Коронавірус продовжує стрімко поширюватися Україною, завдаючи невиправної шкоди здоров'ю громадян, руйнуючи чийсь бізнес або сімейне життя.
Як інформує "Hromdske", нещодавно в селі Нехаївка на Чернігівщині сімейний лікар помер від коронавірусу. Він обслуговував два села, і в Нехаївку приїздив двічі на тиждень. Нині людей лікують місцеві медсестри, або вони їздять в районну лікарню, що за 15 кілометрів. Нового сімейного лікаря досі не знайшли.
У центрі Нехаївки людно — місцеві зібралися під новозбудованою, але зачиненою амбулаторією сімейної медицини. Усі тепло вдягнені. Медичні маски щільно прикривають носи.
"Оце збудували нам амбулаторію і загадали, щоб ми хоровод на Новий рік навколо неї водили, бо відкривати її не будуть", — розповідає місцева мешканка Тамара, опершись на велосипедне кермо.
"Казали, що вже все готово, але чомусь воду спустили. Чи то світло не провели… Нам ніхто не каже точно", — долинає з натовпу.
Утім головна проблема для мешканців Нехаївки нині не ця. Півтора місяця тому від коронавірусу помер сімейний лікар Віктор Толочко. Він жив і працював у сусідньому селі Шабалинові, а два рази на тиждень приїздив у Нехаївку. Місцеві уклали з ним декларації.
"Це було шоком, коли ми дізналися, що наш Толочко помер. Скажу вам чесно, після цього нам стало страшно", — каже мешканка Нехаївки Любов.
Відтоді люди не мають сімейного лікаря в селі. Вони звертаються до медсестер, які працюють у старій амбулаторії, або ж їдуть у районну лікарню в Коропі. Громадський транспорт туди не ходить, тому люди платять водієві з амбулаторії за бензин.
"За п’ятнадцять кілометрів триста гривень платиш. А коли болієш — хочеш чи не хочеш — треба їхати", — кажуть з натовпу.
"Ми боїмося одне одного, шарахаємося. Сидимо вдома, майже не виходимо. Бо ж не знаємо — ковід то чи не ковід", — каже Любов.
"Люди поголовно, сім'ями лежать. Такого в нас ще ніколи не було", — додає Марія.
Галина Негрій виходить в центр імпровізованого кола і починає розповідати історію про те, як захворіла її сестра.
"Спершу поїхала вона в Короп (районний центр) у лікарню. Їй зробили рентген, на якому виявили правосторонню пневмонію. Виписали антибіотики і відправили додому лікуватися".
Після трьох днів лікування жінці не ставало краще, було важко дихати. Вона знову звернулася до лікарки районної лікарні. Тест не призначали, але під'єднали до кисневого апарату на добу:
"І додихалася вона до того, що ледь не здохла. Кисень неякісний був. Її вирішили перевезти в іншу лікарню в Бахмачі. Коли приїжджає та "швидка", труповозка, холодна, нари голі, виходить фельдшерка в клейонках, і каже, що це ковідна машина. І лікарка теж дає виписку, що коронавірус підтвердився. Як так, якщо тест не робили, і за все лікування ми самі платили?"
За тиждень хвороби, розповідає Галина, вони витратили десять тисяч гривень. У лікарні, куди привезли жінку, спершу сказали, що в туалет всередині можуть ходити лише працівники.
"Нема сімейного лікаря, і ми нікому не треба. А жить же треба. Живий у яму не ляжеш, правда? Може, простіше прийти перестріляти нас усіх, зрівняти. Нема людей — нема проблем", — каже Любов.
За годину люди розходяться з-під зачиненої амбулаторії. На вулицях села одразу стає пусто.
"Так, а що у вас, температура? Ну я приїду до вас… Колись", — говорить телефоном сімейна медсестра Олена Омилечко. Щойно вона кладе слухавку, як їй знову дзвонять.
Олена раніше працювала з сімейним лікарем Віктором Толочком. Після його смерті вона залишилася сама.
Люди поступово переоформлюють декларації з сімейними лікарями з сусідніх сіл, але все одно в разі чого телефонують Олені.
"Фізично я вже не витримую. Навантаження дуже велике. Але розумію, що треба допомагати. У селі залишилися люди пенсійного і передпенсійного віку, а це група ризику. Я не можу їх покинути", — розповідає медсестра.
Щодня Олена працює з 8 ранку до 8 вечора — приймає людей в амбулаторії і їздить на виклики додому:
"Нічні виклики часто бувають. "Швидку" викликаю. Не було ще такого випадку, щоб "швидка" з району не приїхала".
Зазвичай Олена їздить до людей на виклики велосипедом. Але сьогодні, через те що випав сніг, до будинку хворої 71-річної Валентини її підвозить водій амбулаторії.
Олена заходить у хату. Із захисту на ній лише медична маска. Медсестра одразу прикріплює на палець жінці пульсоксиметр, щоб виміряти сатурацію:
Два тижні тому, 19 листопада, у Валентини підвищилася температура до 38, з’явився кашель.
"Я подзвонила Лєні. Кажу: приїдь, послухай, я заболіла. Вона приїхала, виписала мені ліки, їздила колола вранці і ввечері. Шість днів одними антибіотиками, а потім в Коропі приписали п’ять днів колоти два других антибіотики", — розповідає Валентина.