В магазині на Тернопільщині бійцівські собаки ледь не загризли хлопчика (фото)

День був по—осінньому погідний. Ніщо не передчувало біди. Назарко, відпочиваючи у парку, двічі заходив за улюбленими сухариками до місцевого магазину-кафе. А далі було так, як він переповів нам в присутності своєї бабусі Надії, уже будучи на лікарнянаму ліжку:

— Я зайшов у « Кнайп», де є більярдна, щоб купити воду і сухарики. Став біля прилавка. Тут вийшла тьотя і крикнула, щоб я стяв і не рухався. Як тільки я повернув голову, тут великий пес скочив  мені до лиця. Коли вже другий раз він намагався  знову скочити до мого лиця, я прикрився рукою… Потім цей пес мене кинув на м’яке крісло, яке там стояло, і почав кусати. Тут одразу ж прибіг другий і також накинувся на мене.Але я його ногою копнув і той відбіг. А цього першого господарі ніяк не могли втримати,і він  далі гриз мені ногу. Напевне почув кров і не міг зупинитися. Та тьотя тримала білого пса за лапу, дядько –господар ліг на чорного, що мене кусав, і крикнув, щоб я забіг на кухню й закрив за собою двері.Я тепер навіть не знаю, як я тоді встав і пішов на кухню і почав дуже міцно тримати ручку дверей, аби ті не відкрилися, поки господарі не забрали собак. Потім вони припняли собак та викликали швидку. Так я подзвонив до тата, а він до моїх бабусь…

Назарко навчається у сьомому класі та проживає з бабусею Іванною по вул. Копичинецькій у Чорткові, то ж жінка була дуже занепокоєна, що не вберегла онука від такої біди.
Коли я прийшла до лікарні, щоб порозмовляти з хлопчиком, то біля його ліжка сиділа друга його бабуся пані Надя, котра у свою чергу розповідає:
— Я живу поряд з лікарнею, точніше біля поліклінічного відділення. То, коли про все дізналася, була тут у лікарні найшвидше з усіх рідних. Якраз у цей час була швидка, що привезла Назарчика, та господиня тих собак, і я помітила, що у жінки також були покуси на руці. Це було в суботу о 15—й годині.

У розмову втручається Назарчик:
— Собаки мене покусали о 14—й годині 20 хвилин, а до лікарні мене доправили о 14—й год. 31 хвилина.
Бабуся Надя: Така година була зазначена у нього на телефоні, коли він нам телефонував.
Назарчик: Та тьотя (господиня собак) була зі мною доти, доки мені не дали перший укол. А дядя казав, щоб я нікому не говорив, що це зі мною сталося у приміщені «Кнайпи». То- ді він пообіцяв для мене багато чого зробити. Але сьогодні уже вівторок, а він ще жодного разу навіть не прийшов мене провідати. Ні він, ні його тьотя.

Назарчику, скажи, ти дуже налякався, коли на тебе накинулися собаки?
— Ні.
А що ти відчув?
— Біль.
Бабця Надя:
— Це вже тут в лікарні, коли він почав відходити від несподіванки і шоку, то так сильно кричав, що усі люди зглядалися.
Назарку, у тебе був такий нестерпний біль?
— Так. Я тепер навіть не знаю, як я міг тоді сам подзвонити додому.
А чи не запам’ятав ти, які то були собаки?
— Запам’ятав. Собаки були великі, бійцівської породи. Той, що мене найбільше кусав, – був точно чорний з коричневим, а другий – білий. Собаки були з нашийниками.
Пані Надю, чи багато пішло витрат на лікування?
— Так, звичайно. Скільки усього, повірте, у тому шоці, що ми пережили, я не пам’ятаю. Але ми зберігаємо усі касові чеки.
Чи зверталися ви у правоохоронні органи?
— Так. Сюди приходив представник з дитячої міліції. Він був того самого дня, коли Назарко відійшов після операції. Усе описав. Казали нам, що як поїхали вони туди на місце в парк відпочинку, то бар вже був закритий, ніде нікого. А вартувало би було подивитися, бо там мало б бути багато крові. Адже одяг Назарчика був увесь в крові, а штани повністю подерті. На це все страшно було дивитися…

Ми дізналися, що вчора власників «Кнайпи» кликали на 9—ту годину в міліцію, але нас про це не попереджали. Знаю, що їздили міліціонери фотографувати тих собак. Хотіли брати Назарчика із собою. А куди ж його брати, коли ми йому прооперовану ногу допомагаємо повертати. Усе — в швах. І ще невідомо чи на місці будуть ті собаки, чи ні. До цієї пори можна й собак вивезти чи поміняти. Що хочеш можна зробити. Ви ж розумієте, нам же спочатку було не до собак, ми думали про дитину, що постраждала.
Найцікавіше, що та жінка, коли приїхала з нашим онуком до лікарні, казала, що його покусали не її собаки, а приблудні.

Знаєте, а я собі думаю, по—перше, чому ж ти кричала до мого онука: «Стій, не рухайся!». По—друге, коли тебе покусав чужий собака, то ти маєш бути зацікавлена, щоб його знайшли. А може у нього сказ? Це ж треба ще 40 уколів отримати (!). Як це чужі собаки, то ти хоч би з етичних міркувань прийшла б навідати дитину, у якому він стані, а не ховалася б. Чужий пес у чуже приміщення не зайде, щоб когось покусати. А, зрештою, ми не перші, що є постраждали від їхніх собак. Ось люди тепер переповідають про це. Багато жаліються на них, а результату немає.

Ярослав Кудровський, лікар—травматолог, лікуючий лікар Назарчика:
— Це вже не перший випадок у нас із цими самими собаками. Півроку тому вони покусали сусідського хлопчика, який також потрапив до нашої лікарні У нього були такі самі рвані рани, як і в цього хлопчини. Чув, що його опікуни тоді судилися з цього приводу, відсудили 7,5 тисяч гривень, але господар, здається, не виплатив цих коштів.
Вам доводилося оперувати Назарчика, в якому він був стані?
—    Хлопчик був збуджений, переляканий. Шокового стану не було. На тілі у нього – обширні рвані рани лівої гомілки, передньої і задньої поверхні. Покусані рани правої гомілки, покусані рани лівого передпліччя і мілкі рани лиця. Ось із таким діагнозом хлопчик поступив до нас.

Назар до нас поступив 5 листопада в 14.50 годин, і через годину ми його взяли, провели обробку ран, промили їх, засипали антибіотиками, злегка зашили, бо покусані рани не можна зашивати, вставили дренажі.
Як ви гадаєте, як хлопчик виходитиме з цього стану?
— Ще впродовж 10 днів він буде у нас лікуватися. Правда, усе залежить від того, як заживатимуть рани, бо, зазвичай, покусані рани первинним натягом не заживають, а заживають вторинним. Але є надія, що ми їх добре обробили. Зараз Назар отримує антибіотики. Як рани заживуть — покаже час.
А ось психологічний стан?
— Хлопчик все—таки переляканий, і тому отримує заспокійливу терапію. Особливо складно він реагує на перев’язки. Йому дуже важко, боляче. Самі розумієте, що довелося пережити дитині.

З вищенаведеного випливає, що Назарчик не єдиний постраждалий від собак, що живуть у парковій зоні.
Я розумію, що господарі, можливо б і не хотіли, щоб так  сталося, але їхня безпечність, чесно кажучи, мене дивує. Маючи бійцівських собак, які власне виведені для бою, можна було б пильніше до них ставитися. У багатьох країнах Європи є заборони на утримування таких порід. Та й, думаю, і наша міліція чи муніципальна дружина мали б вести принаймі картотеку власників, які утримують таких соціально небезпечних собак.
У мене також є собака і я не раз помічала, як вона леститься і хоче гратися із собою подібними, а як піджимає хвоста і втікає, коли здалеку бачить сусідського бульмастифа. Собака чує небезпеку. А чому ми, люди, такі безпечні? Адже не раз читаємо в газетах, інтернеті, як ці собаки загризали навіть своїх домочадців(!). Знаю, що певні люди утримують бійцівські породи, винаймаючи тренерів, слідкуючи за ними. Але ж не так, щоб люди і жили, і утримувати кафе у парковій зоні, а їхні собаки розгулювали куди хочуть. Парк — це ж громадська зона відпочинку! А якби ті собаки  загризли насмерть якусь дитину, що самотньо гуляє в парку?!

«Ротвелер не гавкає, він одразу нападає» — якось зазначив один мій знайомий на лякливий гавкіт одного низкорослого собачати. Але в цьому криється велика небезпека, адже жертва спочатку навіть не підозрює про небезпеку, як у нашому випадку з Назарчиком, пине "Слово краю".

Дивує і моральний бік власників собак. Невже жодного разу не виникло бажання, принаймі, вибачитися за своїх «вихованців». Тим більше, що у першому випадку, наскільки мені відомо, постраждала дитина — сирота, і у другому хлопчик, що живе із бабусею… Невже совість не гризе вас, шановні?..

І на підсумок, довести чиї собаки покусали хлопчика не так складно. Принаймні, є сусіди і постраждалі. Який вердикт винесе міліція, побачимо. Нас більше цікавить сама проблема, бо її важко вже поправити. Але застерегтися від подібного надалі варто. Сподіваємося, що і органи місцевого самоврядування зроблять з цього висновок.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!