Нещодавно житель Чорткова розмістив в Інтернеті шокуюче відео, де юнак кидав в голову дитини каністру, наповнену водою.
“Всі зйомки були відзняті зі згодою чудачка в шлемі. Так що насилля і знущання з моєї сторони тут немає. Каністра наповнена водою”, – писав Адріан, який розмістив відео у соціальній мережі. Згодом це відео було видалено з публічного доступу.
Що провокує таку жорстоку поведінку дітей і як можна подолати психологічні та душевні переживання підлітків, кореспондентам 0352.com.ua розповіла методист Тернопільського комунального методичного центру науково-освітніх інновацій та моніторингу, психолог Галина Несмашна.
– Чому виникає серед підлітків агресивна форма розваги?
– Можна говорити про різні гіпотетичні причини, те що на перший погляд могло би спричинити таку поведінку: загальний фон, в якому живе і розвивається дитина; рівень агресивності, рівень емоційної напруги в батьків, в дорослих; стан суспільної напруги, яка викликає підвищену тривожність чи підвищену агресивність. Рівень екранного і побутового насильства (на телебаченні багато бойовиків, агресивні комп’ютерні ігри) спричиняє звикання дітей жити в такій атмосфері агресії. Вони вважають, що це норма, що ніби усе нормально, якщо протягом тижня в програмі телепередач кожного дня є по кілька фільмів бойовиків, стрілянина, де головний герой якимось чином знищує ворогів.
– Є ще один важливий факт - особистісні внутрішні проблеми діти часто маскують агресивною поведінкою. Коли треба захищатися від світу, хочеться напасти першим і дитина не може спрямувати цю агресію прямо, наприклад на батьків, на вчителів, на дорослих. Вона її спрямовує в ніше русло – на однолітків, на слабших, на тварин, рослини. Може бути така агресивна поведінка спрямована на нейтральних оточуючих, на нищення речей. Це прояв надмірної напруги, яка не має нормального способу реалізації.
– Може бути варіант, коли діти недооцінюють наслідки. Особливо, якщо батьки не розмовляють з дитиною, не пояснюють, не дають можливість пережити наслідки своїх вчинків, то дитина не достатньо усвідомлює ризики, є такий інфантильний дитячий погляд на життя та світ. Не варто не дооцінювати травматичні наслідки від цього. Коли вони неадекватно поводяться, вони не думають про наслідки. А якщо це не одна дитина, а група, то в групі відбуваються “зараження” – кожна з них вдома поводиться так, як її виховують, а якщо діти збираються групою, вони якимось чином підсилюють одне одного, хтось дає ідею, решта підтримують, не думаючи про наслідки.
– Що повинні робити батьки, якщо побачили неадекватну поведінку своїх дітей?
- З одного боку, батьки мали би задуматися над своїм стилем виховання. Що вони вже мають якість недоліки у вихованні дитини, якщо вони помічають таку агресивну і таку недалекоглядну поведінку дитини. Неправильний тип виховання (або занадто багато опіки, або занадто багато агресії, або взагалі дитина не має можливість висловити свої думки, свої почуття, переживання; дитина може бути бездоглядна і в абсолютно повній сім’ї, коли її посадили за комп’ютером, вона сидить тихенько, нікому не заважає і ніхто її не помічає) породжує проблему емоційного розвитку, немає контакту з батьками. Відповідно, що відбувається з дитиною батьки не знають, не розуміють і їм добре було так, щоб вона їм не заважала – нагодували, вдягнули, в школу відправили і все. Бувають такі випадки. Тобто батьки мали би переглянути виховні принципи, сімейну атмосферу, своє ставлення до дитини. Мабуть, це мало би початися з якоїсь розмови. В ніякому випадку це не має бути агресивне покарання. Є така ілюзія, якщо я зараз покараю, дитина перестане це робити, але виходить, що батьки реагують тою ж самою агресією і відповідно дитина просто буде ховатися, щоб її не спіймали. Якщо батьки не налагодять діалог, дитина не зрозуміє чому цей її вчинок є аморальним. Спілкуватися можна по-різному, під час спілкування треба бути більш чутливим до думок, поглядів дитини. Не просто говорити дитині, а чути її. Якщо батьки під час діалогу почують дитину, тоді є шанс, що дитина почує їх.
– Це момент прихованої бездоглядності непоодинокий, коли дитина живе у повній сім’ї, матеріально забезпечена, коли це з точки зору суспільства абсолютно нормальна сім’я, але немає емоційного контакту з дитиною. Таке враження, що дитина не дуже потрібна батькам, тобто батьки зайняті чимось іншим, у них якісь інші пріоритети, вони на щось звертають уваги більше, ніж на дитину, на її розвиток. Можливо це той момент, коли батьки так звикли, що в сім’ї так спілкувалися. Такі речі можуть передаватися з покоління в покоління. Останніх 20 років є процес еміграції, він теж дуже багато дав негативного у вихованні, у структурі сімей, коли виростають діти, які практично не бачили батьківської опіки, бо батьки були за кордоном, коли батьки зайняті пошуками роботи, матеріальним забезпеченням. Вони вимушені витрачати на це дуже багато часу, а на дітей їм просто фізично не вистачає часу, і є нерозуміння того, що дитина потребує їхньої уваги.
Тамта ҐУҐУШВІЛІ