На Тернопільщині 90-річна зв’язкова УПА 24 роки поспіль вивішує на своїй хаті синьо-жовтий стяг

Як часто у круговерті життя ми не помічаємо людей, котрі живуть поруч із нами, чиє життя гідне наслідування та поваги і вражає більше, ніж гостросюжетні кінофільми.

Саме з такою людиною-легендою, яка майже століття проживає у маленькому селі на Збаражчині, хочемо познайомити. Звати її Ярослава Борис. У Малій Березовиці про бабцю Славцю, що живе біля річки, знають усі – від великого до малого. Пані Ярославі (більш відома за своїм повстанським псевдо «Богданна») незабаром виповниться 91-й рік. Вона місцева знаменитість і гордість усього Збаразького краю. Жінка не з чуток знає про український визвольний рух, оскільки з юних літ є його активною учасницею. Вона зберегла чистоту душі, пройшовши власну Голгофу. Ще й досі «Богданна» разом із своєю вірною подругою Зеновією Коваль, незважаючи на поважний вік та хвороби, щороку у вишиванках здійснюють паломництво на гору Ґонтову, де земля просякнута кров’ю не одного повстанця. Відколи на горі встановили синьо-жовтий прапор, жінки не можуть приховати радісних емоцій, адже, за їхніми словами, вони все життя були позбавлені щастя жити у незалежній державі під жовто-синіми фанами, священними для кожного українського націоналіста. Внучка пані Слави Наталя наголошує, що для її бабусі прапор – не просто відріз двоколірної тканини, це історія її життя, закодована в жовто-синьому. Наталя розповіла, як її бабуся ось уже 24 роки в День Державного Прапора вивішує синьо-жовтий стяг на своїй хаті. Жінка охоче демонструє прапор гостям, які приїхали її відвідати, пише Народне слово

Ярослава Борис, незважаючи на вік, зберегла ясність думки, має прекрасне почуття гумору та хорошу пам’ять. Легендарна зв’язкова ще нині напам’ять декламує рядки «Розритої могили» улюбленого Шевченка, чий портрет у кожусі більше 50-ти років займає почесне місце на стіні в обрамленні вишитого рушника.

Ярослава Борис змалку росла дуже побожною дівчинкою, любов до Бога їй змалку прищепила хресна мати, яка ще з п’яти рочків брала малу Славцю з собою на Службу Божу до церкви в Іванчанах і в Кобиллі. Саме у вірі та любові до Господа Бога пані Ярослава вбачає секрет свого довголіття, а ще, напевно, в тому, що ця маленька та дуже світла жінка зуміла пронести те світло через усе своє нелегке життя, не зрадивши себе і своїх побратимів, зберігши чистоту душі й сумління. Жінка сама дивується своєму довголіттю, що, переживши страшні роки лихоліття, голоду та холоду, змогла дожити до такої глибокої старості народити та виховати добрими людьми трьох синів(Івана, Володимира, Тараса), дочекати вісьмох онуків та трьох правнуків. Найбільше тішиться Ярослава Борис, що в її родині є аж два священики середущий син Володимир, що мешкає в Добриводах та внук Юрій, що служить у Києві. Покликанням до священичої служби отець Володимир Борис завдячує своєму хресному батькові, місцевому священику, чий приклад і любов до Бога спонукали його обрати цей шлях.

Як каже жінка, вона багата літами і дітьми. Усі рідні теж дуже люблять пані Ярославу, свою берегиню роду і пишаються нею. Онука Наталя зізнається, що бабуся є для усієї родини прикладом мужності та нескореності України. Ярослава Борис надзвичайно переживає за Україну, особливо нині, коли москалі пішли війною, щоб знищити український генофонд. Жінці, що сама зазнала катувань та поневірянь за власні переконання, як нікому, зрозумілий біль матерів, чиї сини відстоюють незалежність на Сході. Тому вона постійно молиться за те, щоб Господь дарував Україні мир та зберіг життя українським воїнам. Син пані Ярослави, отець Володимир розповів, що його мати усе своє життя молилася і вболівала за Україну і як вона тішилася, коли Україна нарешті стала незалежною.

А доля до Ярослави Борис не була привітною. Ще юною дівчиною за допомогу повстанцям і через зрадника в організації «Богданну» схопили енкаведисти. Три дні з Ярослави вибивали свідчення, били так немилосердно і завзято, що коли втомлювались одні дізнавачі, свою криваву справу продовжували інші, таким чином змінилося три пари катів. Насамкінець напівпритомну «Богданну» збаразькі енкаведисти скинули зі сходів другого поверху збаразької катівні НКВС. Братова, яка прийшла провідати Ярославу Борис, не змогла її впізнати, настільки спотвореною від побоїв і крові було її обличчя, впізнала родичку лише за одежею. Мучителі самі не вірили, що закатована ними зв’язкова виживе, тому дали її сусідці по камері спеціальні пігулки, нібито для лікування нирок, і наказали дати випити ці пігулки Ярославі. Жінка всю ніч молилася до Миколая Чудотворця і не виконала наказу енкаведистів, знищивши отруту, а Ярослава дивовижним чином почала одужувати.

За словами Ярослави Борис, били її не за діяльність в УПА, а тому, що вона навідріз відмовлялась співпрацювати з органами. – Я одразу собі постановила, що нехай краще мене заб’ють до смерті, але я ніколи не погоджусь бути зрадником, бо не зможу жити з усвідомленням причетності до смертей та поламаних людських доль, каже мужня жінка. За її незламність «найгуманніший в світі» радянський суд засудив до 10 років таборів та 3 років позбавлення прав. Каторгу «Богданна» відбувала в Комі СРСР працюючи в радгоспі за шматок мерзлого хліба і ложку пісної каші. Було дуже важко, згадує свої поневіряння жінка, особливо через поганий клімат – 9 місяців зими, постійний холод, голод найбільше дошкуляли мошки та комарі, від укусів яких розпухало і ятрилося усе тіло. Жінка згадує, що каторжан до місця роботи сплавляли річкою Усою, і як вона щоразу молилася, аби стрімка течія не перевернула їхній човен, бо це була вірна смерть, не одне життя забрала Уса, адже ніхто не рятував потопельників. Та найсильніше дошкуляв арештантам холод та голод. На одну людину давали четвертину хлібини, трішки пісної зупи та ложку ячмінної чи вівсяної каші і так мало, що набираєш першу ложку – і вона вже дере по залізному дну миски. Домашніх харчів можна було поїсти лише коли приходили посилки з України. Але навіть тоді пані Слава усі гостинці ділила між товаришками з Чорного Лісу та Луб’янок. – Як я могла їсти сама, коли мої подруги такі самі голодні і бідні, як і я!?, – каже вона. Запам’яталося пані Ярославі, що, крім українців, на засланні було багато литовців та латишів, з якими вони товаришували. Вернутися додому Ярослава Борис змогла лише після смерті Сталіна.

З чоловіком прожила довге щасливе життя в любові та злагоді. Два роки тому він пішов у Божі засвіти, пані Ярослава у родинній хаті живе сама. Нині на обійсті з господинею лише вірний пес Босий, який з нетерпінням чекає гостей. Отець Володимир щодня відвідує стареньку матір, заїжджають діти , онуки та правнуки. Уся велика родина збирається за святковим столом на Різдво, Паску та День Незалежності. – Бабуся дуже смачно готує усі страви, –каже онука Наталя, – та найбільше мені смакувала її випічка, особливо фігурне печиво. Отець Володимир зізнається, що ніде так добре не спиться, як у мами, а ще каже, що у мами найсмачніші вареники. Пані Ярослава слухає та посміхається. Секрет її вареників простий: щоб не пропустити в неділю Служби Божої і нагодувати трьох малих дітей, вона ліпила великі пироги, приправляючи щирою любов’ю.

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати

Коментарі призначені для обговорення, обговорення, вияснення цікавих питань. Для оцінок та рецензій використовуйте форму відгуку

Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!