Cтрілецька зброя проти… танків: подробиці нерівного бою, в якому загинув боєць з Тернопільщини

Про подробиці бою, у якому загинув наш земляк Михайло Григоришин, розповідають волонтери із Борщева.

Коли тіло 25-річного Михайла Григоришина привезли у Борщів, якась заплакана старша жінка сказала, глянувши на фото бійця: « Боже, та він такий гарний, як Ангел!». Чоловік, що стояв поруч, відповів їй: « Як бачите, і Ангели з війни не повертаються…».

Цей діалог двох людей чомусь гострим мечем врізався у пам,ять. Із фото з чорною стрічкою дивився на усіх нас усміхнений хлопець зі світлим поглядом блакитних очей і таким же світлим обличчям. Такі мали б жити, а не вмирати…  

Михайлові Григоришину із Панівців, що на Борщівщині 28 квітня мало б виповнитися 25 років. Два роки тому закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, після мобілізації у квітні минулого року служив у 51-й, пізніше у 128-й гірсько-піхотній бригаді. Пройшов усі найгарячіші точки АТО в Іловайську, Мар,їнці, Антонівці, Донецьку, Дебальцевому.

У цих боях відзначився як безстрашний воїн, адже на своїх плечах виносив із поля бою тіла загиблих, а також поранених побратимів, рятуючи їх життя. Після Іловайського котла чудом залишився живий і уже як Герой повернувся у короткотермінову відпкстку у рідне село. Радості матері не було меж, але і тривога не полишала жінку. Керівник Волонтерського руху проти війни «Воля-Борщів» Володимир Яворський розповів мені, як мати не хотіла відпускати його назад на фронт. Плакала, просила і навіть забороняла. Але Михайло сказав коротко: « Я все одно поїду!». Ось так, без пояснень і зайвих слів справжні Герої ідуть на війну. Але, очевидно, материнське серце відчувало щось недобре, пише газета Місто

Коли 51-шу  бригаду розформували, Михайло був переведений у 15-й окремий батальйон 128-ї гірсько-піхотної бригади. 30 січня на шостий блокпост , із позивним «Віталька» в селі Чорнухіне, що неподалік Дебальцевого, на малочисельний підрозділ Михайла,  який використовував тільки стрілецьку зброю, почався наступ сепаратистів із використанням танків.  Майже дві доби тривав нерівний бій.

31 січня у дзот наших бійців із боку противника попав снаряд, який і забрав життя  двох воїнів: Михайла Григоришина  та його побратима Сергія Матусевича  з Київщини.   Майже весь день борщівські волонтери тримали зв’язок з бійцями, які вели цей бій і змушені були відступити, забравши поранених. Найважче нашим хлопцям було вивезти загиблих із захопленої території.

 З цього моменту і почалась епопея пошуків наших вояків. Довший час волонтери розшукували їх. Це була важка і титанічна праця. Волонтери з Борщева, Дніпропетровська, друзі, родичі, однокласники долучалися до пошуків, обдзвонювали морги і сільські ради населених пунктів у зоні АТО, державні установи. Звертались до СБУ, Міністерства оборони, заручились підтримкою різних волонтерських та громадських формувань, виходили на комендатури і сільські ради вже захоплених населених пунктів узоні АТО, переглядали відео, відзняті бандитами з місць баталій.   Два з половиною місяці жевріла надія на те, що Михайло живий, можливо, припускали, він у полоні.

Лише на початку березня завдяки великій роботі волонтерів, які спеціалізуються на розшуку загиблих і зниклих, вдалося встановити, що нашого Міші немає серед живих. Це підтвердилось після процедури упізнання у Дніпрпетровському морзі лікарні ім. Мечнікова.   - Знаємо, що під час того бою Михайло спас багатьох своїх побратимів, а от свого життя не зберіг,  - розповідає Володимир Яворський.

-  Ми завжди тримали усе під контролем. За нашого сприяння, натиснувши через наших київських волонтерів на Генштаб, хлопці отримали підкріплення на полі бою, - розповідає Володимир Яворський. –Я знав Мішу  особисто і був останнім із борщів,ян , хто бачив його живим.. То був такий веселий, чуйний і скромний хлопець, справжній боєць. Таких мало. Пригадую, ми йому придбали бушлат, а він відмовляється брати його, каже, що «забагато уваги до нього одного» і що то дуже дорога річ. Довелось пояснювати, що то наша волонтерська робота така – забезпечувати земляків на передовій усім необхідним та й зима на носі. Тільки тоді він погодився його надягнути. 

 Указом Президента України Михайла нагородили посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня, але досі ще нагороди батькам не вручили.   У Борщеві із загиблим Героєм прощалися усі жителі. При в,їзді у місто тіло бійця зустрічали учні шкіл, студенти коледжу, працівники установ і прості жителі. Усі стояли на колінах і плакали. Панахиду за упокій нашого земляка відправили отці Богдан Боднар та Іван Яворський.

Під колеса автівки, у якій везли тіло Михайла Григоришина люди кидали квіти, а узбіччя головної вулиці С. Бандери було викладено лампадками у знак шани і пам,яті.   20 квітня Михайла Григоришина із почестями поховали у рідному селі Панівцях. Нагадаю, він став другим серед наших земляків після Петра Андруника із Мельнице-Подільської, кого ми втратили на цій війні. Вічна пам,ять Героям! І Вічна Слава!

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!