Вже далеко не перший місяць «українська мова» на вустах у всіх – від Заходу до Сходу. І справа не в тім, що у громадян нашої держави раптово прокинулася любов до милозвучної, солов’їної та калинової.
Про долю української мови міркують і ті, кому в дитинстві колискову співали вірменською, румунською, російською чи караїмською. Обговорюється так званий «мовний закон». Закон «Ківалова-Колісніченка», як його охрестили у суспільстві, а офіційно – Закон «Про засади державної мовної політики» № 5029-VI від 5 червня 2012 року – це черговий у нашій історії прояв лінгвоциду чи ще одна передвиборча «забавка»?
Врешті, кого і що захищає новоприйнятий «мовний закон», якщо болгарам в Одеській області заборонили надати рідній мові статус регіональної, а мова «русскогоменшинства» заполонила вулиці Донецька і Криму, теле- та радіоефір, книжкові полиці? Тим, що згаданий закон не просто не слідує, а йде у розріз із приписами Європейської хартії регіональних мов,занепокоєні не лише філологи та вчителі української мови, не залишається байдужою і молодь.
Збурення проти неоднозначного і суперечливого законодавчого акта, вважають декотрі, розбудило тих, хто раніше дрімав. Питання, які ставлять собі у ці дні мільйони українців: хто я? яка мова для мене рідна? чи готовий я захищати українську мову і яким чином? – вселяють надію на хвилю культурного відродження.
Протести інтелігенції, молоді та ряду політичних сил цього літа під стінами Українського дому в Києві, численні акції у містах свідчать про те, що українці, все-таки, готові боронити рідну мову. Тернополю з його практично 100% україномовністю запровадження регіональної мови не загрожує. Проте тернопільська молодь, мислячи у масштабах цілої країни, сприймає новоприйнятий закон зовсім не спокійно. Як оцінює місцеве студентство події навколо «мовного законну» дізнавалася кореспондент «Тернопільської липи».
Майбутній юрист Яна, 21 рік, не спостерігає кардинальних змін у ставленні до мови, але помічає: «Останнім часом частіше чую російську мову в Тернополі, маю надію, що це туристи. Російська мова поширена, і її не зашкодить знати, але особисто я проти надання їй статусу державної чи регіональної».
Саша, майбутній педагог, 22 р.: «Рідну мову люблю, володію нею на високому рівні, але деколинеусвідомлено вживаю нецензурні слова, суржик, русизми. До мовного закону ставлюсь негативно, це просто спосіб замилити нам очі перед виборами, це ще одна витівка нашої «хорошої» влади».
Однокурсник Сашка Іван впевнений, що прийняття «закону про мови» не є загрозою збереження української мови, «оскільки активно діє лише політичний аспект цього питання. На повсякденному рівні ті, хто розмовляв українською, так і розмовляють. Парадоксально, але навпаки, своєрідні «утиски» української мови ведуть до її популяризації серед неукраїномовного населення».
Адріана Герман, четвертокурсниця факультету підприємницької діяльності ТНТУ ім. І. Пулюя: «Я б голосувала проти прийняття цього закону. Розмовляти регіональною мовою ніякий закон не заборонить. А щоб захистити і вберегти нашу рідну українську мову треба її, у першу чергу, знати, любити, поважати…а також навчати її своїх дітей, відкрити для них усю красу та багатство нашої мови і України в цілому».
Студент четвертого курсу історичного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка Володимир Салук дає свій коментар щодо ситуації навколо мовного питання: «Я вважаю, що мовна політика має бути зовсім не такою, як зараз, і не такою, як упродовж більшості років незалежності. На жаль, в Україні ніколи не були довго при владі ті люди, які насправді хотіли би розбудовувати молоду і сильну країну. Якби вони щиро цього прагнули, то пішли би перевіреним шляхом багатьох тепер вже розвинених країн, де одним з пріоритетних заходів було упорядкування мовної політики. Це такі держави як Ізраїль, Латвія, Литва, Естонія… Мова – ознака нації та держави, її самоідентифікації…Тим паче, якщо у країні більшість населення – представники титульної нації. Мова має бути одна – це запорука єдності. І на всіх рівнях нею повинні послуговуватися, поважати і знати. Звісно, на побутовому рівні, хай собі люди розмовляють як хочуть, не треба їх утискати в їх правах, навіть слід сприяти вивченню мов меншостей, відкривати школи, класи… Але державна мова повинна залишатися єдиною, поява «регіональних» мов потроху веде до сепаратизму чи зловживань політиків. Нашу рідну, солов’їну зараз треба боронити, як ніколи. Вона і так бідна і гола, а тепер ще й збезчещена в чергове в себе вдома. Вона потребує підтримки. але не тільки фінансової … але більше навіть культурної. Її просто треба представити більше, показати такою, якою вона є, щоб її полюбили – вона ж чудова! А то не знають мови, тому й не люблять. Треба просувати, поширювати, продукувати. Це ж і наше завдання, завдання молоді!!!»
Згідний із Володимиром другокурсник факультету фізичного виховання ТНПУ Петро. Хоч хлопець і не цікавився «наболілим» питанням про мови, він впевнений, що головне – це українську мову любити: «В першу чергу, щоб українська мова стала популярною, нам потрібно не соромитися її і всього українського».
Для студента ТНЕУ, прес-секретаря молодіжної громадської організації «Файне місто» Володимира Антківа рідною мовою є українська, однак хлопець на хорошому рівні володіє англійською, польською, чеською та російською мовами.«Звісно, що рідну мову люблю. Нею я розмовляю з самого народження і вона є для мене єдиною. Як казав колись Шевченко: «Чужого научайтесь й свого не цурайтесь». Не цураюсь я рідної української мови, суржик, русизми вважаю за неповагу до мови. Важко слухати людину, яка говорить з різкими словами-русизмами чи нецензурними. Це свідчить про її культуру, про її повагу до інших і насамперед до самого себе». «Мовний закон», на мою думку, ніяких проблем не вирішить (якщо й взагалі це була важливіша проблема для держави, аніж зайнятість, економічне становище…). У наслідках «мовного закону» можна пересвідчитись у тих регіонах, де прийняли регіональні мови, або збираються прийняти. Яскравим свідченням є такий випдок – нещодавно спілкувався з жіночкою у Чернівцях, яка принципово не хотіла зі мною говорити українською, казала, що не розуміє, і переконливо просила перейти на румунську, бо це її рідна регіональна мова».
Іван Мерва вже третій рік здобуває професію стоматолога у ТДМУ. Хлопець запевняє, що українську мову – обожнює, а для її збереження здатен на все, що буде потрібно. «Знаєте, я намагаюся контролювати своє мовлення, уникати русизмів, іншомовних слів. Але в якихось емоційних, шокових ситуаціях, буває, можуть вирватися і нецензурні слова. Є декілька слів, які, на мою думку, суржиком звучать смішніше J».
Рома Фентон, 19 років, географічний факультет ТНПУ «Свою рідну українську я люблю, але допускаю в ній суржик… У виняткових ситуаціях – і лайку. Задля збереження та популяризації української мови я готовий її вивчати, ладен позбутися слів-паразитів, русизмів, нецензурних слів у своєму мовленні, співати українських пісень, читати українську літературу, піти на мітинг та врешті-решт, прочитати текст закону»
З опитаних 20 студентів лише один хлопець назвав російську другою рідною мовою. Але запевнив, що у повсякденному житті послуговується виключно українською, у майбутньому навчить розмовляти нею своїх дітей. Всі інші респонденти, попри патетичні зізнання у глибокій любові та пошані до української, у більшості, не цураються лайливого слова, русизмів, іноземних запозичень та іншого «сміття» у побутовому мовленні, а тим паче – при спілкуванні у соціальних мережах. Хоча лише десятеро можуть похизуватися відмінним знанням рідної мови, приємно відзначити, що тернопільські студенти володіють на середньому та високому рівнях іноземними мовами, не лише російською: традиційно вивчають англійську, німецьку, французьку мови…
Власне, сам текст скандального закону читало аж… п’ятеро з опитаних. Що, втім, не стало на заваді усім двадцятьом студентам різко засудити рішення Верховної ради про його прийняття. Повідомлення ЗМІ та чутки створили відповідне негативне враження. «Це повний провал!»- заявила майбутній медик Вероніка, 20 років.
Прикро, що нам не поталанило почути коментар від студентів-філологів, та й загалом, молодь не виявила особливої активності в опитуванні. Чи не тому, що необережне і нешанобливе ставлення до громадської думки, вкотре продемонстроване нашими можновладцями, провокує апатію до будь-яких політичних перипетій? Нечуваним видається факт (хоча він цілком вписується у русло новітніх традицій «незалежнодержавотворення»), коли народні обранці вирішують питання державної ваги, не беручи до уваги позицію більшості населення. «Проблема «мовного закону» не в його тексті, а в тому, як він приймався. Такі питання потрібно вирішувати на референдумі» – переконаний аспірант ТНТУ ім. І. Пулюя Віталій.
Видається, що українське слово і є найгострішою зброєю у ситуації навколо «мовного закону». І тим успішнішою буде боротьба за збереження рідної та милозвучної, чим частіше і дзвінкіше звучатиме українська мова в українській державі.