Трагедія, яка облетіла всі українські ЗМІ, сталася на початку року. Ввечері 3 січня внаслідок витоку газу в приміщенні сільського клубу села Угринів Підгаєцького району пролунав вибух, після чого будівлю охопила пожежа. Постраждали восьмеро неповнолітніх, віком від 12 до 17 років. Підлітки саме проводили в клубі репетицію виступу різдвяного вертепу.
Діти зазнали опіків обличчя, рук і ніг 1-2 ступеня, опіків дихальних шляхів та отруєння продуктами горіння. Всіх їх терміново доправили до лікувальних закладів.
Як інформує "Наш день", у будівлі, де сталось нещастя, перебував й 15-річний Сергій Гловіцький. Ризикуючи власним життям, він врятував свого 13-річного товариша. Дружать хлопці змалечку. А нині рятівник і врятований лежать в сусідніх палатах лікарні.
У Тернопільському обласному управлінні Держслужби з надзвичайних ситуацій дізналися подробиці героїчного вчинку Сергія Гловіцького. Їх розповіла мама хлопця, хоча сама дізналася про все вже згодом.
Як виявилося, після вибуху її синові першому вдалося покинути будівлю. На вулиці, коли минув перший шок, він почав приходити до тями. І раптом пригадав, що, вибігаючи з клубу, у темряві, пронизаній відблисками полум’я та димом, наповненій здійнятим після вибуху пилом, він почув, наче хтось кинувся в бік сцени, протилежний до виходу та наче б то звідтіля пролунав чийсь зойк. І хоча, на перший погляд здавалось, що всі, хто був у клубі вже покинули будівлю, хлопець був переконаний, що там хтось залишився. В той момент він не думав про небезпеку. І хоча його й намагались зупинити, він знову повернувся, в приміщення, що швидко заповнювалось полум’ям.
Забіг всередину, почав гукати, чи хтось залишився. З-під сцени почув крик про допомогу. Це був його друг, Сергій Дума.
Той, намагаючись покинути місце події, приголомшений та дезорієнтований внаслідок вибуху помилково побіг в бік сцени. Вдарився об її край. Впав. Пригадує, як десь зверху на нього падали та боляче вдаряли якісь конструкції, а поряд нависали електричні дроти, що іскрили від короткого замикання. Його тоді наче паралізувало. Не міг рухатись. Було лячно. Лежав в темноті та з останніх сил кликав на допомогу…
Сергій Гловіцький кинувся до товариша. Хотів його підняти на ноги – не вийшло. Тож взяв приятеля за капюшон куртки і з усіх сил потягнув у бік виходу. Все відбувалось швидко та наче уві сні. Страху не було. Знав головне – потрібно якнайшвидше дістатись дверей, адже через високу температуру вже починав горіти одяг.