Тернопільський боєць про АТО: з-під шквалу вогню вибралися без жертв, а транспорт був наче решето

Іван Володимирович Солдак з Гусятинського району  - учасник антитерористичної операції на Сході України, волонтер, полковник міліції у відставці, кавалер багатьох урядових відзнак і нагород.

Весь його життєвий шлях, відрізком у 55 років, значну частину проліг через службу в органах внутрішніх справ, де він пройшов від старшини патрульної служби до полковника. У 1987 році його було призначено начальником Гусятинського райвідділу міліції, згодом працював на посадах заступника і першого заступника начальникауправління внутрішніх справ в Івано-Франківська та в м. Рівному, пише Vision. 

- Знаю, що Вам, Іване Володимировичу, задовго до участі в антитерористичній операції, ще доводилося побувати в інших багатьох гарячих точках, де теж розгорталися збройні конфлікти. Будьте добрі, охарактеризуйте їх коротко.

– Справді, ще під час служби в міліції мені довелося бути відрядженим у райони Східної Азії, де вже тоді спостерігалися так звані заворушення на національній основі. Думаю, що нині це вже поступово врегулювалося, я б не хотів широко про це вести мову.

- А як стали учасником антитерористичної операції?

– Коли ворог роздирає Україну на шмаття, а рідна земля перебуває в небезпеці,багряніє від крові дітей своїх, бездіяльність для справжніх патріотів – мука. За розгоранням конфлікту на сході держави довелося й мені спостерігати по телевізору.

Відтак, після хвороби, щойно одужавши, вирішив – час їхати туди, де у горнилі битви патріоти кують нову Україну.Так добровільно, за покликом серця, став рядовим бійцем батальйону спеціального призначення МВС України «Свята Марія». Це, між іншим, перший Християнський добровольчий підрозділ, що був створений у вересні 2014 року на базі Сотні «Ісуса Христа», яка діяла на Київському Майдані. Вперше про нього прочитав в Інтернеті й зрозумів, що моє місце саме серед цих відчайдух. Можливо, знаєте, що саме тоді почався формуватися на Гусятинщині загін територіальної оборони і мені довелося пройти вишкіл в обласному військовому комісаріаті. Пригадую, як в грудні, до свята Миколая, повіз хлопцям у Маріуполь гуманітарну допомогу, та й там і залишився, аби взяти активну участь у забезпеченні бойової діяльності батальйону. Тут мені довірили обов’язки помічника комбата по зв’язках з державними, громадськими та волонтерськими організаціями.

-Чи правда, Іване Володимировичу, що Ваше перебування у батальйоні чимось пов’язане з українським кіно і, зокрема, з актором, нашим земляком Григорієм Гладієм?

– Як бачите у телевізійних новинах, читаєте в засобах масової інформації у військових з’єднаннях, звісно з метою конспірації немає ні імен, ні прізвищ, лише є позивні. Мене ж стали називати «Берест». А виникло вонотак: як тільки я приїхав, комусь із хлопців видалося знайомим моє обличчя, відтак хтось за-питав чи міг десь мене бачити. Я відповів, що хіба в кіно, бо довелось за молодості, під часслужби в Івано-Франківську, «засвітитися» на екрані –знімався в кількох епізодах фільму «Нескорений» українського кінорежисера Олеся Янчука і де одну з головних ролей зіграв уродженець Хоросткова, талановитий актор Григорій Гладій.

Тож і позивний мені обрали з кіношної фрази.До речі, стрічка «Нескорений» виявилася у деякій мірі пророчою. Кіноповість відсилає глядача у кінець 40-их, коли знесилені, але нескорені духом, вояки Української повстанської армії під проводом Романа Шухевича протистоять окупантам. Тоді мені думалося, що реальна боротьба українського народу за свою незалежність далеко позаду, одначе ні. Гірка правда відкрилася десятиліття по тому. Однак нині, це все є доказом того, що в Україні ще не перевелися патріоти. Гідні сини славетних предків при першій потребі стали на оборону Вітчизни.

- Перебуваючи на передовій, Вам доводилося щодня бачити прояви справжнього героїзму захисників України. Що саме спонукає до цього молодих хлопців?

– Пам’ятаю, під м. Павлопіль батальйон протягом декількох днів без упину обстрілювали. Нерви в усіх були натягнуті як струни. І от один із молодих бійців, обв’язавшись вибухівкою,хотів рвонути на ворожу позицію, аби підірвати себе, а заразом і ворогів. Зупинив його. Кажу: «Давай краще я! Вже свого трохи пожив, а тобі щерано». Домовилися на тому, що від нас живих буде більш користі. Іншому бійцеві, який їхав додому провідати рідних, а опісля мав відправитися на оформлення у штат батальйону в Києві, порекомендував: «Ти вже трохи повоював, а в столиці проводять конкурсний відбір до нової патрульної поліції, то можливо тобі варто спробувати?!». А він відповідає: «Знаєте, «Бересте», я вас дуже поважаю, але ви мені більше такого не говоріть! Я тут не для того, щоб трохи повоювати, а воювати до перемоги!». І це 19-річний парубок. От таку маємо сучасну молодь. Я впевнений, що позиції, які нині боронять бійці «Святої Марії», ворог не візьме штурмом, бо, окрім відважних воїнів, батальйон має ще й надзвичайно сильну покровительку Пресвяту Богородицю! Якось волонтерка Оксана, до речі, дружина одного з бійців батальйону, разом із нашим духівником, капеланом отцем Володимиром, поїхали на блокпост до хлопців, аби посповідати їх. Дорогою їхній автомобіль потрапив під обстріл. З-під шквалу вогню вибралися без жертв, а от транспорт був наче решето. Тоді отець сказав, що це дивоі за нього маємо дякувати саме Діві Марії. Та війна є війною, і, як не боляче це визнавати, вона збирає свою данину. Вже будучи у відпустці на Тернопіллі, дізнався, що під час наступу на позиції противника загинув один з наших бойових побратимів. Між іншим він був росіянином і в той же час справжнім братом для нас. Але пішов на цю війну, перш за все, за свій народ, аби розбудити співвітчизників та прискорити демократичні процеси в Росії. І таких, як цей герой, на передовій багато. Переконаний, що всі розумні люди за те, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася. Навіть ті сепаратисти, хто зараз підтримує загарбника, і російські військові, що перебувають у зоні конфлікту, з часом зрозуміють, що їм не по дорозі. Допоки цього не станеться, наші герої зачасту ціною власного життя, боронитимуть українську землю та свій народ. Від нас же воїни чекають молитви та посильної допомоги.

- Майже сто днів Ви перебували на передовій. Нині продовжуєте займатися волонтерством. Декілька слів про допомогу Українській армії.

– Батальйон дуже підтримують мої земляки із Гусятинщини. У великій мірі саме завдяки їхнім титанічним зусиллям “Свята Марія” не відчуває потреби у продуктах харчування, інших речах побуту. Скажу відверто, без їхньої допомоги ми б не стримали позиції на блок-постах. Від усіх бійців хочу висловити сердечну вдячність усім жителям району, низько вклонитись їм за розуміння ситуації, підтримку і прошу продовжувати народний рух по забезпеченню усім необхідним захисників України.