Блошиний ринок на Шептицького — ніби ретро-торговиця. Проте тут трапляються “артефакти” з різних часів.
Велосипеди і картини, книжки і автомобільне залізяччя — усе це продається на блошиному ринку в Тернополі. Тут - наче невеликий історичний музей просто неба навпереміш із пунктом прийому металобрухту. Поруч продають старовинні монети кількасотрічної давності та гальмівні колодки до автомобіля “Волга”. Купити три цікаві предмети, витративши 50 грн, спробував кореспондент 20 хвилин. Вирішуємо, що це мають бути три речі. Одна — сувенір із згадкою Тернополя, друга — ностальгічний артефакт із минулого. Третім предметом ж мало бути щось практичне і корисне, чим можна скористатися і зараз.
Отож у четвер у передобідній час вирушаю шукати скарби між рядами різного мотлоху. Приглядаюся за старими фотожурналами нашого міста. Переглядаю різні значки. І ось начебто перша здобич - картина, замотана у прозору плівку. На ній зображена панорама Ставу та набережної із підписом “Файне місто Тернопіль”. Та виявляється, що картина нова.
- За 250 гривень віддам, - каже продавець. - Хороша робота хорошого художника.
Ціна, якщо порівняти із картинами на вернісажі, - невисока, однак у 50-гривневий бюджет не вкладешся, навіть якщо торгуватися. Тому вирушаю далі. За кілька хвилин знаходжу ще один “артефакт” - алюмінієвий значок із зображенням Надставної церкви. На цей раз ціна аж надто низька — 50 копійок. Не треба навіть торгуватися за таку покупку. Забираю 50-копійчаний значок і ще за хвилину знаходжу трохи вагоміший “сувенір” з Тернополя. Це дерев’яна, покрита чорним лаком дощечка з вирізьбленим пейзажем нашого міста. Знизу надпис “Тернопіль”.
- За 15 гривень віддам, - каже продавщиця, закриваючись рукою від сонця.
Торгуюся і забираю сувенір за 10 гривень. Цікаво, що виготовлений він ще за часів СРСР. Поряд з Катедрою та драмтеатром зображений пам’ятник Іллічу — як одна з тодішніх родзинок нашого міста.
Далі йду на пошуки корисної та практичної речі. Під руки потрапляє багато що — скажімо, театральний бінокль за двадцятку. Тільки-от збільшує він чомусь погано. Підлітковий велосипед пропонують за 250 гривень. Ровер у хорошому стані. Та й ціну чоловік може скинути. Однак все одно в 50 гривень не вкладешся.
- Купив внукові велосипеда, гірського, на передачах, - каже дідусь, який продає велика. - То йду, думаю, цей продам.
Врешті зупиняюся біля ряду механічних годинників, вискладаних на рядні, простеленому на асфальті. Усі вони цокають - якісь голосно, якісь майже нечутно.
- Завжди на роботу спізнююся, треба щось, щоб мене будило вчасно, - кажу продавцеві. Цікаво, що серед годинників є і класичний чавунний годинник-скульптура “Хазяйка мідної гори”. Такий навіть є в експозиції краєзнавчого музею.
Продавець просить за будильник 25 гривень. Сходимося на ціні у 22 гривні. Тож відправляюся на пошуки третього предмета — історично-ностальгічного.
Тут є і аналогові відеокамери, які були популярними у 90-х. Тоді вони були ознакою шику та крутизни. Зараз їх продають по 20-30 грн. Хочеться знайти патефон на вінілових платівках, але такого сьогодні у продажу немає. Врешті зупиняюся біля розкладки із фотоапаратами. Колись я захоплювався фотографуванням і навіть мав фотоапарат “Смєна 1Б”. На 20-тку, яка залишилася, ні фотоапарата “Київ”, ні “Зеніта” не купити. Та знаходжу “Віллію електро” у робочому стані за 25 гривень. Сторговуюся до 19,5 — щоб компенсувати 50 копійок, витрачені на значок із Надставною церквою. Здивований продавець віддає старенький ракурсний фотоапарат мені у руки.
- Сюди найкраще у суботу-неділю приходити, - каже тернополянин Андрій Мельник. - Тоді усього набагато більше є. Я собі нещодавно купив радянського складного ножика за двадцятку — не порівняти з китайськими. Сталь завжди залишається гострою, та й ручка не розлітається.
Крім любителів старовини та недорогого вінтажу, тут купують різні предмети також дідусі, яким треба щось полагодити, а грошей немає. А також люди, які мають справу з електронікою, адже на розкладках трапляються цілі гори найрізноманітніших плат, мікросхем та резисторів.