Уродженець Тернополя, сержант Віктор, понад 25 років працював фельдшером екстреної медичної допомоги. До повномасштабної війни його військовий досвід обмежувався строковою службою ще за радянських часів. Проте 24 лютого 2022 року він не залишився осторонь.
Вже наступного дня після початку вторгнення чоловік прийшов до військкомату, пройшов усі необхідні процедури, а ввечері вже був у складі свого підрозділу.
"Захист Вітчизни був для мене обов'язком. Не міг залишитися вдома, коли ворог прийшов на нашу землю", - згадує військовий.
Спочатку Віктор служив бойовим медиком роти вогневої підтримки, а згодом, завдяки багаторічному медичному досвіду, став фельдшером медичного пункту 3-го батальйону.
За час служби він побував на найгарячіших ділянках фронту - на Донеччині, Куп'янському, Харківському, Сумському та Покровському напрямках.
За словами медика, досвід роботи на швидкій допомозі допоміг швидко адаптуватися до фронтових реалій.
"На швидкій за 25 років бачив багато різних ситуацій. Але війна - це зовсім інші виклики", - каже він.
За словами військового, за роки війни робота бойових медиків суттєво змінилася. Якщо у 2022 році евакуацію проводили переважно вночі, то тепер навіть темрява не гарантує безпеки через постійні ворожі дрони.
Попри всі труднощі, підрозділу Віктора вдалося врятувати життя багатьох українських військових.
У Тернополі на Віктора чекають дружина, донька, зять, брат, батьки та дві онучки.
Саме про них він думає найбільше.
"Коли пішов на війну, онучки були зовсім маленькі. За ці роки вони виросли, і я хочу надолужити весь втрачений час", - говорить захисник.
Сержант зізнається, що ще у 2022 році пообіцяв побратимам: коли йому виповниться 60 років, він завершить службу. Найбільше ж бажання — щоб до того часу війна закінчилася, а всі українські воїни повернулися додому живими.
Історію військового опублікувала 105 окрема бригада територіальної оборони Збройних сил України.