Тернопільські волонтери понад рік шиють необхідні речі бійцям, які на передовій

Про те, як нелегко допомагати бійцям на Сході, однак можливо, про непрості волонтерські будні, своє ставлення до подій в Україні та про світ не без добрих людей – про усе це із нами спілкувались тернополянки, які не на показ понад рік шиють необхідні речі хлопцям на передовій.

АНЯ, донька волонтерки: «– Аня, ти знаєш, що мама тут робить? – Працює волонтером. Волонтер помагає хлопцям в АТО. Там колись мамі треба були якісь рушнички поскладати, то я поскладала, а вона взяла і там щось з ними зробила вже», передає ІНТБ. 

Аня, жартують жінки, їхній наймолодший волонтер. Разом із мамою Вірою вона є частим гостем у цеху ательє «Люкс». У якому вже понад рік тернополянки шиють необхідні речі бійцям на передовій.

ВІРА КОРИЦЬКА, волонтер: «Напевне, сам Бог поміг, якось звів. В мене було трохи часу. Кожен день по 2-3 години я мала. І хотіла якось допомогти, тому що тяжкі дня країни часи. Почала шукати, мені підказали дівчата, що тут є. Я не вміла шити і, як не смішно, я взагалі лівша. Тамара Павлівна не вірила, що у мене щось вийде, але я як учениця, як моя дочка-першокласниця, ставала і просто робила те, що мені кажуть. Знаєте, в кожного своя війна, кожен воює по-своєму. Ми солдати в цеху тут. Ми так воюємо».

До того часу, як приєдналась пані Віра, пошиття вже йшло повним ходом.

ТАМАРА ФІЛИК, волонтер: «Нашоломники шили, підшоломники, потім пішли маскхалати, масккостюми пішли. І так потихенько затягнулись ті маскхалати, потім треба було принести, спиталась, чи труси, ми розробили лекала. Труси почали шити, тому що тоді ще нічого було. Ми спочатку трошки кроїли ті труси кольорові і думали, ну, як же хлопці будуть реагувати. Ну, це ж в якісь квіточки, в якісь сердечка, кубіки. Але коли перша передача пішла, ви знаєте, ми були дуже раді, хлопці подзвонили і кажуть, передавайте, будь ласка, нам якомога більше таких веселих, каже, бо при тих всіх тяжких буднях військових вони піднімають нам настрій».

Заслуга Тамари Павлівни, кажуть волонтерки, одна з найвагоміших. Жінка за фахом закрійник, саме вона підказувала, як не просто пошити речі для бійців, а зробити це якісно. За півтора року роботи, згадує Тамара Філик, вони використали тисячі метрів тканин, усе до останнього клаптика. З того, що вже не годилось на маскхалати чи нашоломники, плели маскувальні сітки або шили салфетки, які потім продавали, а на виручені кошти купували тканину.

ТАМАРА ФІЛИК, волонтер: «Ви знаєте, я взагалі за освітою шила жіночі плаття і дитячі, і я б ніколи… навіть в страшному кошмарі не могло приснитися, по-перше, що я буду жити в повоєнні часи, і що я також буду казати «до війни» і «коли закінчиться війна», і ніколи я навіть не могла подумати, що я буду шити військовий асортимент, мені навіть в страшному сні не могло таке приснитися. Але, бачите, як склалося, так склалося. Єдине зараз, це тільки бажання, щоби ця війна якнайскоріше закінчилася, і щоб наші всі-всі хлопці прийшли додому, щоб абсолютно кожна мама дочекалася сина, абсолютно кожна дружина дочекалася чоловіка і кожна сестра побачила свого брата».

Пані Тамара та Віра – не єдині. Жінкам дуже допомогли, кажуть, і директор ательє, яка погодилась безкоштовно надати приміщення, і міська влада, і студенти коледжів, а ще чимало тернополян. Останні віддавали тканину, брали пошиття додому і навіть приносили волонтеркам їжу.

ВІРА КОРИЦЬКА, волонтер: «Це було після Нового року. Ми передали перед Новим роком, десь 30 чи 29 грудня, партію маскхалатів. І буквально на свята був дзвінок, що ми знаємо, що ви шиєте. Ну, звичайно, що я відповіла «так». Каже, я вам хочу передати тканину. Добре, дякуємо. Тобто це не було щось дивовижне. Коли нам її передали, ніяких не було ні реквізитів, нічого. Єдине, що він представився, що він з Харкова і передав цю тканину. Все. Тобто це такий ельф новорічний. Я не знаю. 750 метрів».

ТАМАРА ФІЛИК, волонтер: «Були такі випадки, що нас до сліз доводили. Приходила бабця 76 років, приносила простинь новеньку зі своїх запасів старих і приносила кілька метрів байки, питала, чи то підходить. Ви знаєте, я досі щиро вдячна абсолютно всім-всім людям, хто приніс хоча би метр тканини, бо, знаєте, мені здається, не важко допомогти тоді, коли в тебе є, чим допомогти. Це легко. Я більше вдячна навіть тим людям, які приносили останні метри».

Волонтерки до сьогодні продовжують допомагати хлопцям на передовій. Щоправда зараз, кажуть, їм простіше, бійці уже більш-менш забезпечені. Однак одним пошиттям жінки не обмежуються. Паралельно ще роблять для військових сувеніри та готують для них смаколики.