Без верби і калини нема України. Саме вербове гілля освячують в храмах українці у день входу Господнього в Єрусалим. В Єрусалимі йому встеляли шлях пальмовим гіллям, а на Україні в такої пошани набула верба. Скромна і непомітна, в цей весняний час вона тішить око своїми пухнастими котиками і духмяним жовтим цвітом.
Пройде вербниця - зима назад не вернеться - казали в народі. Колись вважалося, що в цей день варто сіяти горох. Якщо ж у вербну суботу мороз, то на це була приповідка "Прийшов вербич, два кожухи тербич".
Верб на Тернопіллі багато. Верболози полюбляють вологу, кора їх є лікувальною, це дерево овіяне безліччю легенд, проте найбільша увага для верби - саме завтра... І сьогодні в кожній родині готують до свята декілька вербових гілочок, оздоблюють їх зіллям, бо завтра - Вербна неділя!
ВЕРБНА СУБОТА
Вербичко, дівчинко, небого!
Стоїть – голісінька! - сміливо
Біля широкої дороги,
А її плечі пестять зливи.
Так тисячам сестер її
Цілують ноги ручаї,
Торкаються стебел тугих
Вітри - пройдисвіти лихі.
Стиду і осуду немає!
Цей світ кохає до краплинки!
І свої котики гойдає,
Мов ненароджену дитинку.
Коли, прискіпливі й бентежні,
Ми обираєм цю дорогу,
Гілки ламає, як належно:
- Встеліте шлях своєму Богу!
Візьміть мою єдину лепту!
За рік прийдіть до мене знов!
Хай буде вам ясний і легкий
Той шлях, котрим іде любов...