже колись казав. Це було легко Курфюрсту Вюртемберському, тому що він знав, якщо народився біля підніжжя трону, то влада або високий соціальний статус йому належить пожиттєво. У демократичних країнах це неможливо. Я п'ять разів йшов у відставку. Не завжди, так би мовити, із приємним відчуттям, але я думаю, що з цього не потрібно робити трагедію. У Висоцького є дуже гарні рядки: "Другие придут, сменив уют на риск и непокорный труд. И до конца пройдут тобой не пройденный маршрут".

- А як Ви релаксуєте після появи негативної інформації на Вашу адресу?

- Ніяк. Працюю більше та маю шкідливу звичку палити.

- Прочитали негатив і одразу за цигарку?

- Прочитав, пішов працювати та паралельно покурив та зосередився на інших справах.

- Дмитре Володимировичу, чи буде продовжено проголошений Вами "хрестовий похід" за дошкільними навчальними закладами?

- Обов'язково буде продовжено! Я просто зігріваюсь і тішусь думкою, що він буде набирати оберти, тому що більше стає людей, які розуміють, що дошкільне виховання – це успішний старт… А найголовніше, чому я думаю, що цей "хрестовий похід" або просто діяльність усіх органів влади за відновлення та створення нових дошкільних дитячих установ буде набирати обертів, тому що я сподіваюсь, що все-таки демографічна ситуація у країні буде поліпшуватися. Хоч науковці-демографи і кажуть, що це буде ще не найближчим часом, але з іншого боку, якщо будуть місця (у дитячих садках - Ред.) і молоді батьки будуть знати, що їхня професійна кар'єра не обірветься, що вони зможуть продовжувати працювати за обраною спеціальністю та фахом, то я думаю, що сприятиме прийняттю такого зваженого та непростого рішення про збільшення своєї родини.

- Щодо закону "Про вищу освіту". На Вашу думку, чи буде він ухвалений ВР до кінця цього року й коли саме його буде подано до ВР?

- Я сподіваюся на це. Я звернувся з пропозиціями до керівництва Уряду, щоб дозволили цей закон обговорити на найвищому хуралі, зібранні освітян країни – на третьому Всеукраїнському з'їзді працівників освіти, який буде наприкінці жовтня.

- Чи затверджено вже програму ЗНО на наступний рік і чи будуть там якісь зміни?

- Програма ЗНО затверджена. І одразу були зауваження частини народних депутатів, які дуже просили, щоб все-таки дозволили ЗНО проводити тими мовами національних меншин, де є підготовка у ВНЗ філологів з цих мов. Я думаю, що такі зауваження нам потрібно врахувати. Це стосується підготовки тестових завдань з угорської та румунської мов. Тому що частина дітей хоче це обрати як профільний предмет. Я одержав пропозиції від народних депутатів і громадських організацій, і ми їх будемо опрацьовувати. А програма сама змін не зазнає, і можна спокійно готуватись.

- Ви неодноразово казали, що буде вдосконалюватися система "Електронний вступ"…

- Обов’язково буде вдосконалюватись.

- Кардинальні зміни будуть?

- Ні. Просто потрібно прокладати більш потужні мережі, щоб не виникало під час величезного трафіку інформаційних заторів. По-друге, потрібно поступово підключати до "Електронного вступу" ВНЗ I та II рівнів акредитації. Я думаю, що найкращими промоутерами "Електронного вступу" будуть ті студенти першого курсу, які зараховані цього року за електронною подачею документів. І поступово вони будуть долати консерватизм батьків. Тому що я знаю багато випадків, коли діти успішно подали документи на участь у конкурсі за електронним вступом, а потім все-таки змушені були послухати батьків і поїхати до іншого міста й подати документи в паперовому вигляді. І поступово ця новація буде розвиватися.

Скажіть, ну нікого ж не дивує, що у США, Великій Британії всі студенти подають свої заяви через електронну форму. Вони кілька років зберігали паралельно дві форми на вибір: і електронну, і паперову. І коли вже все суспільство спокійно переконалося, що немає тут жодних хитрощів та перешкод, тоді вони спокійно перейшли винятково до електронної. Тому я думаю, що ми принаймні кілька років маємо зберігати обидві форми, для того щоб, скажімо, ніхто не нервував. Саме тому в умовах прийому на наступний рік ми зберігаємо максимальну стабільність, і якихось кардинальних змін не буде. Це фактично ті ж умови прийому до ВНЗ, що й цього року, з невеличкими редакційними, а не революційними змінами.

- Оскільки виділений час на спілкування з Вами спливає, хотілось би запитати, які запитання від журналістів найбільше Вас дратують?

- Неправдиві.
- Тобто?

- Ну, неправдиві у прямому сенсі. Коли запитують: скажіть, чи правда, що не вистачає підручників. Ні, неправда. І можна це перевірити.

- Чи є журналісти, на Вашу думку, які приходять не підготовлені до прес-конференції?

- Є і професори, які приходять на лекцію не підготовлені, є і журналісти, які приходять не підготовлені. Річ у тім, що у нас, на жаль, просто відсутня, можливо через якісь певні редакційні труднощі, спеціалізація. Тому я думаю, що кожен журналіст (я теж тривалий час працював у журналістиці) має бути підготовлений до збору інформації, оперативність має бути у роботі, а по-друге – він повинен мати фахові теми. Тому що, скажімо, писати про проблеми енергетики й комунальних тарифів і одночасно про проблеми дошкілля дуже важко. Неможливо поєднати рецензування художніх виставок і нових вистав у театрі з розвитком будівництва. Професіоналізації бракує, але потрібно бути оптимістом. І я думаю, що, певною мірою, самих журналістів розбестило те, що вони порівняно з іншою частиною суспільства триваліший час були й залишаються у привілейованому становищі. Що я маю на увазі? Скажімо, будь-який посадовець за неправдиву інформацію, за перешкоджання діяльності журналіста несе відповідальність, і ці питання порушуються пресою. З іншого боку, журналіст за розповсюдження неправдивою інформації, у кращому випадку, може наразитися на посмішки своїх колег.

- А у Вас не виникає думки подати до суду, коли читаєте про себе щось і реально знаєте, що це зовсім не так і у Вас є всі докази?

- Думки виникали, але часу шкода, тому що якби я проти кожного факту неправди судився, я б не встигав працювати, а лише присвячував би час складанню судових позовів і відстоюванню їх. Я думаю, що є один абсолютно універсальний шлях захисту від неправдивої інформації: просто тих, хто кілька разів поспіль, тобто свідомо, навмисно тиражує неправдиву інформацію, скажімо, ігнорувати. Знаєте, як у старі часи правилом хорошого тону вважалося не подавати руки. Тобто не спілкуватися. Тому що дуель – це вже крайній спосіб з'ясування стосунків, а от ігнорування – це на мою думку, достатньо універсальна форма захисту.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!