Гурт «Тріода»: «Нас троє — і в цьому наша сила!». Теплий жовтневий вечір минулої суботи подарував шанувальникам вокального шоу «Х-фактор», що на каналі СТБ, багато позитивних емоцій: тернопільський гурт «Тріода» усупереч правилам отримав сьомий (віримо, що найщасливіший!) квиток для тренувань у будинку суддів. Наші хлопці потрапили до 25-ти найкращих, яких обрали з 60-ти тисяч! Якщо вам не вдалося побачити їх виступ, перегляньте його в ютубі, і відразу зрозумієте, чому лемківська пісня «Ой, верше, мій верше» у виконанні тернополян не залишила байдужими суворих суддів шоу.
Нагадаємо, троє хлопців з Тернопільщини беруть участь у четвертому сезоні шоу «Х-фактор». Вони успішно пройшли відбір в Одесі. Олександр Алєксєєв, Андрій Гамбаль і Володимир Рибак — не тільки учасники одного вокального колективу, а й добрі друзі, адже п’ять років навчалися в Тернопільському педуніверситеті і жили разом у гуртожитку.
На жаль, згідно з контрактом, який укладають учасники з «Х-фактором», поки шоу триває, хлопці не можуть розкривати його залаштункові таємниці. А ось тепло поспілкуватися з Андрієм Гамбалем та Олександром Алєксєєвим «Новій Тернопільській газеті» таки вдалося.
— Тернопільський «десант» гідно представлений майже на кожному сезоні «Х-фактора». Ви знайомі з Іриною Борисюк, Аркадієм Войтюком, які входили до дванадцятки попередніх сезонів і досить довго протрималися в прямих ефірах?
Андрій Гамбаль: — Коли Іра брала участь у «Х-факторі», я тільки приїхав до Тернополя, тож, на жаль, ми з нею не знайомі.
Олександр Алєксєєв: — А ось Аркадія Войтюка знаємо давно. До речі, три тижні тому до нього на весілля їздила уся команда КВК «V.I.P». Ми в цій команді задіяні як вокалісти уже десь п’ятий рік, але їздимо тільки на великі ігри, як, зокрема, Вища Українська ліга.
А.Г.: — Аркадій нам багато в чому допоміг. Підказав, як потрібно поводитися на сцені, які композиції обирати, що не потрібно боятися і пробувати свої сили. Ми дуже вдячні йому за підтримку.
— Чому ви поїхали на кастинг аж до Одеси?
А.Г.: — Так склалися обставини, що до Львова просто не встигли. Та й до Одеси добиралися з пригодами. Квитків не було, тож довелося їхати до Вінниці автобусом, потім дві години там чекати і аж тоді потрапили на потрібний поїзд.
О.А.: — І на цьому наші пригоди не завершилися! Через те, що потрапили до Оксани Марченко на інтерв’ю, не встигли на поїзд додому. Довелося ночувати. А де? На готелі грошей немає. Добре, що під час кастингу встигли заприятелювати з одеситами, які екстрено опівночі завезли нас, можна сказати, в якийсь підвал.
О.А.: — Знаєте, як в італійських фільмах, де з усіх боків балкони і білизна розвішана? Люди наче в мурашнику.
А.Г.: — Одеська двоповерхова хрущовка, і ти справді наче у підвал заходиш. Але все-таки на лавочці не ночували (сміється, — авт.)
— По той бік екрану на «Х-факторі» все так само?
О.А.: — Все набагато складніше і не так мальовничо. Під час кастингу перевіряють людей як фізично, так і психологічно. Навіть у перший відбірковий день: від дев’ятої ранку до третьої години дня під пекучим одеським сонцем всіх учасників кастингу зігнали докупи і вони кричали на площі: «Одеса має Х-фактор». Так відзнімали відеоматеріал для ролика. Потім починається основний кастинг: стоять 20 наметів, і ти заходиш до котрогось з них, справа люди співають, кричать і зліва. Величезна черга. Різні тональності, різні люди. Далі ще раз співаєш, але вже у спокійнішій обстановці і на камеру. На кожному етапі відсіюють. Розпитують, перевіряють, чи здатні спілкуватися. Аж потім ти потрапляєш на сцену перед суддями.
— Не залишилося неприязні, бодай десь глибоко у душі, до Кондратюка за те, що сказав вам «Ні»?
А.Г: — Ні, це нас трохи отверезило. Бо уся знімальна група уже встигла нас розхвалити, і через те ми вже навіть повірили, що нам все легко буде вдаватися.
О.А.: — Це була здорова критика. Пізніше, переглянувши відео, ми зрозуміли, що нам справді є над чим працювати. І це для нас стало не проблемою, а навпаки, натхненням. Після цього ми почали більше приглядатися до себе, знімати себе на відео, прислухатися, дивитися, як поводимося на сцені. Через це, до речі, записалися на танці, на вокал, готуємо себе до подальших випробувань.
— Наскільки ви готові змінюватися, підкорятися вимогам шоу? Як поведетеся, якщо раптом щось буде суперечити вашим принципам?
О.А.: — Ми ще не думали над цим, але коли спілкувалися з Оксаною Марченко, вона сказала таку фразу: «Це все кіно. Треба перевтілитися на деякий період заради того, щоб глядачі отримали задоволення від тебе».
А.Г.: — Складне запитання… Насамперед ми не готові переходити на російську мову. Це нас найбільше «шкрябає». Але водночас розуміємо, що для того, аби досягти своєї мети, доведеться шукати якийсь компроміс. Але у будь-якому разі будемо старатися співати українською.
О.А.: — Ми саме готуємо кілька українських композицій, щоб задовольнити насамперед самих себе і водночас показати, що український «Х-фактор» може бути сильний з українською піснею.
А.Г.: — До речі, коли ми спілкувалися з багатьма людьми з команди СТБ, вони говорили, що проблема не в тому, щоб співати в «Х–факторі» українською, а в тому, що на відбір приходить дуже мало україномовних співаків. Особливо цікавих, самобутніх. Тож радимо всім співочим тернополянам: не бійтеся, пробуйте свої сили.
— Що найменше може дати вам «Х-фактор» і що найбільше?
А.Г.: — Насамперед — співати разом і зберегти колектив. Ми з різних районів: я — з села Лосяч Борщівського району, Саша — з Чернилівки Підволочиського р-ну, Володя — зі Старого Скалата.
О.А.: — Навчалися, жили і співали разом понад п’ять років, а потім доля розкинула нас по роботах. Заради збереження дружби і колективу й пішли на «Х-фактор».
— Багато людей ставляться до переможців різних вокальних шоу, як до штучних зірок. У вас нема такого відчуття?
А.Г.: — Навпаки, вважаю, що це досягнення, бо ти проходиш школу виживання. Якщо тато дав 200 тисяч євро, відзняли кліп і зробили з тебе «звєзду», то це зірка? В шоу бачите людину, якою вона є насправді, з чого почала і до чого дійшла, сходинка за сходинкою.
О.А.: — Слабкий духом, тілом і в музиці не пройде далі, ніж потрібно.
А.Г.: — Нам легше, бо нас троє. Або важче (сміється, — авт.).
О.А.: — Через те, що ми не просто співаємо разом, а передусім друзі, ми знаємо, хто що може подумати, як повестися, як кого і в чому треба підправити, ми один одного доповнюємо — і в цьому наша сила.