Ірен Роздобудько написала більше двадцяти книг для дітей та дорослих. До того часу, коли стала письменницею, "переміряла" чимало професій. Спробувала себе у кіно - має п'ять фільмів.

Кількість професій, якими довелося заробляти Ірен Роздобудько на прожиття, вражає. Перш ніж стати письменницею, - повідомляє 20 хвилин, - вона працювала офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером у цирку, Снігуронькою у комерційній фірмі, завідуючою відеосалону в кінотеатрі, журналісткою жіночих журналів "Караван історій", "Наталі". Починала вона як автор детективів, а згодом переключилася на психологічну прозу.

Жінка каже, що всьому навчилася сама.

Радіє, що збулася її дитяча мрія - знятися у кіно. Їй вдалося зіграти маленьку роль та спробувати себе як кіносценарист. Зараз письменниця працює викладачем - навчає молодих режисерів. А ще вона вишиває бісером картини та ілюструє книги.

Письменниця, яка приїздила до Тернополя презентувати нові книги,

- Пані Ірен, які найяскравіші враження у вас з дитинства?

- Я народилася у Донецьку. Росла хуліганкою. Мої батьки три роки жили в Німеччині, а виховувала мене бабуся. Можливо, хтось, як і я, мав мотузку із ключем на шиї. Її мені одягала бабуся щоранку та просила, щоб я через дві години після уроків була вдома. Я не трималася хати. Прибігала, кидала портфель і з пацанами бігала по дворах. Пригадую, що у дворі за домом була бібліотека, яка мене постійно манила до себе. Коли я забігала туди, то шаленіла від вигляду полиць із книгами. У моїй сім’ї не примушували читати. Але я ходила туди і брала книги...

Так ось книжки та вулиця - два контрасти, які отримала я в дитинстві. Доросле життя, яке я бачила на вулицях промислового міста Донецька, та інше, яке я зустрічала у книгах. Контрасти життя, які почалися у дитинстві, продовжуються і зараз...

- Ви зростали в російськомовному середовищі, але пишите книги українською…

- Родина у мене українська, але середовище навколо нас було дійсно російськомовне. До речі, у садочку я завжди виступала в українському строї. Потім я поступила до Києва на факультет журналістики, хоча мріяла про акторство.

Пишається своїми"фішками"

- У вас за плечима дуже багато професій…

- Коли перераховувати їх - треба чимало часу. Були серед них навіть дуже специфічні професії. Так, зокрема, я працювала шпрехшталмейстером у цирку - оголошувала вихід акторів на арену, офіціанткою, кухарем, відеоінженером у кіносалоні. У той час мене постійно звільняли. Але тепер той досвід став моїми "фішками", якими я пишаюсь. Адже випробувала на собі різні спеціальності, знаю їхні тонкощі та секрети.

- Ви неодноразово брали участь у літературному конкурсі “Коронація слова”, отримали визнання саме завдяки йому...

- Мені дуже допоміг цей конкурс. Адже його плюс у тому, що не треба оббивати пороги видавництв. Просто запаковувати свою роботу в конверт, написати псевдонім - і на цьому все. Мене це влаштовувало. Я не можу і не люблю пропонувати себе.

- Що треба для того, щоб стати успішним?

- Не люблю слово "успіх". Успіх дається тоді, коли в тебе вся голова в шишках! Аби стати багатим, потрібно народитись у заможній родині або бути таким розумним, щоб вигадати Facebook, McDonalds, джинси. Успіх - це механізм, який запускаєш не ти, а багато інших людей для тебе. А ти просто чесно виконуєш.

- Герої ваших книжок - реальні люди?

- Ще недавно я казала, що прототипів нема. Але тепер зізнаюсь, що вони є, але не такі прямі. Від різних жінок та чоловіків є щось своє. Я не люблю розповідати зміст книжок. Бо коли хтось каже, що у книжці йдеться про двох актрис, яких доглядає молода дівчина, то я в своїй книжці заперечила п’ятий постулат Евкліда про те, що паралельні світи не перетинаються…

- Чому так незвично назвали свій останній роман у новелах “Я знаю, що ти знаєш, що я знаю”? Як взагалі ви обираєте назви для своїх книжок?

- Можливо, це виглядає дивним, але спочатку виникає назва і... останнє речення майбутнього роману. А потім я вже починаю думати, що все це означає. Так було і з цим романом. А вже потім я почала міркувати - хто, що і про кого знає. І виникла така собі стара хазяйка котеджу фрау Шульце, яка все про всіх знає. А вже, коли почала писати текст, виявилось, що цей вираз став рефреном і для решти героїв. Адже всі вони знають про себе і про своє існування в чужій країні правду, тільки бояться вимовити її вголос... У мене майже ніколи не виникає проблем із назвами - вони приходять самі і змушують мене добре поміркувати над ними.

Про кіно мріяла з дитинства

- Про кіно ви мріяли з дитинства?

- Коли мені було сім років, я мріяла про те, що до мене підійде режисер і скаже: дівчинко, а ти хочеш зніматися у кіно? Тоді я це бачила так реально, що твердо могла сказати: я буду зніматися у кіно. Після цього пройшло 35 років. Я знялася у кіно... Всім кажу, коли ви чогось шалено бажаєте, то це обов'язково станеться.

- Діти зараз дуже мало читають? Як примусити їх це робити частіше?

- Їх неможливо примусити це робити. Сказати: читай - недостатньо. Треба обов’язково для цього мотивування. Тобто пояснити, для чого це їй робити. Я до цього ставлюся жорстко, можливо, і неправильно. Але я кажу дітям: якщо ти хочеш пити пиво під гастрономом і гикати - не читай, ти не будеш у іншому середовищі. Якщо ти будеш розширювати світ, захочеш спілкуватися з королем Англії - мусиш читати, щоб мати в кишені розумне слово. Зараз серед молоді є модне слово - успіх. Я цей термін не дуже люблю. Але скажу наступне: щоб досягти успіху в житті, мусиш дуже багато знати, варити у тій сфері, яку створюють письменники - світову та сучасну.

А от старшим людям я говорю, що читання не дає мозку спати - це страшне поглинання думки.

- Яку музику слухаєте?

- Музику різну люблю, я тільки дискотечне "бах-бах" не люблю. Наші групи мені фактично всі подобаються - і "Океан Ельзи", і ТНМК. Я люблю Моцарта, я ним лікуюся. Дуже люблю Леграна, Едіт Піаф, Володимира Висоцького. Це дає мені енергії. Але коли сумно, ставлю диски Ігоря Жука, які полюбила, ще не знаючи його особисто.

- Ваш чоловік - Ігор Жук, співак-бард. Розкажіть, як ви познайомилися?

– Я давно чула пісні Ігоря по радіо і вони мені дуже подобалися. А він ніколи не читав моїх книжок, але чув прізвище. Моя подруга три роки казала, що нам треба познайомитись, бо в нас багато спільного. Але тоді ми так і не зустрілися. Пригадую, як вона мені принесла диск із записами його пісень. Їх переписали всі мої знайомі. Мені дуже подобалася пісня про Йосипа. А наше знайомство відбулося випадково завдяки колезі-журналістці.Я шукала фільм Кустуріци, звернулася до неї. А вона сказала, що має товариша, в якого ті фільми можна переписати. Я сказала, що такий варіант мене не влаштовує. Але коли вона назвала ім'я чоловіка, я, звісно, погодилась піти до нього за фільмами. Пішла - і досі не вийшла. Ніхто з нас ні в чому не був першим - все сталося швидко, одночасно, миттєво, без зайвих слів і довгих придивлянь. Саме так, як я люблю писати в своїх книжках. Тільки тоді я не знала, що так дійсно буває.

Ірен РОЗДОБУДЬКО народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе у Києві, де працювала в газеті "Родослав", коректором журналу "Сучасність",оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті "Всеукраїнські відомості", заступником головного редактора в журналі "Наталі", головним редактором у журналі "Караван історій. Україна" та журналістом у журналі "Академія".

Лауреат та переможець літературних конкурсів "Коронація слова".

 

0352.ua

Все, про що мрієте, у житті, збувається, переконує тернополян письменниця Ірен Роздобудько (відео)

Ірен Роздобудько написала більше двадцяти книг для дітей та дорослих. До того часу, коли стала письменницею, "переміряла" чимало професій. Спробувала себе у кіно - має п'ять фільмів.

Кількість професій, якими довелося заробляти Ірен Роздобудько на прожиття, вражає. Перш ніж стати письменницею, - повідомляє 20 хвилин, - вона працювала офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером у цирку, Снігуронькою у комерційній фірмі, завідуючою відеосалону в кінотеатрі, журналісткою жіночих журналів "Караван історій", "Наталі". Починала вона як автор детективів, а згодом переключилася на психологічну прозу.

Жінка каже, що всьому навчилася сама.

Радіє, що збулася її дитяча мрія - знятися у кіно. Їй вдалося зіграти маленьку роль та спробувати себе як кіносценарист. Зараз письменниця працює викладачем - навчає молодих режисерів. А ще вона вишиває бісером картини та ілюструє книги.

Письменниця, яка приїздила до Тернополя презентувати нові книги,

- Пані Ірен, які найяскравіші враження у вас з дитинства?

- Я народилася у Донецьку. Росла хуліганкою. Мої батьки три роки жили в Німеччині, а виховувала мене бабуся. Можливо, хтось, як і я, мав мотузку із ключем на шиї. Її мені одягала бабуся щоранку та просила, щоб я через дві години після уроків була вдома. Я не трималася хати. Прибігала, кидала портфель і з пацанами бігала по дворах. Пригадую, що у дворі за домом була бібліотека, яка мене постійно манила до себе. Коли я забігала туди, то шаленіла від вигляду полиць із книгами. У моїй сім’ї не примушували читати. Але я ходила туди і брала книги...

Так ось книжки та вулиця - два контрасти, які отримала я в дитинстві. Доросле життя, яке я бачила на вулицях промислового міста Донецька, та інше, яке я зустрічала у книгах. Контрасти життя, які почалися у дитинстві, продовжуються і зараз...

- Ви зростали в російськомовному середовищі, але пишите книги українською…

- Родина у мене українська, але середовище навколо нас було дійсно російськомовне. До речі, у садочку я завжди виступала в українському строї. Потім я поступила до Києва на факультет журналістики, хоча мріяла про акторство.

Пишається своїми"фішками"

- У вас за плечима дуже багато професій…

- Коли перераховувати їх - треба чимало часу. Були серед них навіть дуже специфічні професії. Так, зокрема, я працювала шпрехшталмейстером у цирку - оголошувала вихід акторів на арену, офіціанткою, кухарем, відеоінженером у кіносалоні. У той час мене постійно звільняли. Але тепер той досвід став моїми "фішками", якими я пишаюсь. Адже випробувала на собі різні спеціальності, знаю їхні тонкощі та секрети.

- Ви неодноразово брали участь у літературному конкурсі “Коронація слова”, отримали визнання саме завдяки йому...

- Мені дуже допоміг цей конкурс. Адже його плюс у тому, що не треба оббивати пороги видавництв. Просто запаковувати свою роботу в конверт, написати псевдонім - і на цьому все. Мене це влаштовувало. Я не можу і не люблю пропонувати себе.

- Що треба для того, щоб стати успішним?

- Не люблю слово "успіх". Успіх дається тоді, коли в тебе вся голова в шишках! Аби стати багатим, потрібно народитись у заможній родині або бути таким розумним, щоб вигадати Facebook, McDonalds, джинси. Успіх - це механізм, який запускаєш не ти, а багато інших людей для тебе. А ти просто чесно виконуєш.

- Герої ваших книжок - реальні люди?

- Ще недавно я казала, що прототипів нема. Але тепер зізнаюсь, що вони є, але не такі прямі. Від різних жінок та чоловіків є щось своє. Я не люблю розповідати зміст книжок. Бо коли хтось каже, що у книжці йдеться про двох актрис, яких доглядає молода дівчина, то я в своїй книжці заперечила п’ятий постулат Евкліда про те, що паралельні світи не перетинаються…

- Чому так незвично назвали свій останній роман у новелах “Я знаю, що ти знаєш, що я знаю”? Як взагалі ви обираєте назви для своїх книжок?

- Можливо, це виглядає дивним, але спочатку виникає назва і... останнє речення майбутнього роману. А потім я вже починаю думати, що все це означає. Так було і з цим романом. А вже потім я почала міркувати - хто, що і про кого знає. І виникла така собі стара хазяйка котеджу фрау Шульце, яка все про всіх знає. А вже, коли почала писати текст, виявилось, що цей вираз став рефреном і для решти героїв. Адже всі вони знають про себе і про своє існування в чужій країні правду, тільки бояться вимовити її вголос... У мене майже ніколи не виникає проблем із назвами - вони приходять самі і змушують мене добре поміркувати над ними.

Про кіно мріяла з дитинства

- Про кіно ви мріяли з дитинства?

- Коли мені було сім років, я мріяла про те, що до мене підійде режисер і скаже: дівчинко, а ти хочеш зніматися у кіно? Тоді я це бачила так реально, що твердо могла сказати: я буду зніматися у кіно. Після цього пройшло 35 років. Я знялася у кіно... Всім кажу, коли ви чогось шалено бажаєте, то це обов'язково станеться.

- Діти зараз дуже мало читають? Як примусити їх це робити частіше?

- Їх неможливо примусити це робити. Сказати: читай - недостатньо. Треба обов’язково для цього мотивування. Тобто пояснити, для чого це їй робити. Я до цього ставлюся жорстко, можливо, і неправильно. Але я кажу дітям: якщо ти хочеш пити пиво під гастрономом і гикати - не читай, ти не будеш у іншому середовищі. Якщо ти будеш розширювати світ, захочеш спілкуватися з королем Англії - мусиш читати, щоб мати в кишені розумне слово. Зараз серед молоді є модне слово - успіх. Я цей термін не дуже люблю. Але скажу наступне: щоб досягти успіху в житті, мусиш дуже багато знати, варити у тій сфері, яку створюють письменники - світову та сучасну.

А от старшим людям я говорю, що читання не дає мозку спати - це страшне поглинання думки.

- Яку музику слухаєте?

- Музику різну люблю, я тільки дискотечне "бах-бах" не люблю. Наші групи мені фактично всі подобаються - і "Океан Ельзи", і ТНМК. Я люблю Моцарта, я ним лікуюся. Дуже люблю Леграна, Едіт Піаф, Володимира Висоцького. Це дає мені енергії. Але коли сумно, ставлю диски Ігоря Жука, які полюбила, ще не знаючи його особисто.

- Ваш чоловік - Ігор Жук, співак-бард. Розкажіть, як ви познайомилися?

– Я давно чула пісні Ігоря по радіо і вони мені дуже подобалися. А він ніколи не читав моїх книжок, але чув прізвище. Моя подруга три роки казала, що нам треба познайомитись, бо в нас багато спільного. Але тоді ми так і не зустрілися. Пригадую, як вона мені принесла диск із записами його пісень. Їх переписали всі мої знайомі. Мені дуже подобалася пісня про Йосипа. А наше знайомство відбулося випадково завдяки колезі-журналістці.Я шукала фільм Кустуріци, звернулася до неї. А вона сказала, що має товариша, в якого ті фільми можна переписати. Я сказала, що такий варіант мене не влаштовує. Але коли вона назвала ім'я чоловіка, я, звісно, погодилась піти до нього за фільмами. Пішла - і досі не вийшла. Ніхто з нас ні в чому не був першим - все сталося швидко, одночасно, миттєво, без зайвих слів і довгих придивлянь. Саме так, як я люблю писати в своїх книжках. Тільки тоді я не знала, що так дійсно буває.

Ірен РОЗДОБУДЬКО народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе у Києві, де працювала в газеті "Родослав", коректором журналу "Сучасність",оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті "Всеукраїнські відомості", заступником головного редактора в журналі "Наталі", головним редактором у журналі "Караван історій. Україна" та журналістом у журналі "Академія".

Лауреат та переможець літературних конкурсів "Коронація слова".

Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)

Відгуки та коментарі

Написати відгук
Написати коментар

Відгук - це думка або оцінка людей, які бажають передати досвід або враження іншим користувачам нашого сайту з обов'язковою аргументацією залишеного відгука. Основний принцип - «відвідувай - відписувай ». Ваш відгук допоможе багатьом прийняти правильне рішення Коментарі призначені для спілкування та обговорення, а також для роз'яснення питань, що цікавлять

Не дозволяється: використання ненормативної лексики, погроз або образ; безпосереднє порівняння з іншими конкуруючими компаніями; безпідставні заяви, що ображають діяльність компанії і / або її послуги; розміщення посилань на сторонні інтернет-ресурси; реклама та самореклама.

Введіть email:
Ваш e-mail не відображатиметься на сайті
або Авторизуйтесь , для написання відгуку
Автор
0/12
Викладення
0/12
Актуальність
0/12
Відгук:
Завантажити фото:
Вибрати
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!