Вона — спокійна, вічлива та водночас амбіційна. Відповідальна, наполеглива, цілеспрямована і соромʼязлива . Олеся Каплун — не просто юна футболістка з Тернополя, а справжній приклад того, як любов до спорту і непохитна віра у свої сили можуть змінити життя. Уже понад п’ять років вона присвячує футболу кожен свій день, тренуючись, змагаючись і мріючи про великі вершини.
Її футбольна історія почалася у віці десяти років, коли тато, Роман Каплун, тренер місцевої команди, поклав у її руки м’яч. Дім Олесі знаходиться у селі Максимівка Збаразького району — там вона зробила перші кроки у футболі і отримала підтримку близьких. Вдома завжди лежало кілька м’ячів — мовчазних свідків майбутніх перемог і поразок. Перші тренування були нелегкими — адже доводилося тренуватися поряд із хлопцями, долаючи не лише фізичні труднощі, а й упередження, що дівчині важко грати у футбол. Перша форма дівчини — яскрава і пам’ятна — була із символікою туринського «Ювентуса» з ім’ям Кріштіану Роналду на спині.
Першим офіційним тренером Олесі став Антон Васильович, друг її батька, який тренував дитячу команду в селі і запропонував дівчині спробувати себе у футболі. Цей крок відкрив нову сторінку у її житті. Згодом наставником і головним тренером Олесі в академії Тернополя став Сергій Олександрович Харчук — друг і наставник, який підтримує її прагнення й допомагає вдосконалюватися.
Перші роки футболу були насичені випробуваннями. Олеся згадує, як доводилось поєднувати школу і тренування, іноді не встигаючи з усім упоратися. Найважчі моменти — коли нічого не виходило, коли на полі були поразки, а підтримки з боку оточення не відчувалося. Вона не раз плакала від розчарування, але ніколи не опускала рук. Для неї футбол — це більше, ніж гра, це сенс життя, простір, де можна забути всі проблеми і знову відчути радість.
Під час гри Олеся відчуває і мандраж, і переживання, але виходить на поле з холодною головою і ясним розумом. Вона завжди думає, куди віддати пас, як діяти в складній ситуації. Після гри її емоції залежать від результату, проте найважливішим залишалося відчуття, що ти зробив усе можливе.
Особливо пам’ятною для Олесі стала перша перемога — це була радість, яка ніби підтверджувала, що всі тренування і зусилля не марні. Хоча в деякі моменти виникало бажання все кинути, підтримка рідних, друзів і тренерів допомагала знову ставати на ноги і рухатися вперед.
Родина — найбільша опора дівчини. Тато Роман, мама, друзі — усі вони поважали її захоплення, підтримували в складні хвилини і раділи її успіхам. Ця підтримка допомагає Олесі не зламатися й не відступити, незважаючи на труднощі.
Нині Олеся виступає за футбольну академію Тернополя і не зупиняється на досягнутому. У 2024 році вона взяла участь у Турнірі розвитку УЄФА в складі юнацької збірної України, зігравши у двох із трьох матчів основного складу. Попри це, вона продовжує щоденно тренуватися, розвиватися та вивчає арбітраж, плануючи після кар’єри футболістки залишитися у футболі, ставши суддею.
Тернопіль для Олесі — не просто рідне місто, це місце, де вона зробила перші футбольні кроки, де її завжди підтримували близькі люди. Вона сподівається, що своїм прикладом надихне молодих дівчат регіону, допоможе розвивати жіночий футбол і популяризувати спорт серед дівчат.
Історія Олесі Каплун — це історія про силу волі, віру у себе і незламний дух. Вона доводить, що незалежно від походження чи статі, якщо любиш те, що робиш, готовий боротися, мріяти й щодня працювати над собою — успіх неодмінно прийде.