На Тернопільщині польський режисер знімає фільм про матерів, сини яких воюють за Україну

29-річний Пітер Бернас із Варшави - професійний режисер, оператор, фотограф, відомий не лише у своїй країні та Європі, започаткував проект «Очі матері». Однією з його зупинок була Теребовлянщина, де він знімав сюжет про долю кількох матерів, сини яких воюють, а дехто і вже, на превеликий жаль, загинув на сході України.

Материнські серця й душі – особлива субстанція

Проект «Очі матері» визрів у Петра (так будемо його називати з його ж згоди) із початком війни на сході України. Цей молодий чоловік - надзвичайно чуттєва людина. Розповідаючи про свій задум та відповідаючи на запитання щодо його роботи, Пітер Бернас, затинаючись і роблячи довгі паузи, відповідає на суміші польської, української і російської: «А по цо єст тая война? Взагалі, навіщо люди придумали війну, вбивають і калічать один одного?» Під час бесіди у Петра голос тремтить, на очах з’являються сльози… Ерудований, комунікабельний до неможливого, врівноважений і товариський, чоловік при згадці про війну, її жахіття, а особливо про долю солдатських матерів м’якне, стає чуйним, його почуття проникають співбесіднику в саме серце та душу. Ось що він сказав про жінок, особливо про матерів: «У світі прийнято вважати чоловіків сильною статтю. Але це зовсім не так. На мою думку, жінки сильніші за чоловіків у багатьох аспектах. Матері-жінки – вони найсильніші люди на нашій планеті незалежно від місця проживання, нації та вірувань. Хто так може переживати за своїх синів, які воюють, яких ця клята нечисть покалічила, а то й убила? Скажу вам: ніхто! Материнські серця й душі – особлива субстанція, їх ніхто й ніколи до кінця не вивчить, не зрозуміє. Ось я й задумався над цим і вирішив хоч трішки взнати ту таїну та донести до всіх людей світу», пише Номер один.

Місцеві були вражені від побаченого. Вражені тим, що десь в іншій країні, де немає війни, є такі люди, люди з великої букви. І в той же час закрадається жаль у серця, що ця людина не українець, а поляк, не наш тобто… Та вже десь після другої зустрічі Петра з матерями у селі Ласківці, що на Теребовлянщині (до того він уже побував з подібними візитами у матерів Івано-Франківська), ми, не змовляючись, одноголосно йому сказали гучно: «Та який ти, Петре, чужий, в біса? Ти наш, як у нас кажуть, «в дошку наш»!» І дійсно, з Петром було легко спілкуватися, висловлювати наболіле, ділитися відчуттями, він усе розумів і відповідав взаємністю.

Петро приїхав із Варшави на власному авто і за власний кошт втілюватиме в життя цей незвичний проект – створення документального фільму «Очі матері». І це буде про наших, західняцьких матерів солдатів. Слухаючи і спостерігаючи за бесідами Петра з теребовлянськими матерями, дві жінки кожного разу відверто плакали, так як і ті, збідовані війною матері. А нам, чоловікам, ставав якийсь клубок у горлі, який не давав певний час вимовити щось уголос, і очі чомусь сіпалися і ставали вологими…

Жінки відкривали «чужинцю» душу

У селі Ласківці Петро відвідав матерів – Марію Бучинську, Наталю Мацків, Ольгу Грушецьку. Їх сини нині воюють на сході України, і жоден із них, за словами матерів, не викручувався, не ховався по городах та за кордоном, а сказавши «якщо не я, то хто ж тоді», пішли на війну. А матері їх чекають, моляться, щоб Бог відвернув від них смерть, щоб вони щасливо повернулися додому. Дивним було і те у поведінці Петра, що він за якихось 20-30 секунд налагоджував тісний зв’язок із жінками, ставав своїм серед чужих, здавалося б, людей. Ці матері хоч і плакали, та в їхніх очах з’являлася надія, вони мовби оживали, посміхалися. Так, так – плакали і саме посміхалися! У кожної матері Петро запитував: «Можна я зніму на відео і сфотографую ваші лице та очі?» Він це робив тихо й тактовно, і здавалося, що у той час навіть затихало цвірінькання птахів на деревах та гелготання домашньої птиці на подвір’ї, бо всі зустрічі з поляком відбувалися у дворах садиб матерів. Слід відмітити, що при знайомстві з кожною жінкою Петро брав їх за стомлені й зашкарублі від тяжкої роботи руки, деякий час так тримав у своїх, дивлячись прямо в очі. А потім.., потім цілував ці руки, у декого вони були ще в землі, непомиті. Кожна з матерів ділилася зі «своїм чужинцем», як з рідним, можливо, поляк був першою людиною у їхньому житті, якій можна було так довіритися – відразу і до кінця. Вони розповідали про дитячі та юнацькі роки своїх синочків, з лагідністю згадували їх перші пустощі та перші дорослі чоловічі поступки, дехто згадав навіть, як їхнє дитя переверталося в лоні материнськім…

«Очі матері» вийдуть на великий екран за півроку

У перервах між зустрічами Петро розповів, що йому для здійснення проекту потрібно бути і фотокором, й оператором, і режисером. Найперше тому, що так він зекономить кошти, і просто дуже любить свою роботу. Петро розповідав, що на створення  попередніх своїх фільмів затрачав від півроку до трьох, проте над «Очі матері» він буде працювати посилено і може вкладеться у півроку. Головне, за його словами, щоб цей фільм на різноманітних конкурсних показах, в яких він обов’язково братиме участь, взяв призові місця, нагороди та відгуки, зацікавив світову громадськість, отоді й з’являться кошти на кінцеву реалізацію проекту.

Місцеві жителі дивувалися таким особливим рисам Петра, як тактовність і толерантність. Під час зустрічей із деякими матерями, зайшовши на їх обійстя, можна було побачити, що вони живуть скрутно, якщо не бідно. Нам самим за це було якось ніяково, а Петро в той час ні поглядом, ні словом, ні виразом обличчя не подавав, що це для нього незвично. А у мене в той час пульсувала думка в голові: «Це ж треба, чоловік зі столиці іноземної держави, напевно, звик жити якщо не в розкоші, то більш цивілізовано…» Та ні, Петро звично сідав на старенький, пошарпаний стілець, ніби це робив усе своє життя, і дивився лише в очі материнські. Пізніше я йому задав пряме запитання на цю тему, на що він здивовано відповів: «А що? Та я нічого й не помітив, що було навколо. Та це й не головне зовсім, головне – материнські очі, в них відображені всі їхні почуття, вся біль і радість, неспокій і переживання, коротше – увесь світ».

Останній візит Петра був до мами загиблого воїна із с. Дарахів Володимира Питака. Зустріч відбулась на кладовищі, біля могили героя. Місцевий волонтер із с. Тютьків Микола Мостовий на власному бусі доставив пані Мирославу, яка є інвалідом і не може ходити без сторонньої допомоги, та її чоловіка – пана Теодора. Після молитви за упокій душі Володі, в авто Петра зайшли пані Мирослава і матір п’яти дітей Галина Старковська, два сини якої воюють за Україну, один з них пішов добровольцем. Та вже через 5 хвилин остання вийшла з машини вся у сльозах і дуже збуджена. Всі з розумінням віднеслися до її стану та невдовзі трохи заспокоїли. Жінка-мати не змогла слухати розповіді іншої матері про загибель сина…

Потім Петро тривалий час бесідував із подружжям Питаків на тему війни і миру в Україні, у всьому світі, про дружбу народів, про сучасні політику та діяльність уряду з Президентом України, про недоліки та позитивне у їх керівництві державою. Поляк із розумінням відносився до поглядів та почуттів українців, провадив аналогії зі своєю державою, країнами Європи, робив висновки та побажання на майбутнє.

Батько Володі Питака, пан Теодор, прощаючись, сказав Петрові: «Ми дуже раді нашій зустрічі, ви робите надзвичайно добру справу. Проте нам все ж таки прикро за так званих колишніх північних братів, які тепер стали нашими ворогами. І раді за поляків, з якими у нас відносини у минулі століття не завжди були добрими, але ви тепер стали нам товаришами. Закінчуйте, Пітере, скоріше ваш фільм, ми всі будемо з нетерпінням чекати його виходу!»

Автор
( 0 оцінок )
Викладення
( 0 оцінок )
Актуальність
( 0 оцінок )

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!