25-річна тернополянка навчала африканців української мови

Тернополянка Мар'яна Кріль у свої 25 років перепробувала різні професії. Працювала журналістом на радіо та телебаченні, викладала у школі та університеті, працювала перекладачем у консульстві. Найбільше їй "засмакувала" радіожурналістика. Каже, що у цій сфері могла б себе проявити якнайповніше.

Дівчина любить працювати голосом. Записала понад 10 дисків із казками, літературними творами та навчальними іграми, озвучила один документальний фільм, - повідомляє 20 хвилин.

Зараз навчається у Польщі. Вона є співорганізатором одного із найбільших фестивалів української культури в Європі "Українська весна”, який щорічно відбувається у Познані.

- Знаю, що в 14 років ти уже мала досвіт роботи на радіо...

- Перший мій ефір відбувся на місцевому “Радіо Тернопіль”, якого, на жаль, уже немає у нашому місті. Мені тоді було 14 років. Думаю, зі всіх фахів, які я перепробувала, найцікавішою для мене залишається журналістика, а саме - радіожурналістика. Я б не проти цим займатись у своєму житті. Дуже люблю працювати голосом. Саме тому не могла відхилити пропозицію зробити запис на дисках для дітей. Записалась на понад 10 дисків із казками, літературними творами та навчальними іграми, озвучила один документальний фільм.

Перекладає сайт українською

- Які професії ти ще освоїла, де себе проявила?

- Кожна професія є цікавою і потрібною. Для мене є цікавими ті, які я трохи посмакувала. Я працювала на радіо, телебаченні, у газеті, школі, університеті, у консульстві. Мені подобається перекладати. Великий досвід отримала під час стажування у Почесному консульстві України в Познані. Це був дуже цікавий період у житті. Крім того, школа та телебачення дали мені багато у власному розвитку. Одним із найцікавіших своїх досвідів у житті вважаю викладання української мови як іноземної для африканців. Це просто фантастика, коли ти навчаєш людину абсолютно з іншої культури слов’янської мови, і вона починає нею за певний час говорити. Про сам процес і результати можна писати книжки. Неймовірно цікаво. Тому, для мене педагогічна праця безумовно теж є цікавою і я би хотіла цим займатися.

- Ти навчалася музики. Чому не пішла далі?

- Я ходила у дитячу хорову школу "Зоринка”, де і навчилася гри на фортепіано. Раніше не було такої свідомості, але зараз я розумію одне: музична школа в мені виховала любов до музики. Вважаю, що музична освіта повинна бути важливою складовою розвитку людини. Мені вона справді дуже багато дала. Я люблю співати, граю на фортепіано. У музику не пішла тому, що не маю до цього великого дару. Крім того, вже тоді мене захопила журналістика.

- Чим займаєшся зараз? Чи хотіла б залишитися у Польщі?

- Навчаюся на другому курсі в аспірантурі в інституті культурознавства університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Працюю над дисертацією про вплив української народної культури на творчість шістдесятників на матеріалі літератури, кіно, музики та художнього мистецтва.

Окрім навчання, займаюсь ще багатьма іншими справами. Очолюю культурознавчу секцію в науковому колі аспірантів свого факультету, співпрацюю з кількома громадськими організаціями, для однієї з яких перекладаю сайт українською мовою, працюю над створенням радіопрограми, яка промувала б українську культуру в Люблінському регіоні, беру участь у наукових конференціях, трохи публікую. Надалі співпрацюю із Почесним консульством України у Познані, співорганізовуючи один із найбільших фестивалів української культури в Європі "Українська весна”. Щодо свого майбутнього життя і того, де я хотіла б жити, ще не визначилась. Питання, чи буду жити в Польщі, мені задає дуже багато людей, але я не готова на нього відповісти. Буду жити там, де буду жити. І це буде щось дуже класне. Я це точно знаю.

- Ким, де себе бачиш через 20 років?

- А чи я знаю… Я не планую, а просто живу. У мене є певні мрії на завтра, на наступний тиждень. Але через 20 літ… Це ж ціле життя.

Не має часу на депресію

- Твоє хобі, чим займаєшся у вільний час?

- Я люблю мандрувати, читати. Коли з’являється вільний час, то намагаюсь його провести з рідними та друзями. Тут, у Польщі, я маю цікаве товариство, в якому почуваюсь комфортно, мені подобається спілкуватися з цими людьми. У вільний час люблю ходити по книгарнях і дивитися, що є нового, читати фрагменти з тих книг. Також намагаюся щотижня відвідувати концерти, виставки, ходити на відкриті лекції. Тут багато всього відбувається, тому кожен може вибрати щось для себе. Коли я вдома, у Тернополі, то більшість часу проводжу в місті, спілкуюся з друзями, знайомими, читаю…

- Пригадуєш, як заробила перші гроші? На що витратила їх?

- Заробила колядуванням. Купила на всі гроші солодощі. Більшу суму, яку я заробила на третьому курсі, перекладаючи один проект, витратила на кілька поїздок до Польщі. Зокрема, на наукову конференцію до Кракова.

- Депресія, чи знайомий тобі цей стан?

- Не маю на це часу. Боже борони комусь мати на це час і переживати такий стан. У мене можуть бути творчі кризи. Тоді треба трохи відпочити і не змушувати себе творити, бо нічого путнього з того не буде.

- Тобі доводиться спілкуватися з іноземцями. Пригадай якісь кумедні випадки...

- На першому курсі університету я вперше перекладала. Це був невеликий проект у Тернополі. Були дві пані з Ельблонга. Я з ними провела кілька днів. І ось одного разу вони захотіли купити персикового соку. Я їм порекомендувала одну марку, на пачці якої малюнка не було, а тільки напис. От вони мені і кажуть: sok brzoskwiniowy. Після вгадувань, вони мені показали на іншій пачці малюнок. З того часу я назавжди запам’ятала, що “brzoskwinia” - це персик. Ось такі от мовні казуси бувають.

Два кумедні моменти, пов’язані із супроводом делегацій, трапились у Познані. У 2008 році там відбувалася Міжнародна конференція ООН у справах змін клімату. Я супроводжувала парламентську делегацію з України. Була така ситуація, що ми запізнювались на обід у годину пік. І нічого більше на залишалось, як під’їхати до певного місця трамваєм. Депутати були трохи не в захваті від цієї пропозиції, але запізнення дуже не толерують у світі дипломатії, тому вибору не було. Їм дуже сподобався трамвай і те, як швидко він їде, сказали, що швидше ніж літак. Була ще така зустріч із паном консулом, на якій були присутні 17 лікарів чоловічої статі з України, це була вечеря. Я на ній перекладала. Було досить важко. 18 чоловіків і одна дівчина. Ех, то було справді поважне випробування…

Тернопіль - центр сучасного мистецтва

- Чим подобається тобі Тернопіль. Де любиш відпочивати?

- Я дуже люблю своє місто. І з ніяким іншим містом я себе не ідентифікую. У моєму серці є ще Познань, в якій я прожила рік і яку дуже люблю, а також Люблін, але я його ще не "розсмакувала" до кінця. Проте Тернопіль це моє місто - затишне, привітне, спокійне і рідне. Люблю його за Став, парки, острівці, за площу перед пам’ятником Франкові, за затишок, театр, митців, за дуже гарну осінь, за людей…

- Що хотіла б змінити у місті?

- На мій погляд, у Тернополі бракує місцевого радіо, яке починало б творити або продовжувало традицію. Ще одна річ, яка повинна бути у Тернополі і для цього є всі можливості, - це центр сучасного мистецтва. У нас є заводи, які давно не працюють, від яких здебільшого залишилися руїни. У всьому світі такі території використовують як площу для розвитку сучасного мистецтва, проведення фестивалів, інсталяцій і т.д. Вважаю, що місто на цьому багато здобуло б. Потрібно також зробити Тернопіль більш доступним для туристів. Інформації є дуже мало. Це треба змінювати. Для цього потрібні хороші креативні менеджери. Потрібен також регіональний продукт. І, думаю, він в нас вже є, але просто його не піарять.

Біографія.

Мар’яна Кріль народилася 7 серпня 1986 року в Тернополі. У 2003 р. закінчила школу №6 ім. Назарія Яремчука. Навчалася у Тернопільському національному педагогічному університету ім. В.Гнатюка (філологічний факультет), стажувалась у Почесному консульстві України у Познані (Республіка Польща). Здобула післядипломну освіту у галузі журналістики на факультеті політичних наук і журналістики університету ім. Адама Міцкевича у Познані. Зараз - аспірантка інституту культурознавства університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Республіка Польща). З 2001 року розпочала працю в медіа. Була автором та ведучою власних програм, журналістом на "Радіо Тернопіль”, "УХ-радіо”, каналі ТВ-4, власним кореспондентом Української служби Бі-Бі-Сі у Тернополі. Крім того, працювала вчителем української мови, викладала українську та польську в Тернопільському технічному університеті. Зараз співпрацює із польським фольковим журналом Gadki z Chatki, газетою "Просто неба”. Живе, навчається, працює, мріє, радіє здебільшого в Любліні, трохи менше в Тернополі та Познані.