Поки тисячі українських родин живуть між надією та болем невідомості, жителька Тернопільщини Тетяна Сясько щодня виходить у поле, щоб зберегти справу свого сина Миколи.
Він уже четвертий рік вважається зниклим безвісти після боїв на Бахмутському напрямку, але його мрія продовжує жити – у рядах спаржі, яку він колись почав вирощувати практично з нуля.
Мріяв працювати на землі з дитинства
Микола Сясько, наймолодший у багатодітній родині з села Ладичин, з дитинства мріяв працювати на землі, пише УП. Його любов до природи зародилася під час літніх канікул, коли він допомагав матері доглядати сільський сад. Хоча згодом він здобув фах слюсаря-ремонтника, справжнім покликанням для нього залишалося садівництво. Микола займався щепленням дерев, вирощував виноград і експериментував із різними культурами.
У 2018 році його зацікавила спаржа — тоді ще малопоширена культура в Україні. Разом із родиною він вирішив ризикнути й започаткувати власну справу.
Від насінини до першого врожаю
Розвиток господарства вимагав значних вкладень і терпіння, адже спаржа не дає швидкого результату: від посіву до повноцінного врожаю проходять роки.
Родина почала вирощувати спаржу у 2018 році, пересадила рослини у відкритий ґрунт у 2019-му, а перші пагони з'явилися лише через два роки. Перший справжній урожай вдалося зібрати у 2021 році. Щоб розвивати своє фермерське господарство, Микола брав кредити, вивчав нові технології вирощування, консультувався з іншими аграріями та ретельно записував усі свої спостереження. Кожен член сім'ї виконував свою роль у цій спільній справі.
Війна змінила все
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола не міг залишитися осторонь. У вересні 2022 року він добровільно вступив до Збройних сил України. Після навчання він став снайпером-стрільцем-розвідником у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. Спочатку виконував бойові завдання на півдні та сході країни, а згодом його підрозділ перекинули на Бахмутський напрямок.
Напередодні першого штурму, 7 січня 2023 року, Микола кілька разів телефонував своїй матері. Він просив рідних молитися за нього, адже ситуація на фронті була надзвичайно складною. Після цього зв'язок із ним обірвався.
Чотири роки пошуків і надії
Родина дізналася про його зникнення лише через десять днів після бою. Відтоді Тетяна не припиняє своїх пошуків. Вона самостійно збирала інформацію, зверталася до правоохоронців, військових та державних установ. Родина з'ясувала, що телефони Миколи в день його зникнення фіксувалися на підконтрольній Україні території, але остаточної відповіді про його долю досі немає.
Жінка зізнається: найважче — жити в невідомості, коли немає ні підтвердження загибелі, ні звістки про порятунок.
Робота заради повернення
Після зникнення сина Тетяна могла б відмовитися від господарства. Проте вона вирішила продовжити його справу.
Сьогодні родинне господарство займає близько 2,5 гектара. Основна частина роботи лягає на плечі Тетяни та її доньки Надії. Але не лише вони — родичі, сусіди та друзі також завжди готові прийти на допомогу. У сезон збору врожаю Тетяна проводить на полі практично весь день — від ранку до пізнього вечора. У свої 58 років вона навіть отримала водійське посвідчення, щоб легше справлятися з усіма господарськими справами.
Окрім спаржі, Тетяна намагається доглядати й виноградники, які роками вирощував її син.
«Миколина спаржа»
Минулого року племінниця родини, Софія, створила сторінку в соціальних мережах під назвою «Миколина спаржа». Завдяки цій сторінці українці можуть дізнатися про історію господарства, замовити продукцію та підтримати родину. Попри популярність, сама Тетяна не прагне розголосу. Вона каже, що працює не заради уваги чи співчуття.
Саме ця віра допомагає їй щодня виходити в поле та продовжувати справу, яку її син колись назвав мрією всього життя.