Серед тернопільських кандидатів у депутати почалася паніка

Інколи виникає відчуття, що нашим депутатам у Верховній Раді просто нудно і тому вони видумують казна що.

Взяти, для прикладу, нове виборче законодавство. Ось для чого, скажіть мені, було вносити у нього якісь зміни? Особливо, якщо врахувати, що вибори у саму раду проходили за старими законами, пишуть Новини Тернопільщини.

Бо як переконували українців все ті ж депутати, для прийняття нових – їм просто часу не вистачило. Хоча всі чудово розуміли, що насправді тут мова йшла не про час, а про бажання. А ось змінити закони щодо виборів до місцевих рад у них і час, і бажання знайшлися. Тільки не подумайте, що я маю щось проти. Жодним чином. Не за себе тут хвилююся. За майбутніх кандидатів у депутати усіх рівнів Тернопільщини – серце кров’ю обливається і душа болить.

Самі подумайте: було раніше в обласній раді 120 облич. Досвід багатьох останніх років показує, як правило, одних і тих же. А тепер їх має залишитися вдвічі менше. Тобто 60 чоловік залишаються неприкаяними. І як їм тепер бути і як далі жити? А якщо врахувати, що у нас доволі часто вибиралися цілими родинними кланами – і брат, і сват, і кум, а куди ж без нього… То що тепер? Один кум депутат, а другий – під дверима залишився? І з ким же після засідання ради йти у найближчу кнайпу обговорювати проблеми, які хвилюють пересічного тернополянина, але жодним чином не хвилюють депутатів усіх рівнів? Та менше з тим, з тією обласною радою.

Он у міській ситуація ще напруженіша – замість 60 – всього 36. Ніяк не можу зрозуміти: чому не на чотири більше? Був би тоді у нас в місті епізод з казок «Тисячі і одної ночі» — Алі-баба і сорок розбійників. Ну було б хоча б на два більше і мали б ми 38 папуг, якими вимірювали довжину удава в одному радянському мультику.

А так, на думку спадають хіба що «36 статагем». Якщо хто не в курсі, поясню. Це старовинний китайський трактат, в якому мова йде про прийоми досягнення прихованої мети. Ось тут ми з вами і дійшли чи не до найголовнішого, що існує у вітчизняних виборах. За яким би законодавством вони не відбувалися – прихована мета. Хоча вже дуже давно нічого прихованого у цій меті нема, всі чудово знають для чого йдуть у депутати. Але ж наскільки важче тепер буде обиратися, простіше кажучи, вартість кожного місця значно зростає. Я вже відчуваю, що попереду нас чекає кілька дуже веселих місяців. А якщо врахувати, що вибори у нас проходять за принципом: «Це не я хороший, це він набагато гірший», то найближчим часом перед нами вивішають стільки чужої «брудної білизни», що боюся, як би нудити не почало. А в місті пахнути буде набагато гірше, ніж в часи сміттєвої кризи кількарічної давнини.

Зате щасливчикам, які таки «витягнуть» омріяний мандат, можна буде лише позаздрити. Це ж раніше тому ж війтові, щоб протягнути через сесію якусь свою захцянку, потрібно було домовлятися з 31 депутатом. А тепер достатньо з 19. Здавалося б, набагато легше. А не тут то було. Чим більше людей, тим більше можливостей для маневру, можна просто сказати: «Не погодишся ти, інший дасть добро і то за меншу ціну». А тепер кожен голос і справді почне мати вагу золота…

А тепер ще кілька слів про все ту ж Верховну Раду. Сподіваюся, що вони будуть послідовними і з часом таки приймуть закон, яким зменшать чисельність депутатів і у найвищому законодавчому органі, хоча б до 300. Красиво буде виглядати – немов 300 спартанців, які віддали життя, щоб врятувати свою батьківщину. Від наших діячів я такої жертовності не очікую. Але якщо у нас на шиї буде сидіти хоча б на 150 дармоїдів менше, вже якесь полегшення для кожного українця. Як воно все буде насправді – покаже час. А нам з вами лишається, зайшовши у кабінку для голосування, поставити «хрестик» так, щоб він з часом не став хрестом на наших сподіваннях на хоча б якесь покращення.