2011-й – рік Тимошенко і Хоптяна. Політичні підсумки року

2011 рік в Україні був багатим на політичні події. Це і судовий вирок опозиціонерці Юлії Тимошенко, і подальше тримання за гратами «самооборонця» Юрія Луценка, зміна керманичів двох найрейтинговіших політичних сил на Тернопіллі – ВО «Свобода» та Партія регіонів, і повноцінний рік правління на Тернопільщині Валентина Хоптяна з його планами, обіцянками і рекордними урожаями. Спробуймо зробити короткий аналіз політичного року…

Українська зовнішня політика

Росія

Політика України щодо Російської Федерації, на жаль, виявилась не дуже успішною. До цього часу ми не знаємо ціни на російський природний газ. Питання підняття ціни на газ для побутових споживачів залишається відкритим. Попри постійні заяви дипломатів та очільників держави про позитивні сигнали у ході переговорів з «Газпромом» чітких цінових параметрів немає. Попередня угода, підписана Тимошенко у 2009 році, таки добре дається взнаки як для українських домогосподарств, так і для теперішньої влади. Панам Путіну, Медведєву та Міллеру глибоко начхати на несправедливість діючого газового контракту між нашими державами, для них найважливішим є наповнення власного бюджету. А отже, шановні українці, ми й надалі, ймовірно, будемо платити за подальше зростання добробуту росіян. На жаль, Україна не змогла знайти адекватної відповіді на газову кабалу, в яку нас загнала Тимошенко та «Газпром». Про інші зрушення у взаємовідносинах двох «братніх» держав годі й говорити, адже без вирішення головного і принципового питання газопостачання всі інші напрямки виглядають досить тьмяно. Максимально жорсткі заяви Віктора Януковича у бік Росії зробили його «ворогом №1» для кремлівських керманичів. Про що свідчить потужна інформаційна атака проти українського Президента як у російських ЗМІ, так і в інтернеті. Європа ж залишилася осторонь україно-російського газового конфлікту. Шкода, але подвійні стандарти керівництва Європейського союзу очевидні. Україна долучилася до Європейської енергетичної хартії в розрахунку на те, що ЄС прийме участь у модернізації української ГТС та підтримає нас у перемовинах з Москвою. Не сталось, як гадалось. Москва тисне – Брюссель мовчить.

Митний союз

Політичне дітище Володимира Путіна так і залишиться без України, про це однозначно заявило українське керівництво. Чіткий європейський вектор економічної інтеграції – безапеляційна позиція Банкової. Не спокусилася Україна на «солодкі пряники» нібито економічних гараздів у цьому «кремлівському» союзі. Що говорить про послідовність та далекоглядність керівництва України.

Європейський Союз

Ще рік тому Віктора Януковича дуже радо вітали у Брюсселі. Саме тоді й було домовлено про те, що саміт Україна – ЄС буде проведено у Києві. Що ж маємо у сухому залишку на кінець року. Угода про асоціацію не підписана і навіть не парафована. Підписання угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, яка мала стати нашим проривом у європейський економічний простір, відкладено. Перспективи вступу України в Європейський Союз не визначені. Безвізовий режим для громадян України наразі не досяжний. Відсутність оптимізму демонструють очільники ЄС та пов’язують це зі «справою Тимошенко» та інших «політичних» в’язнів. Як бачимо, прізвище Тимошенко знову з’являється у контексті зовнішньої політики України. Емісари Юлії Тимошенко протягом року розгорнули дуже потужну європейську та світову кампанію по її підтримці. Результатом стало те, що практично всі представники провідних світових держав висловили свою стурбованість щодо ув’язнення Тимошенко. Фактор Тимошенко став визначальним у стосунках України та ЄС, незважаючи на заяви самої Юлії Володимирівни про необхідність підписання цих доленосних для держави угод. Безперечно, потрібно також враховувати позицію Франції та Німеччини, які досить скептично ставляться до європейської перспективи України. Відверто можна сказати, що ці країни є спільниками Росії по недопущенню України в ЄС. Робота МЗС України у цьому напрямку, на жаль, не дала бажаних результатів. І на це є не тільки суб’єктивні, а й об’єктивні геополітичні обставини. Попри певні невдачі у європейському напрямку, найважливішим є те, що Віктор Янукович визначив чіткий шлях України до Європи. Сутність усіх заяв Президента полягає у тому, що Україна – європейська держава й альтернативи цьому немає.

НАТО

Стан співробітництва між Україною та НАТО можна охарактеризувати як цілком задовільний. Теперішнє керівництво держави не надто афішує досить активну співпрацю з цією безпековою організацією. З огляду на те, що електорат Партії регіонів  в основному не підтримує зближення України та Північно-Атлантичного альянсу. На щастя, у керівництва держави є чітке розуміння того, що Україна може пов’язувати свою безпекову політику виключно у рамках співпраці з НАТО. І в цій царині 2011 рік є роком справ, а не декларацій та популізму.

США

Розвиток стосунків з нашим заокеанським стратегічним партнером цілком і повністю залежить від пріоритетів, які встановлює Білий дім. На жаль, для адміністрації Барака Обами стосунки з Україною не є пріоритетними. Проблеми в Афганістані та Іраку, світова економічна криза та інші внутрішні проблеми є настільки нагальними, що українське питання для США не стоїть на перших місцях повістки денної.

Важливим напрямком зовнішньої політики України стало поглиблення співпраці з Китаєм, Бразилією та Туреччиною. У разі продовження позитивної динаміки цих відносин для нашої країни можуть відкритися абсолютно нові геополітичні горизонти. Пошук нових партнерів на світовій арені – надзвичайно важливий аспект зовнішньої політики України.

Внутрішня політика

Віктор Янукович

Для Президента Віктора Януковича 2011 рік пройшов як рік подальшого утвердження вертикалі влади. На сьогодні вже точно можна сказати, що слово Президента є ділом для всієї владної системи. Інше питання, наскільки це діло відповідає слову Президента. Часто-густо бюрократична машина просто «хоронить» позитивні месіджи глави держави. Проблема відвертого саботажу зі сторони самої системи ставить перед Віктором Януковичем завдання створення механізмів, які б унеможливлювали бойкотування його реформаторських починів. Конструктивний та відкритий діалог влади та суспільства – наріжний камінь успішного проведення модернізації країни. З огляду на таку позицію Президента постає запитання, а чи зможе він запровадити таку систему комунікацій між владою та народом. Поки що цю задачу у поточному році, на жаль, вирішити не вдалося.

Кабмін

У цьому році завершився процес перетворення Кабміну фактично у підрозділ Адміністрації Президента. Практично всі найголовніші рішення в країні приймаються не на Грушевського, а на Банковій. Втрата урядом самостійності пов’язана не тільки з новоствореною моделлю вертикалі влади, а й у зв’язку з поверненням у дію старої-нової редакції Конституції України. Микола Азаров, у якого немає «зайвих» політичних амбіцій, не міг протидіяти волі Президента у виконанні його адміністрації. Крім того, що Кабмін перетворився в один з підрозділів АП, він ще й став «громовідводом» для Президента. Значна частина критики влади спрямовувалось саме на Кабмін. Майже всі негативи по реформуванню в Україні отримував уряд в особі його очільника та профільних міністрів.

Реформи

Весь 2011 рік пройшов під гаслами влади про необхідність реформ. Які ж досягнення у цій царині?

Прийняття Податкового кодексу призвело до потужних акцій протесту представників малого та середнього бізнесу. Поспішність його прийняття та відсутність діалогу з бізнесом вивели людей на «Податковий майдан», а сам текст цього документа до сих пір правиться та переписується.

Адміністративна реформа фактично перетворилася у процес перерозподілу повноважень між провідними фігурами в оточенні Президента та банальному скороченні апарату.

Завдяки судовій реформі практично весь суддівський корпус поставлений у залежність від волі першої особи у державі. Довіра до судових інстанцій в Україні надзвичайно низька.

Пенсійна реформа не пішла далі змін у порядку нарахування пенсій та підняття пенсійного віку, а сама ж система не зазнала кардинальних змін, пише «Номер один». Окрім того, сама процедура прийняття пенсійних змін викликала у суспільстві різке несприйняття та обурення.

Боротьба з корупцією, окрім зростання кількості затриманих корупціонерів, на жаль, не стала системною. Хоча керівництвом держави декларується пріоритетність цього напрямку. Справи Тимошенко та Луценко так і не стали справами про корупцію, у свідомості більшості громадян вони є політичними.

Опозиція

Деморалізована та дезорієнтована опозиція,після арешту Тимошенко протягом року так і не змогла «взяти себе в руки» та продемонструвати країні альтернативний шлях розвитку. Відсутність чіткого плану дій та боротьба за «булаву» не підняли авторитету опозиційних сил в очах громадян, хоча на фоні помилок влади такі процеси повинні були відбутися. Подальша поведінка опозиційного табору може призвести до того, що Україна зверне шлях свого розвитку у бік керованої демократії, за прикладом нашого східного сусіда – Росії. Опозиційні лідери протягом року займалися розборами між собою та популістичною критикою дій влади. На суспільний запит оновлення країни відповіді з боку опозиції так і не було знайдено. Незважаючи на те, що Тимошенко знаходиться за гратами, вона і надалі залишається реальним символом протидії діючій владі. Протягом року основні інформаційні потоки, так чи інакше, були спрямовані чи то на подальшу дискредитацію Юлії Володимирівни, чи то на підтримку її образу як «жертви режиму». Тимошенко була ньюзмейкером року – її поведінка у суді, її палкі промови під час судових засідань, листи з тюрми – все це не тільки підняло її політичний рейтинг, а й не давало спокою діючій владі. Виявилось, що Тимошенко за гратами така ж небезпечна для політичних опонентів, як і на волі. Тому без перебільшення 2011 рік можна назвати роком Тимошенко.

Відсутність реальної політичної опозиції призвела до того, що владі опонувати доводиться інститутам громадянського суспільства. Як приклад, бачимо акції протесту чорнобильців, афганців та інших організацій.

Тернопільщина

Призначення у 2011 році Валентина Хоптяна на посаду голови Тернопільської ОДА можна назвати найбільш визначною подією як політичного, так і управлінського характеру. Після ланцюга не зовсім вдалих призначень Віктору Янукович таки вдалося знайти фігуру, яка не викликала відрази ані в політикумі, ані в тернопільській громаді. Позиціонування нового керівника області, як господарника, було дуже успішним, про що говорять результати соціологічних досліджень. За даними опитувань громадської думки, Валентин Хоптян досить впевнено лідирує у рейтингах довіри, а за таким показником, як підтримка діяльності у нього фактично немає конкурентів. На сьогоднішній день всі важливі господарські, кадрові та політичні рішення в області приймаються тільки з «благословення» Валентина Антоновича. З огляду на це, можна сказати, що 2011 рік на Тернопільщині пройшов під знаком діяльності голови Тернопільської ОДА Валентина Хоптяна.