Випадок в жіночій консультації Тернополя: сльози ненародженої дитини

Біля кабінету жіночої консультації, як завжди, вишикувалася черга із пузатеньких майбутніх мам. Присідаю і я. Спостерігаю за жіночками... Одні весело перемовляються між собою, діляться досвідом попередніх пологів та майбутніми проблемами. Інші сперечаються про те, хто в них народиться.

А треті сидять мовчки і подумки мріють про цей день. До них належу я. Але усіх цих жінок об’єднує те, що вони щасливі і з радістю чекають моменту, коли вперше, вдруге або й втретє знову стануть мамою.

...Враз відчула маленький поштовх. Це малятко весело штовхнуло мене ніжкою, а потім ще і ще... Мимоволі усміхаюся. Воно, мабуть, вже прокинулося. “Доброго ранку, моя крихітко!” – подумки вітаюся із своєю дитинкою. Серце радісно калатає: “Скоро нас буде троє: мама, татко і ти, маленьке пташенятко”.

Ось так за роздумами помаленьку підходить і моя черга. Заходжу в кабінет. Медсестра швидко бігає туди-сюди, виконуючи вказівки лікаря та розсилаючи вагітних на аналізи. У кабінет заходить ще одна молоденька жіночка. “Мабуть, ставати на облік”, - подумала я, бо животик у неї був ще зовсім плоский та й раніше я її тут не бачила. Майбутні мами починають висловлювати невдоволення, мовляв, ми стільки чекаємо, а вона тут без черги.

- Вибачте мені! Я не на огляд. Я тільки... Мені потрібне направлення на аборт.Це страшне слово пролунало наче грім, - і кабінетний гамір різко змінився тишею. Жінка підійшла до лікаря.

- Ось результати ультразвукового обстеження. Так, що тут у нас? – запитав лікар, беручи листок у руки. – Вагітність 9 тижнів, вага та розміри плоду нормальні, серцебиття теж у нормі. Може, передумала? У тебе може народитися абсолютно здорова дитина, - з надією каже лікар.

- Ні! – різко відповіла пацієнтка.- То іди в гінекологію, тебе там підготують...На душі у мене стало гірко і неприємно. Навіть дитинка притихла, ніби відчула, що у мами зіпсувався настрій. Раптом підсвідомо чую тихесенький плач дитини. І в уяві мимоволі вимальовується картина...

Наче кабінет жіночої консультації – це величезна зелена галявина з пишними травами, на якій ростуть гарненькі різнобарвні квіти. Тут нема ні лікаря, ні медсестри, ні жінок. Лише на кожній квітці сидить маленький карапуз. Це ще ненароджені майбутні діти тих жінок, які зараз зі мною сидять у кабінеті. Усі малята весело граються: перебирають пелюстки квітів, усміхаються, кладуть пальчики до рота і смокчуть їх, розглядають все навкруги і перемовляються.

- А знаєте, у мене будуть очі сірого кольору! – вигукнув один хлопчик.

- А в мене – біляве волосся, – сказала дівчинка, що сиділа на великій білій квітці.

- У мене на правій щоці буде родимка...

- А коли я народжуся, то буду уміти гарно танцювати, - не вгавали діти.

Раптом веселий сміх затих. Посеред галявини, на траві, а не на квітці, сиділо найменше малятко і гірко плакало.

- Чого ти плачеш? Що трапилося? – запитували дітки.

- Як же мені не плакати? Моя мама мене не любить. Вона мене сьогодні вб’є. Ви всі бажані діти, на вас чекатимуть, вам радітимуть, а я лише непланований плід і ембріон. Я, як і ви, вже знаю, яким би було моє волосся, колір моїх очей і що б мені подобалося, якби мама подарувала мені життя. Але я ніколи не побачу блакитного неба, теплого сонечка. Ніколи не зможу побігати по зеленій росяній травичці. Не буду ходити до школи, не візьму до рук іграшки, ніколи не сяду на велосипед. Я ніколи не побачу усмішки своїх батьків, бо вони не радітимуть моїм успіхам. Я ніколи не скажу найголовніше слово “мама”. Я не народжуся. Мене просто не буде... Ніколи...

Думки про жінку не полишали мене цілий день. Я їй, звичайно, не суддя. Не знаю, які причини штовхнули її на такий страшний гріх. Вона наче вже й не молода, отож батьки не могли заборонити. Можливо, в сім’ї негаразди або чоловік проти. Чи фінансові можливості не дозволяють мати ще одну дитину. Не знаю... Не розумію, як можна вбити своє дитятко після того, як на УЗД ти вже бачила малесенькі ручки і ніжки, голівку, усмішку, чула серцебиття своєї живої дитини! Не можу знайти оправдання цій жінці. Можливо, я в житті ще не стикалася із серйозними труднощами, але мені здається, що проблеми абортом не вирішують. Як багато жінок роками лікуються, життям ризикують, аби народити. А тут...

Мені шкода цю жінку. Її серце не тріпотітиме від радості і не вириватиметься із грудей, коли вона вперше взяла б свою новонароджену дитину на руки. Не знаю її імені, звідки вона, не знаю, як складеться її доля. Але я впевнена, що вона ще не раз пошкодує про сльози своєї ненародженої дитини.