“Нема перспективного плану архітектурної забудови міста” – голова спілки художників Тернопільщини

Люблю не лише оглядати мистецькі творіння, а й спілкуватися з художниками. Це особлива каста людей, у кожного з яких – своє світобачення, відчуття, філософія і, найголовніше, – талант, щоб їх розкрити. Хтось кохається і копається в старовині глибокій, хтось фіксує сучасність, а в когось фантазії вириваються за межі реальності.

У людей мистецтва дуже розвинута інтуїція, поглиблене сприйняття світу, того, що є нашим життям в усіх його проявах: кольорі, лініях, формах. Вони – творці, що працею своєю впливають на настрої та почуття інших. Адже в художньому полотні повинен відчуватися дух автора, а для того, щоб передати стан душі, в художникові має бути закладена велика енергія, натхнення і майстерність. Автор не завжди може передбачити, як відгукнеться глядач на його творіння – сподівається на одне, а виходить протилежне… А так хочеться, щоб людина вийшла із залу тиха, небагатослівна, але відчувалось: вона глибоко вражена, підкорена побаченим. І це вже визнання, якого прагне кожен майстер пензля. Тож побажаємо нашим художникам саме такої реакції шанувальників їхнього мистецтва і поговоримо коротко про різне з головою Спілки художників області Ігорем Дорошем, пише Наш день. 

– Пане Ігоре, при наявності просторої артгалереї, де час від часу відбуваються цікаві, навіть іноді вражаючі виставки, як, приміром, червнева експозиція графіки Юрія Гуменного, що мандрувала багатьма областями України, все ж складається враження, що вона експлуатується не повною мірою, бувають тривалі періоди затишшя. Хотілось би, щоб нас більше радували хорошими роботами і свої, і приїжджі митці. До того ж, може, потрібно ширше анонсувати події, що відбуваються в галереї, щоб залучати більше людей?

– Не сказав би, що в нас довготривалі періоди затишшя. Художники працюють у себе в майстернях, а тут уже показують свої творіння – на ювілейних, святкових, тематичних виставках. В галереї за останній час пройшли виставки-посвяти Шевченку, Майдану, Небесній сотні, організовували пленер художників замками Західної України, з ініціативи Богдана Хаварівського підготували виставку до 150-річчя Андрея Шептицького. Наш екс-голова Спілки, заслужений художник України Богдан Ткачик, який торік брав участь у художній виставці «Україна у знаках і символах», що проходила в рамках фестивалю «Мамай-фест» у Дніпродзержинську, продовжив тему творенням мапи нашої області по її шістнадцяти районах. Після показу роботи передали у Дніпродзержинськ – нехай знайомляться з нашим краєм та його героїчною історією. Крім того, ми маємо свої виставкові теми, присвячені відомим землякам – братам Бойчукам, Якову Гніздовському. Часто відкриваємо двері галереї перед художниками зі Львова, Києва, Івано-Франківська та інших міст, а наші художники – часті гості у львівському Палаці мистецтв, де проводяться виставки митців Західного регіону. Виїжджають художники і на спільні пленери у нас і за кордоном. У липні ми організували Тиждень мистецтва для молодих художників. Дали мольберт, фарби, все необхідне, щоб могли показати, на що здатні, провели в рамках цього заходу конференції, пленери, а опісля зробили виставку кращих робіт. До Дня незалежності, Дня художника також приурочили святкові виставки.

У нас, у Спілці, гарне правління, люди пропонують цікаві ідеї і ми дослухаємось до них. У Тернополі є велика мистецька громада людей – і художників, і поціновувачів, є ряд мистецьких закладів, однак їхніх робіт не видно, а хотілось би тіснішої співпраці з мистецькою молоддю, бо роботи мають бути побачені, художнику потрібен діалог із глядачем. Нас часто запрошують в інші міста, однак на відправку і повернення робіт, їх встановлення в залі, перебування художника потрібні і транспорт, і кошти. Хотілось би, щоб на нас нарешті звернув увагу обласний департамент з питань культури, бо він чомусь інертний у ставленні до нас. Зрештою, мав би бути якийсь звіт про те, куди йде фінансування галузі, на що можна очікувати, але для нас це таємниця. Ми – поза пріоритетами держави. Правда, по мірі можливості допомагає місто, а в основному справляємось самі. Однак, прикро, коли бачимо в інших містах більш зичливе ставлення до митців. Ми розуміємо, що нині країна переживає складний період і знаємо, кого слід підтримувати насамперед, тому самі також намагаємось внести свою лепту у справу благодійної допомоги бійцям АТО. Постійно займається волонтерством з теребовлянською громадою художник Микола Шевчук. Ми у своїй роботі якось даємо собі раду, аби не заважали… Знаєте, коли художника поставити в несприятливі умови, то він старається ще більше. І наші галерейні заходи стають щораз кращими.

Стосовно ж інформації про нашу роботу, то ми щороку випускаємо мистецький календар, де зібрано всі події за рік. Раз на два роки виходить каталог «Виставки модерного мистецтва», що вміщує роботи митців з усієї України, а також каталог «Виставки Західного регіону».

– Чи не болить душа художника за мистецьке обличчя міста – адже поряд із чудовими пам’ятниками трапляються недолугі композиції. Приміром, Різдвяна шопка далека від того, щоб бути предметом мистецької гордості, фотографії Героїв Небесної сотні досі не оформлені як слід, а що з пам’ятником?

– Коли було оголошено конкурс на пям’ятник Небесній сотні – першість надали проектові художника Григорія Лоїка, та коли дійшло до переведення макета в матеріал, виникли труднощі – і він відмовився. Тож на наступному турі конкурсу перемогла робота Романа Вільгушинського. При обговоренні врахували побажання громадськості і показали настільний макет. Вільгушинський з тих художників, які рахуються з іншими думками, переживають. Це буде філософська річ – вогняні хвилі і дві фігури – безоружного героя і Ангела над ним. Ідея добра. Хлопці з Майдану попросили хоча би фрагментарно зафіксувати події. Нині творів монументального мистецтва дуже багато, тому основне – не повторитись. Думаю, Вільгушинський справиться. Він художник результативний і залишив своїми роботами добрий слід у місті і не тільки. Нині робота вже на другому етапі. Непросте завдання і в архітектора – він має врахувати, як сумістити пам’ятник Небесній сотні і паркінг. Будемо сподіватися, що все вирішиться добре. Стосовно шопки, то наші художники мають намір створити коло Спілки цілком фахову композицію до зимових свят.

Щодо обличчя міста – то нині нема перспективного плану архітектурної забудови. Треба було б відновлювати старовину, адже до воєнного руйнування це було дуже гарне європейське місто. Було б до чого докласти вміння й рук – у нас багато талановитої молоді, працьовитих людей…

Є проблеми і з реконструкцією існуючих пам’ятників, виконаних у м’якому матеріалі – приміром, пам’ятник Матері у Старому парку, що нищиться часом. Над цим варто задуматись. Не можна сказати, що Тернопіль не має свого обличчя…

– … але над ним ще треба багато попрацювати.

– Згоден. І для того маємо бути в тісному контакті: митці, громадськість, навчальні заклади, зрештою, владні структури. Наша артгалерея має своїх шанувальників, які постійно приходять, цікавляться, висловлюють нові ідеї. До того ж, ми намагаємося підтримувати самодіяльних митців. Недавно відбулася виставка робіт Сергія Даниленка. У вересні пройшла презентація книги про Майдан, на якій фоном відтворювались тодішні події, звучала фортепіанна музика. Виставився і наш найповажніший художник Ярослав Омелян, готується ювілейна виставка Миколи Шевчука. Тож рух постійно є. А щонеділі ополудні (о 12 год.) ми показуємо фільми про художників світового рівня. Бажано було б, щоби й місцеві туркомпанії включали у свої маршрути картинну галерею, музеї. Звичайно, хотілось би більшого, але при нинішніх бідах організація працює і має багато нових задумів та ідей.