Селище Золотий Потік, що розташоване неподалік Бучача, сьогодні славиться своїми спокійними краєвидами та величним замком. Проте колись це було жваве містечко з багатою історією, що почалася ще в XIV столітті, коли його називали Загайполе. У XVI столітті поселення стало власністю впливового роду Потоцьких, які не лише змінили його назву, а й перетворили на свою резиденцію.
За легендою, назва «Потік» походить від рятівного джерела, яке під час облоги вирвалося з-під землі, давши захисникам шанс на виживання. Згодом до назви додали слово «Золотий» — або через блиск потоку, або через стародавні оповіді про видобуток золота на цих землях.
Від XVI ст. воно належало Потоцьким, які перейменували населений пункт і добилися для нього статусу міста. Довший час у містечку на Тернопільщині Потоцькі мали свою резиденцію. Саме від топоніма Потік й походить прізвище відомого, впливового і багатого роду шляхтичів Речі Посполитої. Щоправда, якого саме – точно невідомо, пише Захід.нет.
На сайті громади розповіли легенди про походження назви містечка. Коли під час тривалої ворожої облоги замку його захисникам не вистачало води, у цей момент у підземеллі помітили джерело. Ця вода начебто пробилася з потоку, який протікав поза межами фортеці. Цей рятівний струмок і дав назву містечку. Спочатку це був просто Потік, а потім до назви додали Золотий. За іншою легендою, у ХІІ ст. на берегах річки Золота добували золото: «на Поділлі по річці Золота, що впадає в Дністер, за часів галицько-волинських князів мили золото».
У національному заповіднику «Замки Тернопілля» розповіли, що 1601 року король Зиґмунд ІІІ надав місту магдебурзьке право. Брацлавський воєвода Стефан Потоцький укріпив його оборонними мурами для захисту від ворогів та звів замок.
У XVII ст. у містечку розвивається деревообробне ремесло, зокрема виробництво дерев’яних скульптур. Ще у XIX ст. преса писала про геніального руського різьбяра, який працював на західному Поділлі. Його прізвище не збереглося, але відомо, що він походив із Золотого Потоку. Його витончена різьба донині зберігається у музеях.
У Золотому Потоці зберігся також костел Різдва Богородиці XVII ст., який Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка звели для домініканців. У ньому є фрески з життя ченців та портрети меценатів – Потоцьких.
Як і всі фортеці Поділля, золотопотіцький замок зазнавав численних нападів. З 1676 до 1683 року орди Ібрагіма Шишмана захопили твердиню, але після поразки під Віднем турки залишили її. Замок повернувся у володіння магнатів Потоцьких, які господарювали там до середини XVIII ст.
Втім, згодом Миколай Потоцький переніс свою резиденцію до Бучача, хоч землі далі були у його власності. Нові власники замку Ольшевські 1840 року почали будувати новий житловий палац. Але не розрахували бюджету і продали всі володіння Яну Стойовському. Утримання величного маєтку було не під силу і йому, тож наступними власниками стали євреї Фрідмани, які походили з родини цадиків із Садгори.
З 1887 року золотопотіцький замок купив політик і громадський діяч Володимир Гневош, який розмістив у ньому суд і податкове управління. Останнім власником до 1939 року був його син Олександр. В той час замок використовували вже для господарських і адміністративних функцій. Радянська влада влаштувала у замку катівню НКВС.