Військові дуже люблять волонтерів і називають їх ангелами-хоронителями. Вони привозять бійцям необхідні речі і зникають – повертаються додому.
Вояки можуть більше ніколи не зустрітися з добровольцями, але завжди бережуть у пам’яті теплі спогади про своїх «ангелів». Без зайвого пафосу можна сказати, що волонтери привозять у холодні траншеї і бліндажі посеред поля життя. Це не тільки вода, їжа, одяг, засоби захисту. Це ще й тепло і любов від сотень українців, які долучаються до допомоги, віддаючи останнє. Дитячі листи, малюнки, молитви жінок, співпереживання чоловіків і теплі слова ветеранів. Завдяки цьому солдати живуть, воюють і знають, що люди пам’ятають про них та їх подвиг.
Дідова фуфайка краща, ніж бронежилет
Зворушливу історію розповів журналістам захисник донецького аеропорту, тернополянин Валерій Чоботар із позивним «Гатило». Коли воїни отримали чергову волонтерську допомогу, одному бійцю з Луганщини дісталася незвична передача. Це була ватна фуфайка, стара, але не ношена. Хлопець зрадів такому одягу, бо як би там не жартували на тему «ватників», вони й справді теплі і потрібні на передовій. У кишені фуфайки хлопець знайшов маленьку записку від 80-річного дідуся. Чоловік написав, що нічим більше допомогти не може, побажав хлопцям Божої охорони і триматися. Ці теплі слова зворушили вояка, пише "Номер один".
– Ця фуфайка буде захищати бійця краще, ніж бронежилет, – вважає «Гатило», - адже люди вкладають свою любов у ці речі. Громадяни у нас і так не багаті, однак віддають навіть останнє. Найбільше якраз допомагають бідні люди, а не багачі. Не знаю, скільки так триватиме. Це неправильно, що тягар утримання воїнів лягає на людські плечі, але зараз наш підрозділ забезпечений усім необхідним. Якщо ж чогось не вистачає, телефонуємо, і волонтери одразу ж передають.
«Коли вийшов «беркутівець» у порваних кросівках, ми були шоковані»
У Тернопільській області діє не одна волонтерська організація, яка займається забезпеченням потреб АТО. Одними з перших, які поїхали на Схід з матеріальною допомогою, була ГО «Автомайдан Тернопіль». Перша «вилазка» автомайданівців відбулася 1-2 травня у Слов’янськ. Тоді робилися перші спроби зачистити місто від терористів. 2 травня терористи використали зенітний комплекс і збили український гелікоптер – це довело, що під виглядом ополченців діють професійні найманці. Представники тернопільського «Автомайдану», приїхавши, були шоковані не тільки серйозними бойовими діями, а й матеріальною скрутою бійців.
– На блокпосту стояли тернопільські «беркутівці» і черкаські бійці Нацгвардії. Коли до нас вийшов «беркутівець» у порваних кросівках, штанах зі своєї форми і камуфляжній куртці, яку на щось виміняв у нацгвардійця, ми були шоковані. Привезли їм макарони, тушонки, адже хлопці не мали що їсти. Вони не знали, що відбувається. А тоді почалася справжня війна. Ми повернулися до Тернополя налякані і з твердим наміром організувати регулярні поставки допомоги на Схід. Адже наші хлопці були, як кажуть, голі й босі, – розповідає голова ГО «Автомайдан Тернопіль» Дмитро Гайдуцький.
Чоловік зізнається, що не легко було почати спілкування з бійцями «Беркута», бо надто свіжими були спогади з Майдану. Та чоловіки порозумілися, бо знають, хто для них є справжнім ворогом.
«Бандерівці зовсім втратили страх»
З тих пір тернопільські автомайданівці здійснили 11 поїздок у прифронтові міста і місця розташування українських сил поза містом. Кожного разу це колона із 3-4 бусів. Одна «вилазка» займає 2-3 доби. Після 20 години блокпости випускають транспорт із зони АТО тільки за спеціальним дозволом, тож іноді волонтерам доводиться ночувати прямо на блокпостах.
– Поїздки забирають не так фізичні сили, як нерви. Коли в’їжджаєш у зону АТО, починається зовсім інший світ. Там усюди може підстерігати небезпека, потрібно знати правила поведінки. Наприклад, не дозволено виходити з автомобіля на обочину, бо можна потрапити на розтяжку чи міну. До блокпоста треба під’їжджати з вимкненими фарами. Тому без підготовки або поводирів просто так рватися на Схід я не раджу, – каже Дмитро Гайдуцький.
Волонтери зазвичай співпрацюють з військовими штабами, які дають їм поводирів. Військові також радять, куди варто їхати, куди не можна. Та, зізнається Дмитро, автомайданівці не завжди були слухняними. Через необізнаність два рази ледь не попали під вогонь своїх, але біда навчила, і тепер вони мають вагомий досвід.
Волонтер розповідає про першу поїздку в район Дебальцевого, вона була екстремальною і небезпечною. Але, з іншого боку, потрібен і ризик. Тому відчайдух хоч і лякають шалені обстріли, та вони намагаються доставити допомогу якомога глибше на передову.
– Ми потрапили на блокпост у Дебальцевому, коли вже сутеніло. За 5 кілометрів від нього стояли російські танки, а нам потрібно було проїхати у тому напрямку ще кілометр і повернути на Горлівку. Коли таку ситуацію побачив керівник блокпоста, він дуже кричав на нас. Але нам конче потрібно було доставити хлопцям вантаж. Почали відсварюватися і ми. А він питає: «Ви звідки такі безстрашні?» - «Та з Тернополя», - відповідаємо ми. - «Бандерівці зовсім втратили страх», – відповів вояка і пропустив нас, ще й пообіцяв прикрити, - згадує автомайданівець.
На блокпостах є паролі, які часто змінюються. Тепер автомобілі перевіряють серйозніше, бо почали їздити багато підозрілих людей. Деякі намагаються вивозити зі Сходу якесь майно. Один дід віз гранату, пояснив, що взяв її собі як сувенір. Бійці, звісно, конфіскували «сувенір», бо наївний чоловік навіть не подумав, що цією знахідкою міг підірвати усю свою сім’ю.
«Не зігріємо зараз солдатів – буде біда»
– Ми розуміємо військових. Вони повинні перевіряти вантажі. Є такі, що дуже «шманають», є - що менше. Один «беркутівець» у Харкові постійно натрапляв на наші автомобілі і чіплявся до чогось. Тепер після відвертої розмови впізнає нас і став майже другом. Хлопці розуміють, що буде, якщо волонтери припинять возити їм допомогу. Бійці на передовій нас дуже люблять, називають ангелами-хоронителями. Вони хочуть поділитися з нами теж чимось, навіть танк подарували б, якби могли, – розповідає Дмитро Гайдуцький.
Автомайдан організовував у тернопільських школах написання воїнам листів. Також діти з 2-ї тернопільської школи записали відеозвернення воякам. Волонтери привезли його і показали на планшеті. Після цього бійці вирішили і собі зняти відео для хлопчиків і дівчаток. Діти зробили у своїй школі куток АТО, найціннішим експонатом міні-виставки став синьо-жовтий прапор, на якому написали свої побажання вояки і передали в Тернопіль.
Зараз ситуація на Сході залишається напруженою. Пан Дмитро зазначає, що тепер армія, порівняно з травнем, більш-менш забезпечена. Однак до зими хлопці ще не готові.
– Не зігріємо зараз солдатів – буде біда. Є вояки, які мають приміщення для базування, а є такі, що стоять серед поля і живуть у бліндажах, - каже автомайданівець. - Там треба і теплого одягу, і карематів, і спальних мішків. Коли до тебе виходить воїн навіть не у формі, а просто в якійсь вушанці, балоновій куртці, то навіть не зрозуміло, що це військовий. Добре, якщо хоч штани камуфляжні. Це проблема, адже хлопці мерзнуть. Ось, наприклад, проїжджали ми блокпост, там стоїть солдат і мерзне, бо не має бушлата. Подумайте: це людина, на яку кожну мить чатує небезпека, а вона навіть не може зігрітися. Я віддав йому свій бушлат і вояк дуже ним тішився. Тому мобілізуймо сили, щоб підготувати армію до зими, – каже головний автомайданівець Тернополя.
«ДНР» і «ЛНР» самі не знають, чого хочуть
Подекуди там, де воюють терористичні угруповання, спокійніше.
– Хлопці розповідають, що терористи напиваються, не маючи набоїв, вистрілять кілька разів із пушки і йдуть в атаку. Наші бійці дадуть їм відсіч, тоді терористи викидають білий прапор і збирають ранених і вбитих. Потім знов затихають, напиваються, щоб набратися сміливості, і йдуть у бій. Але там, де воюють регулярні війська, ситуація набагато серйозніша. Це професіонали, і вести бої з ними дуже небезпечно, – розповідає чоловік.
Так звані ополченці, більшість з яких бандити, жорстоко поводяться з мирним населенням. Коли ж приходять російські військові, вони не дозволяють їм робити таких звірств, і терористи починають воювати з росіянами, бандитські формування перестрілюються між собою.
– «ДНР» і «ЛНР» самі не знають, чого хочуть. Їм заплатили, щоб зробили бучу, вони зробили, а що далі – не знають, – каже пан Дмитро.
Зараз «Автомайдан Тернопіль» збирає чергову допомогу воякам. Найбільша потреба у теплому одязі, засобах обігріву і газових балонах, з яких волонтери виготовляють пічки-буржуйки.
– Ми опублікували оголошення, що потрібні старі газові балони. Яким було здивування, коли через день старенька бабуся зі своїм сином їхала аж з Борщева, щоб віддати нам свій балон на пічку. Така жертовність і активність людей викликає повагу, - певен Дмитро Гайдуцький.
Як передати допомогу українській армії через ГО «Автомайдан Тернопіль», можна дізнатися з офіційного сайту організації.