У залі суду плакали дві матері. Тихо схлипуючи, жінки оплакували своїх синів: перша – вже мертвого, друга – вбивцю, котрий сидів у заґратованій клітці, низько схиливши голову.
Напроти нього у залі розташувалось двоє юнаків, причому один з них як дві краплі води схожий на вбитого, а хлопець поряд – друга жертва стрілка, який дивом залишився живим у криваву ніч наприкінці лютого минулого року.
Прицілився і вистрелив
Іронія долі – потерпілого і вбивцю звали, як синів Тараса Бульби – Остап та Андрій. Як і герої роману, Остап був людиною з великим щирим серцем, натомість Андрій, м’яко кажучи, його прямий антипод. «Скільки покалічених доль серед жінок, крадіжок!.. Мало хто про це знає. Останнім часом лише й було чути, що його шукають то за несплачені кредити, то за крадіжку. І після того хтось буде говорити, що Андрій не хотів вбивати, лише налякати? Хіба лякають пострілами в голову!! Він же ж із мисливської рушниці стріляв, а не з рогатки!! Тварина він, а його батьки весь час приховували всі його вчинки. Це ж не перший раз до нього приїжджали за грошима», – написала тоді під інформацією про страшний злочин невідома жінка.
Чи не тому вбивця, не замислюючись, схопився за зброю, хоча вони були ледь знайомі? Чекав когось іншого? До того ж, чому у Бережанах назвався Лавровим, хоча у паспорті записано Н-ов?
Було пів на першу чи вже перша ночі, коли хтось постукав у моє вікно», – пригадав у суді товариш одного з потерпілих, Богдан К. По голосу свідок упізнав Василя С., тож одразу відчинив.
Василь якось боком ввалився у хату і обперся спиною у двері.
«Лавров Остапа застрелив, – прохрипів він чужим голосом. – Ми приїхали до нього по гроші Остапа. А Лавров вистежив нас, підстеріг і почав стріляти з рушниці, спочатку – в мене, а потім – в Остапа».
Тільки тоді господар зауважив, що руки та весь одяг товариша в крові, а все обличчя – подряпане. Хлопці викликали міліцію та «швидку», однак медикам лишалось констатувати смерть Остапа Щура, який сидів за кермом іномарки. Зважаючи, що в нього стріляли з близької відстані, ще й картеччю, шансів вижити у потерпілого не було – дробинки потрапили у шию та спину, перебили хребет, тож смерть настала миттєво. Як з’ясувалось згодом, 25-річного чоловіка вбили через 200 доларів! Вбивця тричі натиснув на гачок, аби не віддавати 1 тис. 600 грн.! І лишив сиротою маленьке дитя!
Зробив добро собі на зло
Як встановило слідство, розповіла старший прокурор відділу Тернопільської обласної прокуратури Галина Бурлака, за 2 роки до жорстокого вбивства спільний знайомий попросив Остапа позичити Андрієві 200 доларів. Той, не замислюючись, погодився. «Ми так виховали синів – допомагати людям, відгукуватись на чужу біду», – стримуючи сльози, розповіла у суді мати вбитого, пані Тетяна Щ. Усе життя жінка вчителювала, навчала дітей – і своїх, і чужих бути добрими, чуйними. Та біблійні заповіді читають не всі...
Остап також хотів стати вчителем, закінчив університет, однак змушений був школу проміняти на підприємництво. Щоб утримувати родину, відкрив фірму з виготовлення вікон та дверей. Причому, й досі згадують у Бережанах, не раз і скидки людям робив, і погоджувався трохи почекати, якщо замовник не мав грошей. Як би не йшли справи, завжди був веселим, спокійним, урівноваженим, дуже любив дружину і маленького синочка, мріяв: «От коли малий виросте…».
Остап вірив людям, тож позичивши гроші, повірив на слово, навіть говорити не став про розписку. Та минуло півроку, Андрій усе тільки обіцяв, відтягував час – на тиждень, місяць. «Зачекай ще трохи», – просив.
Декілька разів підприємець разом із приятелем-посередником приїжджали до нього додому, але батьки лише знизували плечима, продовжила розповідь прокурор.
«Він тут не живе», – неохоче казав батько.
«Андрійко нам не звітується, коли приїде, він – людина зайнята», – сердито стискала губи мати.
«Совісті у нього немає, я ж за своїм їжджу, не чуже прошу», – дорікнув якось Остап, сідаючи у свій «Сеат».
Зрештою, аби дарма не їздити, попросив односельця Андрія Н. подзвонити, коли той з’явиться у батьків.
Шахрай зі зброєю
В останні вихідні лютого 2012 р. Н. нарешті приїхав у рідну Новосілку, що на Підгаєччині. Хлопчина-сусід виконав прохання – зателефонував Василеві, а той одразу сповістив Остапа. Було вже пізно, проте чоловіки вирішили поїхати, подумали, що у присутності батьків не стане брехати, поверне борг. На жаль, давно відомо, куди ведуть добрі наміри…
Дорога від Бережан до села на Підгаєччині не близька, майже опівночі під’їхали до хати, тихо постукали у двері. Незабаром на порозі з’явився батько позичальника.
«Андрія покличте», – попросив Остап. – «Його немає», – відказав старий.
Пізні гості трохи постояли та пішли до світлого пікапа, припаркованого біля воріт. Дядько зачекав, поки машина від’їде, і зачинив двері. Трохи від’їхавши, хлопці зупинились.
«Щось тут не так», – пробурмотів Василь, дістав із кишені мобільний та зателефонував знайомому. Той, навіть не дослухавши, перебив його: «Та вдома він, я сам його бачив, а батьки прикривають, бо він уже всім навколо винен, – і, трохи помовчавши, раптом попередив: – Будьте обережні, Андрій днями мисливську рушницю купив, ходив, пристрілювався».
Хлопці у салоні перезирнулись, але не хотілось вертатися з порожніми руками, тож Остап рішуче розвернув машину. Біля хати батьків Андрія, ніби переконуючи себе, промовив уголос: «На рушницю декілька тисяч знайшов, а з людьми розраховуватись і не збирається», штовхнув хвіртку і досить голосно постукав у вікно.
«Хто там?» – почувся незадоволений жіночий голос. Рипнули двері – і на порозі постали мати з батьком.
«Знову ви? – придивився старий. – Нема сина вдома». – «Чого по ночах ходити? Зараз міліцію викличу», – пригрозила мати. – «Він гроші винен!» – не витримав Василь. – «Кому?» – спитала жінка. – «Йому», – кивнув на друга. – «Проблеми вночі не вирішуються, приходьте вдень», – порадила. – «Ми його з-під землі дістанемо», – не стримався Остап і пішов до машини.
Переслідував по слідах на снігу
Вони буквально на десять хвилин розминулися з Андрієм. Коли той переступив поріг, назустріч кинулись схвильовані батьки. Матір, витираючи сльози, схопила сина за руку і почала причитати: приходило двоє чужих хлопців, грозили дістати тебе з-під землі, а потім, мовляв, один показав рукою хрест. Хоча насправді Остап мав на увазі тюремні ґрати. Почувши розповідь, син розізлився, наказав батькам лягати спати, а сам дістав мисливську рушницю та спорядив у затвор чотири патрони – більше в нього не було.
Надворі уважно роздивився сліди протекторів, кинув на сидіння рушницю, завів «Мерседес» і рушив. Півтори години він їздив, розшукуючи невідомих гостей. Насправді він не хотів стріляти у рідному селі. Адже, пригадав згодом Василь, ще на виїзді з Новосілок він помітив, ніби їх переслідує якась машина – не обганяє, але і не відстає. Вони повернули на Підгайці, потім – на Литвинів, і саме тут знову побачили незнайоме авто. Іномарка стояла посередині дороги з увімкнутим дальнім світлом, загороджуючи проїзд. Перед машиною стояв Андрій. Остап подумав, що боржник хоче віддати гроші та відкрив двері. У цю мить Василь краєм ока помітив, як Н. підняв рушницю.
«Лягай, стрільба!» – тільки і встиг крикнути, як на голову посипалось розбите скло. Потім прогриміло ще три постріли, спрямовані у бік водія. Юнак помітив, що машину різко повело в бік. Він обережно визирнув з-під панелі. Остап лежав на кермі. Василь торкнувся його плеча й відчув щось тепле і липке. Обережно відсунув друга, забрав його ногу з газу і, обережно керуючи, проїхав пару кілометрів до хати знайомого.
Виступаючи в суді, вдова потерпілого пані Оксана звернулась до колегії суддів:
«Він позбавив життя не тільки мого чоловіка, а й мене і мого сина. Люди будуть йти святити паску та яйце, а моя дитина з ким піде? Так сталось, що з вікон хати батьків видно хрест на могилі Остапа. І вони щодня дивляться на хрест і проходять повз могилу. Як їм жити? Як жити його братові-близнюку? Убивця не просить вибачення, а тільки передає через рідних, кому першому помститься, тільки-но вийде з тюрми!».
…Бережанський районний суд визнав Андрія Н. винним та засудив до 14 з половиною років ув’язнення. Також зобов’язав сплатити 150 тис. грн. моральної шкоди вдові вбитого. Апеляційний суд Тернопільської області лишив вирок у цій частині без змін, пише Номер один.
Тим не менше, син Андрія Н. хоч через роки, але зможе відчути, що таке надійна та міцна батьківська рука, адже його тато відбуде покарання та вийде на свободу. Однак сину Остапа лишилось батьківське прізвище, а не прізвисько злодія.