Тернопільська модель розповіла, як присвятила своє життя поставці дронів (ФОТО)

Тендітна художниця і модель з Тернополя Галина Нагорняк стала співвласницею підприємства, де четвертий рік складають, тестують і реалізують дрони. Також дівчина допомагає військовим.

Про підприємництво Галина мріяла з дитинства. Крім шкільних підручників, читала книжки про бізнес. Коли була у четвертому і п’ятому класі, продавала квіти в кафе.

П’ятнадцятирічною поїхала на Одещину збирати полуницю. Там заробила свої перші «великі» гроші. Збирала картоплю. Кілька років працювала офіціанткою. Пізніше набула досвіду у страховій компанії, пише Про те.

– Усвідомила, що так жити не хочу, – пригадує Галина. – Я читала літературу про бізнес і з’являлося відчуття наповнення. Зрозуміла, що бізнесмени, підприємці – найкращі психологи. Мені було цікаво читати про те, як мислять саме бізнесмени.

Мене часто питають про те, як так склалося, що тендітна дівчина займається дронами. Я з дитинства цікавилася фото і зйомкою відео. А дрони – це, перш за все, зйомки і технології. Техніка сама почала приходити в моє життя. Я познайомилася зі своїм партнером із продажу дронів ще давніше, коли працювала у мережевому бізнесі. Він був у моїй структурі й так помалу усе почало закручуватися.

Спочатку ми продавали дрони для дітей. Бо їх найбільше купували. Також я знімала красиві кадри з повітря. Бачу велике майбутнє за дронами. Через те, що дрони літають, мають тепловізор, відеокамери, вони виконують дуже важливу функцію в час війни. Проте дрони – це і культура. Думаю, що згодом дрони будуть і пілотними. Люди зможуть і пересуватися за допомогою дронів. Так, як тепер у кожного є мобільний телефон, незабаром практично кожен матиме дрон.

Тепер більшість наших дронів для військових цілей. Дрони чи деталі замовляємо по всьому світу. За чотири роки були різні ситуації. То нам витягнули квадрокоптер в дорозі, то приходив неякісний. Тому усе тестуємо. Запускаємо самі.

– Чого вас навчив цей досвід?

– Досвід підприємництва навчив мене, що усе відбувається в процесі. Напочатку ми можемо думати, що буде так і так. Та щоб дізнатися напевно, треба пробувати. Наприклад, на яких майданчиках продавати – тестуємо. Який товар сподобається людям, як його показати тощо. Адже може бути хороший товар, та люди про нього не знають і не зможуть придбати.

Треба іти в невідоме. Рухатися туди, де ще не був і чого не пробував. З минулого досвіду можеш думати, що найкращий варіант – зробити так чи так. Але ні. Потрібно пробувати.

Найперше, що зробила – це план антикризи на майбутнє. Ще до того, як створила основну стратегію. План антикризи має бути в будь-якій компанії. Як би не було класно, варто бути готовим, що звідкись може прийти якийсь удар. Перестраховуємо себе. Якщо йдеться про доставки, то кілька варіантів. Що і де купити – кілька варіантів. Навіть спробувати замовити товар ще десь. Адже якщо два чи три варіанти не будуть добре працювати, у тебе є ще варіант. Забери щось чи когось із процесу, все одно усе має працювати. Це дуже важливо. План антикризи – це не про негативне мислення. Це про те, що я готова до різного. Це математика, рахунок. І це стосується не лише підприємництва, але всього. Адже ми відчуваємо стрес, як нам чогось не вистачає. А коли багато чого продумано наперед, тоді є більше спокою, розуміння, що легше зустрінеш якісь перешкоди. Наступні кроки робиш впевненіше.

Цей досвід навчив мене про домовленості. Вони мають бути на папері. Адже може трапитися різне.

Переконалася, коли будуєш бізнес, краще, щоб ні друзі, ні родина в тому не відігравали важливу роль. Навіть якщо хтось із друзів є у компанії, друг має розуміти, що він партнер або працівник. А не використовувати дружбу в якихось цілях. Перш за все думаємо про бізнес.

– А чому не всі це бачать?

– Швидше за все, бачать. Але люди не поставили компанію понад усе. От я хочу, щоб після мене бізнес жив і далі. Наприклад, у світі моди деяких дизайнерів уже немає, але їх компанії працюють дотепер.

– Чи були ви на роздоріжжі – вибирати компанію чи дружбу, наприклад?

– У мене була подруга, яка допомагала робити таргет. Я хотіла підтримати її. Познайомила з оточенням, яке допомогло їй досягти певного рівня у житті. Потім побачила, що вона мені заздрить. А ще абсолютно перестала старатися. Результат ішов в мінус. Зрозуміла, що потрібно відпустити людину. Бажання триматися за стосунки іноді шкодить. Це хороша якість – відпускати людей.

– Особливо, коли вже є заздрість…

– На жаль, усі будуть зустрічатися із заздрістю. Це – нормальне явище. Та потрібно рухатися далі. Люди, які заздрять, мають право на свої емоції, але вже без нас. Вони приймають рішення, як їм діяти. А ми, згідно того, приймаємо рішення, що робити далі. Мені довелося пережити це, коли хотіла бути хорошою для когось. Та отакий «хороший» ти, насправді, не дуже хороший. Адже якщо чимсь пожертвуєш і так буде продовжуватися далі, то це шкодитиме іншим людям, які працюють в цій компанії і розвиваються. Чітко розумію, куди рухаюся. Якщо поставила на перше місце компанію, тоді такі речі відсуваю. Я відпустила людину і мені стало в рази легше.

– Із заздрістю часто зустрічається?

– Так, буває. Люди бачать верхівку, якісь наші начебто успіхи. Та коли заглибитися: а що ця людина пройшла у житті? А що вона проходить зараз? Адже навіщо мені розказувати людям про свої проблеми, з якими я зустрічаюся? Сама вирішую їх або вирішують спеціалісти: юрист чи психолог. Є професіонали, експерти, які вміють з цим працювати. Навіщо мені усе розповідати й лити якийсь негатив на своє оточення?

Заздрість – це боляче. Одну подругу втратила, другу. Ще з однією людиною, яку вважала другом, довелося попрощатися. Спілкуємося на рівні «привіт» і все. Так, це боляче. Але я розумію, заради кого і заради чого рухаюся.

– Не лише в біді, а в успіху, досягненнях пізнаються друзі, близькі?

– Якраз коли людина може тішитися за тебе, надихається тобою, це говорить про її якості, а не твої.

Суть людини найкраще проявляється, коли вона у штормі. У звичайній, простій ситуації не побачимо її. Коли шторм, видно, як вона реагує і діє, чи підтримує, чи ні.

Тепер вчуся швидше розгледіти людей і не дозволяти користуватися мною. Відомо, що менш моральні користуються більш моральними. Плюс у тому, що вчишся взаємодіяти. Якщо, наприклад, я занадто близько допустила людину, не дізнавшись про неї більше, це вже питання до мене, а не до того, хто вчинив так чи інакше.

– Тобто вмієте брати відповідальність на себе?

– Звісно, що відповідальність на мені. Зокрема, як правильно вибудовувати взаємозв’язки. Вчуся цьому. Розізлитися може будь-хто, та скаржитися на життя – безглуздо. Є речі, на які ми впливаємо. Є речі, на які не можемо вплинути.

– Коли ми змінюємося, то змінюється і оточення…

– Ми перетинаємося з іншими за інтересами. Коли перестають цікавити речі, які цікавили раніше, всередині нас тоді зовсім інший світ. Людина, яка залишилася там, де була або пішла у своєму розвитку у зовсім інший бік, не матиме про що з нами говорити. Інтереси розбіглися. І це нормально.

Бачення багато чого вирішує. Особливо, коли бачиш світ ширше і далі. Намагаюся враховувати наслідки своїх думок, дій, як впливаю на середовище. Дбаю про те, як я думаю. Вважаю, що мені потрібно більше зробити у житті. Це не означає, що набагато більше працювати. Ні. Це означає – розумніше, вдумливіше, більш стратегічно. Справа в ефективності. Також ритм і дисципліна, коли вибираєш те, що буде вигідно післязавтра, а не те, що зараз. Та найголовніше – якщо є до чогось любов, важливо дати цьому шанс.

Наталія ЛАЗУКА