Чоловік-грек заробітчанки з Тернопільщини не відпускає сина в Україну – загублені діти заробітчан (фото)

34-річна Надія Климковецька із Підволочиська уже 18 років мешкає у Греції. Після закінчення дев’ятого класу за руку з мамою-заробітчанкою, ще навіть без власного паспорта — лише за відміткою у маминому, вперше перетнула український кордон.

Жінка належить до покоління, яке батьки провадили за собою на чужину у пошуках засобів для існування. Із 16-річного віку Надії довелося важко працювати, згодом вийшла заміж за грека, народила сина, але подружжя розлучилося через ментальні розбіжності. Нині у відвертій бесіді Надія розповідає «Новій Тернопільській газеті» про свою емігрантську долю і про невтішні грецькі реалії.

Чоловік-грек не відпускає сина в Україну

— Чому називаєте дітей заробітчан загубленими? 

— Бо ми втратили Україну і не знайшли Грецію: вдома вже не свої, а у Греції завжди будемо чужими. По-доброму заздрю жінкам, які виїхали на заробітки у 40-45 років, бо вони вже знали, чого хочуть, а за мене вирішили долю. Моя біда у тому, що не визначилася, де моя країна — Греція чи Україна. Мама повторювала: «Заробимо і повернемося додому», і ми мимоволі переносили життя «на потім». А тим часом роки минали, я не мала змоги отримати освіту, а оте «потім» не наставало. Мені іноді здається, що я залишилася в душі такою, якою покинула Україну, а життя у Греції сприймаю як тимчасове. 

— Але ж нині можете поставити крапку і повернутися…

— Не все так просто: я стала заручницею обставин — мій 8-річний син Сотіріс — грек за національністю, тому для права на постійне проживання в Україні йому потрібен дозвіл батька. А батько, хоча ми не живемо з ним шість років і він не спілкується з сином, навмисне не хоче підписати папери. Та й, зрештою, міркую: якщо переїду з Сотірісом в Україну, то чи він завтра не скаже, що я «вирвала» його з Греції, адже у його жилах тече й грецька кров.

— Чому не склалося ваше сімейне життя?

— Одружувалися з любові, вінчалися, прожили разом більше двох років, розпочали спільну справу — відкрили кафе. А коли народила сина і засіла вдома, чоловік відбився від сім’ї, тож я не витримала і сказала: «Прощавай!» Щоб вижити, я мусила віддати річну дитину до садочка, а сама пішла працювати. Чоловік нічим не допомагав.

— Ви були його першою офіційною дружиною? 

— Так, чоловік був закоханий у мене, у нас була різниця в одинадцять років — мені було 25, а йому — 36. І ми, можливо, були б разом, якби не менталітет. Ми жили з свекрухою, а вона обожнювала свого сина. «Ой, мій синочок кашляє! Ой, замерз!» — бідкалася. А коли він пережив інфаркт, то буквально не відходила від нього. На мене, тоді вагітну, ніхто не звертав уваги. Грецькі чоловіки дуже «розбалувані», і більшість з них — “мамині синочки”. Хресному мого сина вже 45, а він ще не одружився, живе з мамою, навіть яблуко собі не почистить — чекає, щоб все мати зробила. Коли я розлучилася, то, може, так і не можна, казала, що вдруге вийду заміж хіба що за сироту. Якщо чоловік не жив окремо від батьків, він ніколи не буде мужчиною.

Гречанки вважають українок «ворогами народу»

— Яка причина такої моделі стосунків? Може, матріархат?

— Може, й так. Гречанки пізно виходять заміж — приблизно в 40 років, тому для них син і до 50 років — син. Натомість українські дівчата народжують навіть у 18, може, тому дитина росте разом із мамою. Моя двоюрідна сестра у 37 років вже стала бабусею. Коли я розповіла це грекам, їм очі на лоба вилазили: «Як? Так не може бути!» 

— Але ж багато українок виходять заміж за греків.

— Греки поважають жінок, але більшість українок у шлюбах з греками нещасливі. Все через те, що ми себе не поважаємо, бо звикли, що дружина має терпіти — і на роботу ходити, і в вогонь, і в воду… Нас переслідує думка, що ми приїхали до Греції через нестатки. 

— Українки складають конкуренцію гречанкам? 

— Українки — красиві, і від цього ніде дітися! Тому за нашими жінками й упадають іноземці. Гречанки недолюблюють слов’янок, у тому числі й українок, за те, що ті розбивають багато їхніх сімей. Вони вважають наших жінок мало не ворогами народу. Грек каже: «Українка вареників наліпить, борщу зварить, випере, прибере і ще й у ліжку чудова!» А гречанки дуже люблять себе, не переймаються домашніми справами. «Не можу — у мене манікюр…» — їхня стандартна «відмазка». 

— Буває, що українкам закидають аморальну поведінку?

— І часто безпідставно. Греки засуджують наших жінок чи дівчат, які працюють у стриптиз-барах, але ж вони не розуміють, яка це важка праця. Я їх не осуджую, бо бачу, як приїжджають жінки з убогих сіл Донеччини, Харківщини і працюють у таких закладах, бо вдома діти не мають у що взутися, а чоловік — безпробудний п’яниця. 

— Нині ви живете у цивільному шлюбі з греком Янісом. Очевидно, він «реабілітував» вашу довіру до грецьких чоловіків…

— З Янісом ми знайомі давно, нещодавно я переїхала у приморське містечко Порто Хелі, що за чотири години їзди від Афін, разом там наймаємо помешкання. Після болісного розлучення, коли я залишилася з дитиною на руках, багато хто радив мені знайти старшого заможного чоловіка, але я знову пішла з любові. Яніс хоча й молодший від мене на рік, але походить з небагатої родини. 

— Він допомагає вам виховувати сина?

— Так, вони подружили. Стосовно виховання сина, то я щодня воюю, бо у ньому тече грецька «ледача» кров. Він хоче, щоб біля нього бігали, як біля розбитого яйця. «Не зрозуміла! Встань і візьми!» — наказую. Сотіріс у 8 років ще не вміє і не хоче зашнуровувати черевики. Заходимо в автобус, а він каже, що хоче сісти. «Не зрозуміла? Ти мужчина!» Бабусі відразу поступаються місцем, а я до них: «Отак ви догоджаєте дітям у всьому, а потім вони вам на голову лізуть».

Греки звикли тільки каву пити… 

— Греція нарешті оговталася від кризи?

— Греки досі в шоці від тієї бідосі, що принесла криза. Звичайно, у них криза має своє «обличчя», далеко не таке жалюгідне, як в Україні, але психологічно греки переживають те ж, що ми у 90-их роках. Нині там середня зарплата 500 євро, а за квартиру треба заплатити близько 300. Тому багато українців повертаються на батьківщину, а місцеві шукають додаткового підробітку.

— Яка вартість комунальних послуг у Греції?

— Останнім часом дуже подорожчала електроенергія, мені надійшов рахунок за чотири місяці на 250 євро. Взимку чимало доводилося платити за обігрів помешкання. Так, за три місяці заплатила за трикімнатну квартиру 600 євро. Це при тому, що ми добряче економили. У Греції майже не використовують газу, тому будівлі обігрівають бензином. Біля кожного помешкання бензовоз наповнює бак. Вода там солена, тому купуємо бутильовану, півторалітрова пляшка коштує 23 центи. 

— А на чому греки економлять?

— Якщо раніше греки брали українок для догляду за їхніми батьками, то тепер самі доглядають, та ще й живуть на їхню пенсію. У пошуках роботи греки їдуть до Австралії, Нової Зеландії. «Колись ми втікали з України, а тепер ви з Греції», — кажу їм, щоб зрозуміли, що ми колись пережили, адже вони тоді українців зневажали, вважали чорноробами, це тепер усе змінилося і багато хто з українців зумів чогось добитися в Греції.

— Ви сказали, що греки — лінива нація і від того їхні біди… 

— І це правда, адже вони зовсім не люблять працювати. Грецькі магазини працюють тільки в окремі дні і то до обіду, щоб не втомлюватися. На обід усі сплять, бо сильна спека. У державних закладах взагалі бардак — скажімо, на робочому місці п’ятеро працівників, а рахується 25, усі решта — «нахлібники». Греки — невиправні лінтюхи, звикли цілими днями сидіти за кавою та курити. Може, тому їм і потрібна криза, щоб змінили спосіб життя і мислення.