Повномасштабна війна не лише змінює кордони, а й переписує словники. Як українська мова адаптується до реальності фронту, втрат і віри в перемогу.
Коли війна приходить у дім, мова змінюється першою.
Ще вчора ми говорили про погоду, серіали й каву, а сьогодні — про бавовну, артилерію, тривожні валізи й “ждуна”. Після 24 лютого 2022 року українська мова пережила глибоку трансформацію. Не лише лексичну — а й емоційну, ціннісну, ідентифікаційну.
Ми навчилися говорити по-новому — коротко, чітко, сильно. Іноді — крізь сльози. Інколи — крізь зуби. Але завжди — українською.
Мова більше не нейтральна
Раніше хтось переходив на українську “бо треба”. Тепер — бо інакше не можна.
Бо говорити мовою ворога стало не просто дивно — стало нестерпно. Мова стала маркером. Ознакою приналежності. Твої – не твої.
Вона стала частиною спротиву. Частиною щоденного “я не здаюся”.
Нові слова, нові значення
Війна створює нову лексику. Часто — народну, саркастичну, метафоричну:
- бавовна — вибух.
- демілітаризація — знищення техніки ворога.
- ждун — той, хто досі чекає “рускій мір”.
Старі слова теж змінюються:
- “обстріл” — більше не телевізійна хроніка, а звук, який будить тебе вночі;
- “герой” — не книжковий персонаж, а твій друг, який не повернувся;
- “доброго вечора” — тепер “ми з України”, і це вже не просто фраза, а гасло.
Мова ненависті й мова любові
Українська мова зараз — парадоксальна. Вона може бути жорсткою, навіть безжальною — коли говорить про окупантів. Але водночас — неймовірно теплою, ніжною, підтримувальною — коли звертається до своїх.
Ми проклинаємо, але й обіймаємо словами.
Плачемо, але й дякуємо.
Пишемо листи в окопи й донати в сторіс.
Мова живе разом з нами — у всіх емоціях, у всіх шрамах.
Українська — не тренд, а точка незворотності
Для мільйонів людей війна стала останнім поштовхом перейти на українську.
Це не просто вибір мови — це вибір сторони.
Мова стала особистим фронтом.
І поки росія хоче стерти нас — ми фіксуємо себе в кожному слові. Ми не просто виживаємо. Ми називаємо речі своїми іменами.
Чому важливо говорити про це вже зараз
Бо мова — це теж історія. І ми маємо фіксувати її зміну.
Бо кожне нове слово — це реакція на біль, на втрату, на гнів, на надію.
Бо колись, після перемоги, ми відкриємо словник і згадаємо, як це було.
І знатимемо: ми вистояли. Ми говорили українською — і ми перемогли нею.
Використані джерела:
1. Ольга Дубчак. Перемагати українською
Книжка про те, як мова трансформується у часі спротиву, чому українська стала не лише засобом комунікації, а й зброєю.
Видавництво “Віхола”, 2024.
2. Hromadske — “Мова — це інструмент спротиву”
Інтервʼю з Ольгою Дубчак про мовні зсуви після 24 лютого, емоційність української та важливість фіксування мовних змін.
https://hromadske.ua/posts/mova-ce-instrument-sprotyvu-intervyu-z-olgoyu-dubchak
3. Словник неологізмів “Слово нове”
Архів нових слів, що виникли в українській під час війни. Наприклад: “бавовна”, “ждун”, “демілітаризація”.
https://slovonove.in.ua
4. Українська правда. Життя — “Мова на війні. Що ми кажемо і чому”
Огляд нових значень звичних слів та мови, яка адаптується до реалій війни.
https://life.pravda.com.ua/columns/2023/03/22/253849/
5. НВ — “Як війна змінює українську мову”
Аналітика про вплив повномасштабного вторгнення на лексику, мовні тренди та ставлення до української.
https://nv.ua/ukr/lifestyle/yak-viyna-zminyuye-ukrajinsku-movu-50285510.html
6. The Ukrainians — “Ольга Дубчак: Мова стала простором опору”
Глибоке інтерв’ю про еволюцію мови в часи потрясінь та про книжки “Чути”, “Бачити” й “Перемагати українською”.
https://theukrainians.org/olha-dubchak/
7. Зеркало тижня — “Мова війни: ніжність і ненависть в одному реченні”
Про мовну емоційність, подвійні смисли і як українська поєднує фронтову різкість із тиловою ніжністю.
https://zn.ua/ukr/