Історія Олександра з позовним "Фізрук" почалася з початком повномасштабного вторгнення у лавах тероборони, а у мирному житті викладач фізкультури і фітнес-тренер.
Спочатку боєць чергував на блокпостах під Васильковом та Броварами, потім потрапив до Ірпеня та Бучі.
"Наше завдання було звільнити Ірпінь, утримувати позиції, шукати кацапів", - розповідає військовий.
На свою улюбленицю Олександр натрапив під час поїздки на Схід у місті Бахмут. Киця так запала в душу, що покинути не зміг тому і забрав до Києва.
Олександр розповідає, що під час поїздки зламалася автівка, заїхали на СТО у Бахмуті, там і побачив малесеньку кицю, яка важила 240 грамів, була худою і замурзаною, тулилася до ще двох кошенят. Машину відремонтували, рушили на Київ, але всі думки Олександра були лише про пухнастика.
"Навколо війна, а думки про кицю. Ну, я кажу командиру: "Я візьму машину та поїду за нею", - пригадує Олександр.
Повернувся і зрозумів, що без малюка тепер ніяк. А киця з його рук навіть іти не хотіла. Олександр купив молока, нагодував маленьку і назвав Пушкою.
"Бо вона, по-перше, пухнаста, а по-друге, ж треба їй якесь військове ім’я, позивний. Я вважаю, що це було просто ідеально", - сміється боєць.
Тепер вони нерозлийвода Пушка стала для свого рятувальника талісманом.
Є навіть охочі із-за кордону забрати кошеня, але улюблену Пушку чоловік, каже, нікому тепер не віддасть.
"За неї хвилюються, відповідаю кожному. Вона тепер талісманчик мій", - каже він.
Попереду у киці плановий набір ваги і похід до ветлікарні, де зроблять необхідні щеплення, щоб киця була не лише в безпеці, але й росла здоровою.